15. Харківський, Київський, Одеський університети

Харківський університет - перший на території України, що входила до складу Російської імперії, засновано у 1805р. за ініціативи Василя Каразіна. У складі університету було 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний. медичний і юридичний.

На базі університету існувала Академія теоретичних знань, Інститут народної освіти, Інститут професійної освіти і Фізико - хіміко-математичний інститут .

Київський університеу, Його діяльність розпочалася 15 липня 1834 року. Спочатку функціонував тільки філософський факультет, який мав два відділення: історичне та фізико - математичне. Ректором було призначено Михайла Максимовича. У 1835 році в Київському університеті було відкрито юридичний факультет, а в 1841 - медичний факультет. В Київському університеті на посаді викладача малювання працював Т.Г. Шевченко.

1865 р. в Одесі за ініціативи відомого педагога і лікаря М.І. Пирогова на базі Рішельєвського ліцею було засновано Новоросійський університет, який з 1933 року отримав назву Одеського університету. З початку своєї діяльності університет мав історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний факультети.

Усього в Україні до 1917 року діяло 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося понад 35000 студентів.

16. Г. Сковорода, о. В.Духнович

Г. Сковорода обстоював ідеї трудового виховання, розумового і всебічного розвитку дітей незалежно від їхнього становища і заслуг батьків. Педагогічні погляди Г. С. Сковороди зросли на традиціях національної етнопедагогіки. У дусі народної мудрості він пропонує виховувати в дітей помірність бажань, повагу і любов до батьків. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті та формуванню моральних якостей. Він обстоював рідну мову в школах, вирішальну роль у вихованні відводив учителям. Першими вихователями дитини Г. Сковорода вважав батьків. Обстоював думку, що школа має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням. У процесі навчання, за його твердженнями, необхідно враховувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуальні особливості. Він радив правильно дозувати навчальний матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова і бесіда.

О. В.Духнович створював підручники для народних шкіл.

Його книги "Книжиця читальная для начинающих", "Краткий землепис для молодых русинов", "Сокращенная граматика письменного русского языка", "Народная педагогия".

Обстоював ідею народності виховання. Важливою ознакою народності вважав мову, виступав за те, щоб у школах викладання велося рідною мовою. Мета виховання, на його думку, — формування громадянина і патріота. Для цього слід розвивати задатки, закладені в людині природою. О.Духнович наголошує на вихованні молодого покоління в дусі працьовитості, бо людина, вихована поза працею, є тягарем для суспільства.