25. Предмет і завдання лексикології

Предмет лексикології - словниковий склад укр.. мови, обсяг і характер словника, що властивий укр.. мові на сучасному етапі розвитку.

Завдання лексикології: 1. Вивчення кількісного обсягу словника СУЛМ, 2. Вивчення лексичних значень слів; 3. Вивч. Окремих тематичних лексико-семантичних груп: синонімів, антонімів, паронімів, омонімів; 4. Вивч. словникового складу мови з погляду її походження; 5. Визнач. активних, пасивних компонентів мови і стилістичну диференціацію.

Слово – це одна з основних мовних одиниць. Воно слугує для називання усіх предметів, почуттів, явищ і так далі. За допомогою слів ми мислимо і виражаємо свої думки.

Слово, як одиниця лексичного рівня мови, становить собою єдність:

а) матеріальної форми вираження (послідовність звуків або графічне зображення);

б) значення, закріпленого у суспільній комунікативній практиці;

в) предмета позамовної дійсності, який цим словом іменується.

Слово – найменша мовна одиниця, що має самостійне закріплення сусп. – комунікативне практичне значення, називає предмет, явища, дію або ознаку з позамовної дійсності і входить з властивим йому індивідуальним значенням.

Ознаки:

1. фонетична оформленість (наявність наголосу, відоклемлюється паузами, має фонетичне оформлення)

2. лексичне значення (реальний предметно-речовий зміст слова, який визначається співвіднесеністю слова з співвідносними поняттями)

3. номінативна функція (називання)

4. відокремленооформленість (слово – мінімальна вільна форма, що вичленовуватися в потоці мовлення)

5. внутрішньоструктурна цілісність (слово ціле і непроникне, тобто в слово нічого вже не вставиш)

6. позиційна рухливість

7. лексико-граматична співвіднесеність (наявні у кожному слові лексичне і граматичне значення)

8. відтворюваність (відтворюється у потоці мовлення, слово вже готове на відміну від словосполучення яке ми виробляємо)

9. ідіоматичність

10.семантична валентність

11. сталість звучання і значення

Знакова природа слова

Кожна мова – складна система знаків, що належать до різних структурних рівнів, найвиразніша специфіка мовного знака на лексико-семантичному рівні мови зокрема на рівні слова.

Слово – окремий артикуляційний звуковий акт, яким у даній мові прийнято позначати певний клас чи сукупність близько пов’язаних між собою класів позамовної дійсності.

Знакову природу слова виражає семантичний трикутник, у якому

1) предмет позамовної дійсності;

2)форма вираження;

3) значення

(між 1 і 2 зв'язок досить умовний)

Компоненти даної структури мають термінологічні назви:

1) Предмет дійсності – денотат (лат.denotare - позначати)

референт ( лат. refer - відсилати до чого-небудь)

Денотат – це клас відповідних предметів, який ми виділяємо за найбільш загальними критеріальними ознаками. У зв”язку з денотатом виділяють загальну предметну віднесеність словесного знака, в основі якої – уявлення про клас предметів.

У конкретній ситуації значення слова актуалізується, ми називаємо реальний конкретний предмет. У таких випадках словесний знак набуває конкретної предметної віднесеності. Реальний вияв денотата, конкретний предмет називається референтом.

3) Значення словесного знака називається сигніфікатом. Трактування цього терміна мовознавцями, філософами, психологами досить протирічне, оскільки значення формується і фіксується у свідомості людини, тобто є не матеріальною, а ідеальною сутністю.

Значення словесного знака – відношення, засноване на взаємозв'язку між матеріальним вираженням знака і мисленнєвим відображенням у свідомості людей явищ дійсності.

Значення слова – це результат зв'язку мови і мислення. слово є засобом маніфестації таких важливих форм мислення як ПОНЯТТЯ та УЯВЛЕННЯ. Поняття є вищим етапом пізнання, на якому відбувається відхід мисленнєвої конструкції від реального явища, охопленого процесом мислення. Мисленнєвий аналог класу однорідних явищ, йменованих словом, як компонент його значення і називається сигніфікатом (десигнатом).

Функціонування кожного поняття грунтується на нерозривній єдності властивих йому змісту й обсягу. Зміст становлять ті ознаки, які залишаються незмінними при переході від одного предмета до іншого в межах класу або класів.

Сукупність же тих предметів, які за наявністю відповідних ознак об'єднуються у межах класу, становить обсяг поняття. Їм відповідають терміни: зміст – інтенсіонал; обсяг – екстенсіонал.

Існує два принципи з'ясування значення слова:

· загальномовний, побудований на рівні побутового поняття;

· науковий, в основі якого – термінологічне тлумачення.

