Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДП Рогожин 2 том.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
27.12.2019
Размер:
4.17 Mб
Скачать

1 Історія України / Кер. Авт. Кал. Ю. Зайцев — л . 1996. — с. 240.

2 Діло. — 1918 — 20 жовт.

грамних «14 пунктах» післявоєнного мирного переустрою Європи президента США В. Вільсона народам, які населяють Австро-Угор­щину, гарантувалося право на самовизначення аж до утворення са­мостійних держав. Росія ж розглядалася як єдина держава, єдиний народ. Оскільки гетьман України П. Скоропадський не виключав приєднання України на федеративних засадах до складу Росії, то й західноукраїнські землі увійшли б до її складу, що вважалося, вра­ховуючи імперіалістичну політику російських властей, небажаним, таким, що суперечить українським національним інтересам1.

Навіть Український національний союз у Києві, який готував у цей час повстання проти гетьмана, надіслав до Львова повідом­лення про небажаність негайного приєднання Галичини до гетьман­ської України, бо це зміцнило б становище гетьмана2. Тому обереж­ність учасників з'їзду була виправданою

Українська Національна Рада негайно приступила до актив­ної діяльності. 19 жовтня вона видала Маніфест, у якому було за­писано: 1) усі українські землі в Австро-Угорщині, зокрема, Східна Галичина, північно-західна Буковина й українські повіти Закар­паття утворюють єдину українську територію; 2) ця територія конститусться як Українська держава; 3) усім національним мен­шинам пропонується обрати своїх представників до складу Україн­ської Національної Ради; 4) Українська Національна Рада найближ­чим часом розробить конституцію нової держави, побудованої на ократичних засадах установленням загального, рівного, таємно­го, прямого виборчого права з пропорційним представництвом, з правом національно-культурної автономії національних меншин; 5) на майбутній мирній конференції український народ повинен ма­ти своїх власних представників, тому австрійські власті не мають права говорити від його імені3.

Отже, 19 жовтня 1918 р. є днем початку процесу утворення на західноукраїнських землях незалежної української держави. Цей процес тривав деякий час і був завершений у листопаді. Спочатку західноукраїнські землі ще продовжували входити до складу Авст-ро-Угорської монархії, оскільки остаточно порвати з нею місцеві політичні діячі не наважувалися. Не було визначено й назву дер­жави, її точні межі.

: Історія держали і права України / За ред акад АПрН України А Й. Рогожина. — К. 1996. — Ч 2 — С 86.

'■ Ярославин С Визвольна боротьба на Західно-украінських землях у 1918—1923. — Філадельфія. 1956. — С 29.

: Литвин М. ?., Наумечко К. Е. Історія ЗУНР. — Л . 1995. — С. 28—29.

113

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)

4. Західно-Украінська Народна Республіка

УНР утворила три комісії (делегатури) з функціями вищої ви­конавчої влади — загальну (під керівництвом Є. Петрушсвича), ор­ганізаційну для Галичини (на чолі з К. Левицьким) і організаційну для Буковини (на чолі з О. Поповичем). Була також утворена Пре­зидія УНР, яка представляла Раду у період між її сесіями (на чолі з Є. Петрушевичем)1.

Представників закарпатських українців у складі УНР, її ви­конавчих органах не було, оскільки події розвивалися стрімко, без попередньої підготовки. Група закарпатських політичних і націо­нальних діячів надіслала тільки до Львова повідомлення, що За­карпатська Україна повністю солідаризується з Галичиною і бажає приєднатися до складу Української держави2.

У неділю, 20 жовтня, на площі Св. Юрія у Львові відбувся ба­гатотисячний мітинг, на якому К. Левицький повідомив народові, який зібрався, про утворення української держави, рішення УНР, що було сприйнято з великою радістю.

21 жовтня в Народному будинку зібралося близько двох тисяч делегатів з усієї Галичини. Було одностайно затверджено Статут УНР, схвалено її склад і дії3.

Незабаром делегація УНР на чолі з Є. Петрушевичем виїхала до Відня для переговорів з австрійськими властями. До того часу більшість депутатів Ради, як і галицьких політичних діячів зага­лом, ще не звільнилася від австрофільських поглядів, проімпера-торських ілюзій.

Поки делегати у Відні безуспішно пробували потрапити на аудієнцію до імператора, події розвивалися досить стрімко. Авст­ро-Угорщина розпадалася. 24 жовтня 1918 р. проголосила свою не­залежність Угорщина, 28 жовтня — Чехословаччина, 29 жовтня — Сербо-Хорвато-Словенська держава (Югославія). 28 жовтня у Кра­кові була утворена Польська ліквідаційна комісія, яка мала за мету перейняти в усій Галичині владу від австрійських властей і переда­ти її до складу Польщі.

Австро-Угорський уряд обіцяв, щоправда, українській деле­гації «рівне з поляками право на утворення самостійного державного організму», але це були пусті слова.

У Львові стало відомо, що на 1 листопада 1918 р. Польська ліквідаційна комісія призначила перехід влади в Галичині до Поль-