• 3. Пізнавальні завдання як засіб діагностики і розвитку пізнавальних можливостей учнів у навчанні історії

Помітні зрушення у розвитку здібностей та пізнавальних можливостей учнів забезпечує застосування учителем спеціальних пізна­вальних завдань, що, з одного боку, діагностують психологічні особ­ливості учня, а з іншого боку - розвивають і вдосконалюють його пізнавальні можливості.

Пізнавальні завдання роз­різняються як за змістом і метою їх застосування вчителем, так і за способом виконання їх учнями.

Одні завдання носять яскраво виражений ігровий характер і цілком підійдуть для історичних конкурсів і турнірів. їхній зміст може частково чи цілком стосуватися теми, що вивчається. Наприклад:

1. Намалюйте максимальну кількість предметів, в основі яких коло, квадрат, трикутник чи т. п., пов'язаних із життям стародавніх греків, римлян або слов'ян і т. п. (діагностика невербальної уяви).

2. Складіть максимальну кількість речень з одними і тими самими словами, але різних за смислом: лицарі-хрестоносці, кривава битва, князівські дружини (діагностика вербальної уяви).

3. Порівняйте два зображення на історичну тему і знайдіть відмін­ності (діагностика довільної уваги).

4. На малюнку ви бачите збільшений фрагмент якоїсь знаменитої історичної споруди (знаряддя землеробства, керамічного посуду, кар­тини тощо). По деталі здогадайтеся, що це за споруда і назвіть її (діа­гностика образної уяви).

5. На основі аналітичного опису намалюйте предмет, про який іде мова (діагностика репродуктивної та творчої уяви).

6. Картки з історичними поняттями об'єднайте спочатку в кілька груп за певною ознакою, потім ці групи понять об'єднайте у більш ве­ликі і т. д., поки всі картки не виявляться поділеними всього на дві час­тини, яким ви повинні придумати свої назви (діагностика логічного мислення) та ін.

Під час перевірки завдань увага звертаєть­ся не тільки на правильність відповіді, але й на оформлення учнем зав­дання: якими прийомами викладу історичних образів скористався учень, є відповідь детальною чи схематичною, цілісною чи мозаїчною, красномовний чи логічний виклад думки, притаманний учневі. Надалі різним групам учнів можуть пропонуватися завдання різного ти­пу і різної складності.

Одночасно і самі учні можуть бути не просто «пасивним ма­теріалом для педагогічних досліджень». Вони охоче виступають як суб'єкти діагностики, якщо їм пропонується, наприклад, вибрати один з варіантів класного чи домашнього завдання.

Присвячені одній істо­ричній темі, завдання розрізняються складністю, характером діяль­ності, формою викладу відповіді.

Наприклад, для «Вернісажу Відрод­ження» семикласникам можна запропонувати підготувати виступ від імені художника чи історика або мистецтвознавця Середньовіччя.

• «Історики» мають характеризувати географічне положення й еконо­мічне становище, державний устрій і соціально-політичне положення країн, де діяли видатні майстри.

• «Художники» представляють на вер­нісажі одну зі своїх картин і розкривають її ідею.

• «Мистецтвознавці» мають відбирати полотна або в палац французького короля, або голландського промисловця і зобов'язані задовольнити смаки своїх клі­єнтів. Ознайомившись з умовами кожної ролі, учні самі виберуть бажану для них, оцінюючи рівень і специфіку своїх здібностей.

Таким чином, варіативні завдання, що розрізняються за певними параметрами, є ефективним засобом діагностики і розвитку індивідуальних пізна­вальних здібностей школярів, а також одним зі способів диференціації навчання історії.

• Проблема вивчення пізнавальних можливостей школярів

- Сучасними істориками освіти досвід школи 30-40-х pp. XX ст. харак­теризується як «бездітна педагогіка» з притаманним їй відношенням до дитини як до «матеріалу», а до освіти й виховання - як до процесів «озброєння знаннями» і «вироблення» певних якостей - заданих пара­метрів особистості. Не дивно, що в теоретичних роботах і поурочних рекомендаціях того часу майже відсутні проблеми вивчення вікових особливостей учнів у навчанні, стимуляції і розвитку їхньої пізнаваль­ної ініціативи, заохочення, індивідуального підходу до учнів і т. п.

-Першим кроком на шляху подолання цієї «бездітності» у методиці навчання історії стала публікація в 1949 р. статті психолога і вчителя Л. Редька «Засвоєння учнями історичних понять», що розпочала нау­кові дослідження вікових особливостей сприйняття, уяви, мислення, пам'яті, мови учнів у навчанні історії. Результати цієї роботи були активно використані вченими і методистами при підготовці нових підручників і поурочних посібників у 60-70-ті pp. XX ст.

Особливої актуальності проблема дослідження і розвитку пізнаваль­них можливостей учнів набула останнім часом у зв'язку з гуманіза­цією педагогічного процесу, якій притаманні: адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості; орієнтація навчання на осо­бистість, що навчається, забезпечення можливостей її саморозкриття, саморозвитку, самоактуалізації; орієнтація на активне освоєння лю­диною способів пізнавальної діяльності.

Збільшується потреба в пси­хологічних дослідженнях і за умов реформування освіти, переходу до 12-річної та профільної школи.

Однак сучасні підручники для учнів і поурочні посібники для вчи­телів (яких, до речі, взагалі дуже мало) часто знову нагадують часи «бездітної педагогіки» - головна увага в них приділяється змісту і методиці проведення занять, проте ніяк не враховуються вікові та індивідуальні пізнавальні можливості школярів.

Пізнавальні можливості учнів відносяться до основних факторів процесу навчання і безпосередньо впливають на цілі, зміст і характер навчальної роботи. Зокрема, з урахуванням пізнавальних можливос­тей учнів визначається рівень викладу навчального матеріалу у шкіль­них підручниках, адаптується та опрацьовується учителем і учнями матеріал конкретних уроків, готуються варіанти пізнавальних зав­дань і т. д. Відповідно до пізнавальних можливостей учнів даного класу формулюються й уточнюються завдання конкретного уроку.

Без аналізу пізнавальних можливостей, без уявлень про досягнутий рівень їх розвитку неможливо сформулювати розвивальні цілі навчан­ня, які вказують на можливість ускладнення чи спрощення матеріалу; на доцільність посилення складності його вивчення в інтересах успішного розвитку добре підготовлених учнів і на зменшення цієї складності для слабких учнів.

Пізнавальні особливості школярів обумовлюють також актуаль­ність розвитку інтересів учнів, мотивів вивчення історії, їх емоційно-ціннісних орієнтацій тощо. Від них залежить також вибір оптимальних форм, прийомів і засобів навчальної роботи, характер пізнавальної діяльності школярів на тому чи іншому уроці, вибір учителем моделі навчання, спільні й індивідуальні результати навчання.

Таким чином,

пізнавальні можливості учнів у навчанні розглядають у двох смислах:

1. досягнутий на даний момент рівень знань, умінь, навичок, ставлень, компетентностей, що забезпечують учневі певний результат в оволодінні навчальним предметом;

2. «зона найближчого розвитку учня», тобто об'єкт подальшого удоско­налення.

«пізнавальні можливості» = комплекс пізнавальних процесів, необхідних для успішного навчання історії. Це особливості сприйняття, уяви, пам'яті, мислення учнів, характер їхньої навчальної мотивації тощо.