
- •“Система ведення сільського господарства”
- •3. Система рослинництва
- •4. Система тваринництва
- •Розділ 2. Спеціалізація і поєднання галузей сільськогосподарських підприємств
- •1. Поняття, економічний зміст і значення спеціалізації сільськогосподарських підприємств
- •2. Галузі сільськогосподарських підприємств
- •3. Фактори і форми спеціалізації
- •4. Показники і рівень спеціалізації
- •Розділ 3. Розміри сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів
- •1. Показники розмірів сільськогосподарських підприємств
- •2. Раціональні розміри сільськогосподарських підприємств. Поєднання великого, середнього та дрібного виробництва
- •3. Методи обгрунтування раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств та їх виробничих підрозділів
- •Список використаної літератури
4. Показники і рівень спеціалізації
Спеціалізація виробництва у сільськогосподарських підприємствах характеризується багатьма показниками, основним з яких є структура товарної продукції. Додатковими показниками спеціалізації виробництва є: структура валової продукції; структура затрат праці у галузях; структура засобів виробництва, капітальних вкладень за ряд років; структура посівних площ; структура поголів'я тварин та ін.
Основний показник внутрішньогосподарської спеціалізації сільськогосподарських підприємств — структура валової продукції.
До господарств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, слід відносити ті, у яких ця галузь дає понад 50% товарної продукції. Звідси господарство може бути скотарським, свинарським, зерновим. Якщо галузь дає два види продукції, то спеціалізацію господарства визначають за переважаючим видом продукції (наприклад, молочно-м'ясне скотарство, м'ясо-вовнове вівчарство). Якщо дві галузі господарства дають 2/3 і більше товарної продукції (на кожну з них припадає не менше як 25 і не більше 50%), то такі господарства відносять до спеціалізованих на двох галузях. Спеціалізацію їх визначають за галуззю, продукція якої переважає (наприклад, буряко-молочний, скотарсько-льонарський напрям господарства).
До тих, що спеціалізуються на трьох галузях, відносять господарства, які одержують від цих галузей 75% і більше товарної продукції, причому кожна із цих галузей повинна виробляти не менше 24% і не більше 33,3% товарної продукції. Решту підприємств відносять до тих, де певна спеціалізація ще не склалася.
Рівень спеціалізації господарства визначають за часткою вартості товарної продукції головних галузей у загальній вартості його товарної продукції. Високий рівень спеціалізації мають глибоко спеціалізовані підприємства, які виробляють переважно один вид товарної продукції (птахофабрики, господарства з відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, свиней, овочеві фабрики тощо). При цьому частка товарної продукції головної галузі становить понад 50% загальної вартості товарної продукції господарства. Чим менша кількість головних і додаткових галузей, тим порівняно вищим є рівень спеціалізації підприємства.
Рівень спеціалізації визначають за коефіцієнтом, який розраховують за формулою:
Кс =100 / (∑Ут(2і-1)),
де Кс - коефіцієнт спеціалізації; Ут - частка товарної продукції окремих галузей; і — порядковий номер частки товарної продукції у ранжованому ряду.
Значення Кс до 0,20 свідчить про низький рівень спеціалізації господарства; 0,21-0,40 — середній; 0,41–0,60 — високий; 0,61 і більше — для поглибленої спеціалізації господарства.
5. Виробничі типи підприємств
Виробничий тип — це сукупність господарств, які виробляють певну сільськогосподарську продукцію, маючи приблизно однакові спеціалізацію і галузеву структуру, близькі показники рівня інтенсивності й економічної ефективності виробництва. Господарства певного виробничого типу мають спільні риси організації рослинницьких і тваринницьких галузей, характерні для даної природно-економічної зони.
Серед виробничих типів господарств розрізняють такі, що фактично склалися, і раціональні. Тому типізацію сільськогосподарських підприємств здійснюють двома етапами:
1) виділяють типи господарств, які фактично склалися;
2) розробляють раціональні виробничі типи сільськогосподарських підприємств.
Виробничі типи господарств, які фактично склалися протягом ряду років, відображують масовий досвід ведення виробництва, проте вони можуть не відображати останніх досягнень науки і передової практики ведення господарства.
Раціональні виробничі типи підприємств треба створювати з урахуванням найновіших досягнень науки і передової практики організації сільськогосподарського виробництва.
У зв'язку з деякими відмінностями в природно-економічних умовах підприємств у межах певного виробничого типу можна виділити кілька підтипів за поєднанням галузей, рівнем інтенсивності виробництва, особливостями його організації тощо.
Через різноманітність природно-економічних умов в Україні функціонують сільськогосподарські підприємства різних виробничих типів і підтипів. За даними наукових досліджень, у різних ґрунтово-кліматичних зонах України переважають такі виробничі типи сільськогосподарських підприємств:
у Поліській зоні — льонарсько-молочні, молочно-картоплярські, свиновідгодівельні, скотовідгодівельні, скотарсько-картоплярські;
у Лісостепу — скотарсько-буряківницькі, буряко-молочні, скотарсько-зернові, буряко-скотарські, скотовідгодівельні, свиновідгодівельні та ін.;
у степових районах — зерново-скотарські, скотарсько-зернові, скотовідгодівельні, свиновідгодівельні, вівчарські, птахівницькі, садівницькі, виноградарські та ін.;
у приміських зонах великих міст і промислових центрів — овочево-молочні, молочно-овочеві, овоче-картоплярсько-молочні, плодово-ягідні, свиновідгодівельні, птахівницькі та ін.