14.Чергування /о/ та /е/ з /і/ в українській мові.

Чергування звуків [о] та [е] з [і] є одним з найпоширеніших історичних чергувань у системі голосних сучасної української мови: вози – віз, гора – гірка.

Голосні [о] та [е] звичайно виступають у відкритому складі, а [і] – в закритому. Чергування [о], [е] з [і] відбувається як у різних формах одного й того самого слова, так і в різних словах спільного кореня або  спільної основи:

а) нога-ніг, особа-осіб, воли-віл;

б) нога-ніжка, овес-вівсяний, воля-вільний.

Явище чергування голосних  [о], [е] з [і] розвинулося в українській мові у зв’язку з занепадом зредукованих [ъ] та [ь], що існували в давньоруській мові до середини ХІІ століття. Звук [ъ] вимовлявся невиразно й наближався до дуже короткого [о], а звук [ь] – до дуже короткого [е]. У процесі розвитку давньоруської мови голосні зредуковані  [ъ] та [ь] не збереглися: в сильній позиції (під наголосом, перед складом з слабким зредукованим і перед плавними [р] та [л], за яким йшли приголосні) вони змінилися на голосні повного творення [о] й [е], а в слабкій позиції (в абсолютному кінці слова і перед складом з голосним повного творення або сильним зредукованим) – зовсім перестали вимовлятися, зникли. Наприклад: рътъ-рот, гърбъ-горб, вълкъ-волк, бръви-брови.

Таким чином, у сучасній українській мові голосні  [о] та [е] є подвійного походження: давні [о] та [е] (слово, село) і нові, що розвинулися з [ъ] та [ь] (сон, лоб, швець, шовк із сънъ, лъбъ, шьвьць,  шьлкъ).

Зникнення зредукованих [ъ] та [ь] зумовило також зменшення кількості складів у слові, і відкриті склади, після яких занепадали [ъ] та [ь], стали закритими. Наприклад, у слові сто-лъ було два склади й обидва відкриті, а після занепаду кінцевого [ъ] у ньому залишився лише один склад, який перетворився з відкритого на закритий (стіл). У слові къ-ни-жъ-къ було аж чотири відкритих склади, а після занепаду [ъ] і [ь] залишилося їх тільки два (кни-жок), з них один зберігся відкритим, а другий з відкритого перетворився на закритий. Давні [о] та [е] в новому закритому складі, що утворився з відкритого внаслідок занепаду зредукованого в наступному складі, змінилися на [і]: снопъ-сніп, косъ-кіс.

Зміна ця відбувалася поступово й протягом довгого часу. Спершу давні голосні  [о] та [е] в новому закритому складі прийняли на себе звучання занепалих у наступному складі зредукованих і подовжилися, а потім дифтонгізувалися й пізніше, розвиваючись у напрямі до [і], монофтонгізувалися: волъ-вол-воул, вуел, вуил, вуыл.

Якщо на [і] змінився початковий звук [о], то перед таким [і] в сучасній українській мові вимовляється приставний приголосний [в]: отець-вітця, овес-вівса. Він виник у цьому положенні в той час, коли на місці давнього [о] вимовлявся дифтонг, першим компонентом якого був голосний [у]; тобто як і в словах типу улиця-вулиця, ухо-вухо, приставний [в] і тут розвинувся перед голосним [у]: онъ-он-уон, уін – вуін-він.

Давні звуки [о] та [е], після яких у наступному складі не було зредукованого [ъ] або [ь], на [і] не змінилися: коса, семи, радості, ясності, могла, росла. Не було зредукованих, наприклад, і в префіксах роз- та без- та в прийменнику без, а тому в них також зберігаються давні [о] та [е]: розбитий, розпис, безконечний.

Отже, чергування [о] та [е] з [і] виникло в українській мові внаслідок того, що в одних умовах давні [о] та [е] збереглися, а в інших – на їх місці розвинувся новий голосний [і]. Проте завжди [о] та [е] змінюються на [і] в закритому складі.

Не буває зміни їх на [і] в закритих складах у таких випадках:

1. Коли [о] та [е] випадні: ставка, книжок – книжка, день – дня, пень – пня, липень – липня. У цій позиції голосні [о] та [е] нові, а не давні, розвинулися вони з  [ъ] та [ь] (або у зв’язку з занепадом їх, наприклад, вітер із вътръ).

2. У звукосполученнях [оро], [оло], [ере], [еле] ( у так званому повноголоссі): мороз, ворон, ворог, порох, сторож, подорож, сором, волос, молот, солод, очерет, берег, через, перед. Виняток: поріг, сморід, моріг, оборіг. Другий голосний у повноголоссі також новий, і коли відбувався процес зміни давніх [о] та [е] на [і], він ще якісно відрізняється від них.

3. У звукосполученнях  [ор], [ер], [ов] (з –ър-, -ъл-,

-ьр-, -ьл-) між приголосними: торг, горб, морква, смерть, човни, вовк. І в цій позиції голосні  [о] та [е] походять із зредукованих [ъ] і [ь] (търгъ,  шьрсть, вълкъ, шьлкъ).

4. У словотворчих частинах слів –вод, -воз, -нос, -роб, -ход, у яких звук [о] наголошений: діловод, екскурсовод, вагоновод, проводка, водовоз, паровоз, бомбовоз, дровонос, золотоносний, розробка, скороход. Проте за загальним законом багато слів з названими словотворчими елементами змінюють [о] на [і]: перехід, всюдихід, похід, водопровід, газопровід. Ненаголошений [о] тут звичайно не зберігається, а послідовно змінюється на [і]: довід, вивід, провід, провідник, вивіз, виріб, захід.

5. У родовому відмінку множини віддієслівних іменників середнього роду на –ення: значення – значень, твердження – тверджень.

6. У родовому відмінку множини багатьох іменників жіночого й середнього роду: основ, установ, вод, істот, будов, тополь, стель, осель; імен, чудес, веретен. Збереження  [о] й [е] в закритому складі тут, певно, зумовлене аналогією до тих форм цих самих слів, в яких давні [о] й [е] стоять у відкритому складі: основа, будова, межа, імена, веретена.

7. У суфіксах –очк-, -ечк-, -оньк-, -еньк-, -есеньк-, -енк-: хусточка, кісточка, діжечка, голівонька, голубонька, доленька, веселенький, маленький, Яворенко, Шевченко.

8. В іменниковому суфіксі старослов’янського походження –тель та префіксі воз-: учитель, вихователь, мислитель, цінитель; возвеличити, возз’єднати, возвеличити.

9. У дієслівному закінченні –еш та у формах наказового способу: береш, ведеш, несеш, ідеш, дозволь, приходь.