2. Форма вираження називається формативом. Проблема взаємозв'язку ДЕНОТАТА і ФОРМАТИВА (предмета і його назви) – давня лінгвістична і філософська проблема. Розповсюджена теорія, за якою мовні знаки є довільними, конвенціональними (лицо, обличчя, face). Назва (форматив) не перебуває у внутрішньому природному зв'язку з природою предмета. Для усвідомлення природи словесного знака дуже важливе значення має мотивація, під якою розуміють вибір ознаки, властивості або якої-небудь іншої характеристики денотата як підстави для його номінації. У багатьох випадках цей аспект взаємозв'язку між означаючим і позначуваним нівельований з синхронного погляду і може бути з'ясований лише шляхом етимологічного аналізу.

Номінація денотата може бути:

· немотивованою (вода);

· мотивованою (подорожник);

Словесні знаки поділяються на два класи з погляду їх денотативної і референтної функції.

1. За здатністю позначати предмети, явища, ознаки об'єктивної дійсності виділяють власне номінативні знаки (імена).

2. З погляду формально-граматичної кваліфікації до знаків-імен, крім традиційно виділюваних іменників, прикметників і числівників, належать дієслова і прислівники.

І. Номінативні знаки (імена) поділяються на:

1.Загальні імена (апелятиви)

- предметні (відро);

- ознакові (зелений, іти, швидкість).

2. Власні (Київ).

3. Квантитативні (6 дерев, 2 подруги).

ІІ. Специфіка другого класу у тому, що належні до нього підкласи словесних знаків позбавлені номінативної функції. Вони не називають, а лише заміщають назви предметів і явищ, вказують на них, виступають засобом зв'язку між номінативними знаками в комунікативному процесі або використовуються у функції увиразнення, актуалізації цього процесу. У складі неномінативних знаків виділяють:

1. Заміщувально-вказівні (займенники, займенникові прислівники).

2.Граматично-реляційні (прийменники і сполучники).

3. Актуалізуючі (неформотворчі частки).

Лексема – слово, як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови на відміну від слова в конкретних реалізаціях порівняно з іншими.

Лексема має свою семантику, служить для позначення або вказівки на предмет також відношення між словами в реченні, що відбивають відношення об’єктивної дійсності.

26. Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення. Фактично, без слів ми не змогли б виражати свої почуття, своє бачення світу, не могли б спілкуватися одне з одним. Мова – це сукупність певних поєднань звуків, букв, яким конкретною людською спільнотою (найчастіше – етносом, народом) присвоєно певне значення.

Наприклад, лексичне значення  слова "млин" - споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та інших видів енергії. Це значення ми знайдемо в будь-якому тлумачному словнику української мови.

Варто зауважити, що лексичне значення слова відбиває лише узагальнене поняття про предмет, явище, ознаку. Дуже часто одне й те ж слово може викликати дуже різні асоціації у людей. Наприклад, коли ми чуємо чи бачимо слово «собака», то один може уявити пуделя, інший вівчарку, хтось цуценя, для когось «собака» – лайливе слово, для когось – асоціація з вірним другом. Але всі погодяться, що «собака» це чотиринога свійська тварина, що першою була приручена людиною. Тобто кожне слово несе в собі узагальнене, не спеціалізоване, об’єктивне значення, яке є для слова основним. А у сприйнятті цього слова кожним формується суб’єктивне значення, або емоційне його сприйняття.

Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первин­не й похідне), фразеологічне й контекстуальне.

Первинне номінативне значення — значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виник­нення та існування всіх інших значень слова. Первинне номі­нативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певно­му етапі розвитку мови, воно протягом тривалого часу збері­гається майже незмінним. Особливо це стосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько, син, око, рука, сонце, дощ, сніг, дерево, квіти, теплий, широкий, синій, думати, іти, я, ти та багато інших, означають тепер те саме, шо й колись, у давні часи.

У процесі розвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати й інших, похідних номіна­тивних значень. Наприклад, слово теплий первісно, очевидно, означало лише температуру, середню між гарячою і холодною: тепла вода, теплий дощ, тепле повітря, тепле проміння сонця. Потім це слово стало вживатися й стосовно тих предметів, які добре зберігають тепло, наповнені теплом {тепла хата, теплий будинок), добре захищають від холоду, зігрівають (теплий одяг, тепла хустка). А згодом це значення приємності, комфорта­бельності поширилося й на стосунки між людьми і стало озна­чати «такий, що виражає доброзичливе ставлення, прихиль­ність, приязнь» (тепла зустріч, тепле слово, теплий погляд, теплі почуття).

