4. Головні методи науково-педагогічних досліджень.

Метод науково-педагогічного дослідження - шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Емпіричні методи педагогічного дослідження: Метод педагогічного спостереження Суть його полягає у спеціально організованому сприйманні педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження може бути прямим і опосередкованим, відкритим і закритим, а також реалізовуватись як самоспостереження. Воно повинно бути систематичним. 

Бесіда Різновидом бесіди є інтерв'ю - бесіда за заздалегідь розробленим планом з особою або групою осіб, відповіді яких є матеріалами для наукових узагальнень. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить заздалегідь сформульовані запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в об'єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв'ю не передбачає уточнювальних запитань.

Анкетування Використання цього методу сприяє підвищенню об'єктивності інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних. Анкети можуть бути відкритими (передбачають довільні відповіді на запитання); закритими (до запитань пропонують варіанти готових відповідей на вибір опитуваного); напіввідкритими (крім обрання однієї із запропонованих відповідей, можна висловити й власну думку); полярними (потребують вибору однієї з полярних відповідей типу "так" чи "ні", "добре" чи "погано" та ін.).

Метод педагогічного експерименту Сутність цього методу полягає в ініціюванні дослідником процесів і явищ за конкретних умов. У сфері педагогічних досліджень це забезпечує найдостовірніші результати. Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий - вивчення наявних педагогічних явищ; перевірювальний, уточнювальний - перевірка гіпотези, створеної у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий - конструювання нових педагогічних явищ.

Педагогічний експеримент дає змогу штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців, повторювати педагогічні явища в приблизно однакових умовах, поставити досліджуване явище в умови, які піддаються контролю. Цей метод є комплексним, оскільки передбачає поєднання спостереження, бесіди, анкетування, створення спеціальних ситуацій тощо.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт, Метод рейтингу, Метод узагальнення незалежних характеристик, Метод аналізу результатів діяльності учня.

Метод психолого-педагогічного тестування Передбачає він використання спеціально розроблених завдань і проблемних ситуацій з метою випробування учня на певний рівень знань, умінь, загальну інтелектуальну розвиненість. Тестові завдання можуть бути подані у формі спеціальних карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв'язання тестів.

Метод соціометрії Використовують його з метою вивчення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології). Учневі пропонують відповісти на запитання типу: "З ким би ти хотів..." (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.). На кожне запитання він має дати три або більше "вибори". Аналіз їх дає змогу з'ясувати місце, роль, статус кожного члена колективу, наявність в нутрі колективних угруповань, їх лідерів. На основі отриманих даних моделюють внутріколективні стосунки, наприклад рівень згуртованості колективу, способи його впливу на учня та ін.

Теоретичні методи педагогічного дослідження До теоретичних методів педагогічного дослідження належать аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняння, класифікація, узагальнення, абстрагування, конкретизація.

Математичні і статистичні методи педагогічного дослідження

Метод реєстрування Цей метод передбачає виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості скоєних учнями негативних вчинків).

Метод ранжування Означає цей метод розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності та ін.).

Метод моделювання Його сутністю є створення й дослідження наукових моделей - смислово представленої і матеріально реалізованої системи, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом тощо).

Метод вимірювання Передбачає цей метод присвоєння об'єктам кількісних вимірників відповідно до певних правил (коефіцієнт інтелектуальності "IQ").

5. Виникнення організованих форм виховання. Виховання і школа країн Стародавнього Сходу.

На етапі розвитку первісного стада (від найдавніших часів до 200 тис. р. тому) Жодних організованих форм виховання тоді не існувало. Діти первісних племен через спостереження й наслідування переймали досвід дорослих. На цьому етапі виникають елементи навчання. Дорослі навчали дітей дотримуватися племінних традицій, передаючи їм те, що знали самі.

За родового устрою (приблизно 10 тис. р. тому) Формуються релігійні уявлення, справляючи значний вплив на виховання підростаючого покоління. Розвиток суспільного життя первісних людей зумовив відповідні зміни в їх виховній практиці. їх мета полягала у передаванні підростаючому поколінню трудових навичок, способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв і обрядів. Ініціація (лат. чинити таїнство) - система випробувань, церемонія посвяти підлітків у повноправні члени колективу.

Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу Перші школи було відкрито в Ш-II тис. до н. е. у Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, й відтоді систематичне навчання стало важливим складником процесу виховання. Школи в Шумері виникли у середині III тис. до н. е. Головним їх завданням була підготовка писарів, навчання їх клинопису - трансформованому піктографічному письму, що являє собою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок. Такі школи називали "будинками глиняних табличок", а вчителів - батьками будинку глиняних табличок, учнів - синами будинку глиняних табличок. Назви походять від того, що шумери писали на мокрих глиняних таблицях. Учні також засвоювали знання з ботаніки, зоології, географії, математики, граматики, літератури. Навчання було тривалим, коштувало дорого, тому воно було доступним лише дітям знаті.

У Давньому Єгипті школи з'явилися у III тис. до н. е. разом з виникненням писемності. Тут існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців. У них користувалися ієрогліфічним (ієрогліф - священний знак) письмом, яке налічувало до 700 ієрогліфів. У школі при палаці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Тут панувала сувора дисципліна, використовували тілесні покарання. Майбутні чиновники навчалися читанню, письму, лічбі, гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. У школах для жерців, крім знань із загальних предметів, давали релігійну освіту, навчали астрономії та медицини. Діти вищої знаті здобували освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники. Ідеал В – небагатослівна, стійка до ударів долі людина. Формула методики – навчити слухати і слухатися.

