§ 1. «Перша» Українська Народна Республіка:

д ержавний лад і право (період Центральної Ради)

Петрограді 25 жовтня 1917 р. перемогло збройне повстан­ня. До влади прийшли більшовики. Генеральний Секрета­ріат як вища територіальна влада в Україні, створена Центральною Радою і затверджена Тимчасовим Урядом, заявив, що разом з іншими демократичними революцій­ними силами рішуче боротиметься проти будь-яких спроб підтримати петроградське повстання.

Коли драматичні події вже перемістилися до Києва, лідери Центральної Ради, покладаючись на підтримку українських військ, вирішили будувати свої відносини з Росією, точніше — вже з біль­шовицьким центром, на принципово нових засадах.

«Грізний момент, — говорив М. Грушевський 7 листопа­да 1917р. на засіданні Малої Ради, — який переживають Росія та

49

Розділ 2. Українські національна державність (листопад 1917—1920 рр.)

У країна, коли не залишилося центральної влади, коли спалахнула і поширюється громадянська війна, яка вже переходить і на Украї­ну, — цей грі.чний момент вимагає рішучих кроків на шляху до зміцнення влади на Україні»¹.

Після цього М. Грушевський оголосив текст III Універсалу Центральної Ради: «Віднині Україна стас Українською Народною Республікою. Не відокремлюючись від республіки Російської і збе­рігаючи єдність, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами на­шими допомогти всій Росії, щоб уся республіка Російська стала фе­дерацією рівних і вільних народів»¹.

III Універсалом в Україні було проголошено демократичну державу, яка характеризувалася самостійною верховною владою, нічим не обмеженою у розв'язанні проблем внутрішнього держав­ного ладу, законодавства, сулу й управління. Тільки у відносинах і іншими державами УНР була обмежена положеннями III Універса­лу стосовно федеративного зв'язку з Росією.

М. Грушевський у своїй прані «Якої ми хочемо автономії і фе­дерації» підкреслив, що потрібна «широка автономія». Україна, за його висновком, прагнула саме такої автономії, яка об'єктивно дає поштовх до перетворення в «повну державу». І вже через два міся­ці після проголошення УНР у складі Федеративної Російської рес­публіки Україна на весь голос заявила про себе як про «повну дер­жаву». 9 січня 1918 р. IV Універсалом Центральна Рада сповістила, що «віднині Українська Народна Республіка стас самостійною, не від кого не залежною державою». Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак з погляду еволюції «чистих» державних форм цей шлях є закономірним.

Організація державної влади. У І Універсалі Центральна Ра­да назвала себе «обраним органом українського народу». III Універ­сал містить складнішу конструкцію, відповідно до якої Центральна Рада поставлена українським народом разом а іншими братніми народами України «берегти права, здобуті в боротьбі, творити по­рядок і будувати все життя в нашій землі», а в IV Універсалі сказа­но: «...Ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого на­роду— селян, робітників і солдатів».

На відміну від Універсалів, у деклараціях Генерального Сек­ретаріату вживаються не політичні, а правові визначення Цент­ральної Ради: «законодавчий орган», «представницький орган», на­решті — «революційний, демократичний парламент > Проте, кеам-