Два та більше номінативних значень мо­жуть передаватися одним словом. Одне з цих значень — пер­винне, інші — похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова.

Частина слів обмежена у своїх зв'язках з іншими словами не тому, що таких зв'язків між відповідними явищами немає в об'єктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів не узвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення — значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполучен­нях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «каре волосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-яко­го змісту. Тим часом прикметник темно-брунатний, що по­значає той самий колір, що й карий, таких обмежень у своєму значенні не має: темно-брунатне волосся, темно-брунатний плід каштана, темно-брунатні очі. Так само можливі лише поєднання: гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатна шабля, валовий продукт, валовий збір зерна, заплющити очі, жито (пшениця, ячмінь) .

Лише у фразеологізмах у сучасній українській мові ваються такі слова, як, наприклад, байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня), лизень (лизень злизав), відкош (дати відкоша), лігма (лігма лежати) тощо. Поза такими словосполученнями ці слова втрачають будь-яке лексичне значення.

Іноді слово, не обмежене у своєму вживанні, одного із зна­чень набуває лише в стійкому, фразеологічному словосполу­ченні. Так, слово теплий має значення «вигідний» тільки У фразеологізмі тепле місце; слово похилий має значення «дуже старий» лише в словосполученні похилий вік; слово віmep має значення «дурість» тільки у вислові вітер у голові.

Разом із тим слово в реченні може поєднуватися з іншими словами без урахування зв'язків, що існують між предмета­ми і явищами в об'єктивній дійсності. Тоді воно набуває невластивого йому значення, яке сприймається лише в пев­ному контексті: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах), п'я­но гойдали головами соняшники (Ю. Му шкетик), / вродиться така шарманка (Григорій Тютюнник). Таке значення слова називається контекстуальним. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної — позитивної чи негативної — характеристики особи, предме­та, явища.

Слово, що має два і більше значень, називається багато­значним. Здатність слова виступати з різними значеннями на­зивається багатозначністю, або полісемією.   Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану ого­рожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприк­лад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів* трамваїв тощо». Кожне конкретне значення багатозначного слова реалі­зується в контексті, у ситуації: важка колода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки (по­вільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день (сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкий біль (нестерпний), важ­кий характер (незлагідний), важкий погляд (суворий, по­хмурий). Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. Наприклад, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чи­ном», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділя­тися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має де­сять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо.

Переносне значення слів особливо поширене в художньому та розмовному стилях. Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію і синекдоху. Метафора (від грец. тешркога — перенесення) — це тип переносного вживання слова, що грунтується на подібності тих або інших ознак. Найчастіше відбуваються метафоричні перенесення ознак, властивостей предметів на істоти і навпаки, на­ приклад: І земля, і вода, і повітря — все поснуло.

Метафора може бути побудована на: 1) подібності форми.Помережив вечір кучерявий льодяними фатами вікно (М. Драй-Хмара); 2) подібності кольору: Сонце хилилося уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини (І. Франко); 3) подібності властивості: Відомо, що за людина з Невкипілого — кремінь (А. Головко); 4) подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова (М. Івченко); 5) схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає (В. Бичко).

Метафора може ґрунтуватися і на основі вражень та оцінки будь-чого: Вишневі пахощі думок (М. Драй-Хмара). На основі метафоризації в художньому мовленні створюються мовні образи: грім оплесків, зоря надії. Метонімія (від грец. теЮпітіа — перейменування) — це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують, пере­ бувають між собою в органічному зв’язку.

Може переноситися: 1) назва приміщення — на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя (П. Воронько); 2) назва матеріалу — на виріб з нього: Весь стіл заставлено сріблом (тобто посудом зі срібла); 3) назва дії — на результат: зупинка (сама дія і місце, де зупиняються); 4) предмет, що вивчається, — на галузь науки: анатомія і фізіологія; 5) назва заходу — на її учасників: Конференція прийняла звернення; 6) назва емоційного стану — на його причину: Жах!; 7) ім’я автора — на його продукцію: Вивчаємо Шевченка; 8) назва об’єкта — на препарат: пігулки від голови; 9) назва предмета — на те, що в ньому міститься: — Ось, випий склянку, освіжись; 10) назва ознаки, властивості — на її носія: Сам народний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи поспівав… (Ю. Яновський). Синекдоха (від грец. ьпеМоске — співпереймання) — це тип перенесення назви

Синекдоха (від грец. ьпеМоске — співпереймання) — це тип перенесення назви частини на назву цілого і навпаки. Наприклад: Ґринджолами мовчазно кожух проїхав (М. Драй-Хмара).