У Давній Індії (III тис. до н. е.) виховання було кастовим. Існували школи лише для двох вищих станів: брахманів (жерців) і кшатріїв (військової знаті). Школу брахманів очолював учитель Під час навчання діти проживали у будинку вчителя, поралися у його господарстві. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які своє життя присвячували вивченню священних книг - Вед. У школах кшатріїв навчалися діти військової знаті, опановуючи науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, поезію, музику, етику і танці. Найнижчі касти (вайшії - хлібороби, скотарі, торговці; шудри - нащадки підкореного доарійського населення, дрібні ремісники) не могли здобувати освіту. Тип В – теократично –релігійний.

У Давньому Китаї писемність виникла в II тис. до н. е., що започаткувало навчання грамоти. Воно було тривалим і доступним лише дітям із заможних родин. До появи загальноосвітніх шкіл у Китаї існували так звані общинні школи, в яких юнаків безкоштовно навчали стрільби з лука, пісень та обрядів, згодом - їзди верхи, письма і лічби. Навчання починалося з шести років. Основними його методами були запам'ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи. У школах панувала сувора дисципліна, застосовували тілесні покарання. Для підготовки чиновників діяли спеціальні (юридичні, медичні, математичні, художні) навчальні заклади. Згодом було відкрито вищі аристократичні школи, в яких навчали ораторського мистецтва, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини та ін. Першу приватну школу в Давньому Китаї відкрив Конфуцій. в Китаї вперше було запроваджено складання екзамену для тих, хто хотів стати вченим або чиновником.

6. Виховання і навчання в античному світі Середземномор’я. Педагогічні погляди стародавніх грецьких і римських філософів.

Греція: У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З 7 р. хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 р. під наглядом вихователів-педономів. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). Кожен рік навчання завершувався публічними випробуваннями - агонами. Афінська система виховання Метою виховання була гармонійно розвинена, досконала внутрішньо і зовнішньо особистість. Хлопчики 7-14 р. навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів (музики). Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (грец. - навчаю). Учнів до школи та додому супроводжували раби-педагоги. У школах граматистів навчали писати, читати та лічити; писали на воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах. Спільним для обох систем було зневажливе ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

Епоха еллінізму: Тогочасна система освіти складалася з таких ланок: елементарна школа грамоти (7-12 р.), граматична школа (12-16 р.), гімназії (15-18 р.), ефебії (18- 19 р.), філософська школа (20-22 р.).

Рим: для дітей бідноти тут існували елементарні приватні й платні школи (читання, письмо, лічба); для дітей привілейованих верств - граматичні школи, в яких вони вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику, елементи історії та літератури. У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. В останні століття республіканського Риму діяли школи риторів, у яких діти знаті готувалися до державної діяльності, вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним. Сократ: – Сократівська (евристична) бесіда – будувалася на продуманих питаннях, які наводили на відповідь. заперечував можливість і необхідність пізнання світу й природи через нібито недоступність їх людському розуму, вважав, що людина повинна пізнати тільки себе, самовдосконалюватися морально. Платон: Метою виховання він вважав формування "і тіла, і душі найпрекраснішими". Він обстоював державне, суспільне виховання дітей і першим обґрунтував необхідність відкриття державних дитячих дошкільних закладів. Першим уклав вікову періодизацію людини. Аристотель: людина наділена рослинною душею (її функції - розмноження і харчування) – фізичне виховання, тваринною душею (відчуття і почуття) – моральне В, і розумом – мисленнєве В, а тому потребує всебічного (фізичного, розумового та морального) виховання. Починати слід з фізичного виховання. Демокріт: принцип природо відповідності, роль праці у В. Квінті ліан: римський філософ і педагог. Праця «Про виховання оратора» (12 книг). Перший штатний вчитель.

7. Виховання й освіта в Європі в період феодалізму. Головні типи шкіл. Виникнення перших університетів.

Аскетизм проповідував байдужість до світських благ і покору владі. Краса природи, мистецтво, втіхи особистого життя, допитливість розуму - все це було оголошено владою диявола. Людина розглядалась як гріховна істота, її тіло - як темниця для душі, яку слід звільнити для вищого блаженства постами, молитвами, покаяннями. В цей період у Зах. Європі склалося кілька типів виховних систем (типів шкіл). Серед них вирізнялося церковне (духовне) виховання, що здійснювалося в християнській сім'ї та в церковних школах (парафіяльних, монастирських, соборних) латинською мовою. Учні спершу зазубрювали молитви і псалми, а відтак вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (не більше 4 дій). Навчання проводили катехізисним методом (запитання і відповіді). Учні запам'ятовували відповіді на запитання, не замислюючись над їх змістом. учням втовкмачували навчальний матеріал за допомогою різок, інших тілесних покарань. Опанувавши елементарні знання, кращі учні монастирських і соборних шкіл вивчали "сім вільних мистецтв", які поділялися на дві частини: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов'я. Попри релігійний характер навчання, ці школи сприяли поширенню письменності, підвищенню загальної культури населення. В основу світського виховання лицарів було покладено вивчення "вільних благочестей" (їзда верхи, стріляння з лука, метання списа, фехтування, плавання, полювання, гра в шахи, вміння складати і співати пісні). Міські купці та ремісники домоглися відкриття для своїх дітей гільдійських і цехових шкіл (міські, магістратські школи), в яких навчали рідною мовою. Ці школи мали своїм завданням допомогти дітям у їх майбутніх торговельних справах та в розвитку різних ремесел. Згодом гільдійські та ремісничі школи було перетворено на міські початкові школи, що утримувалися на кошти міського самоврядування (магістрату). Учнів навчали читати, писати, лічити та прилучали до релігійних знань. Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348). Ці освітні заклади мали самоврядування, користувалися певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів. У середньовічних університетах були артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-7 р., упродовж яких вивчали "сім вільних мистецтв", юридичний, медичний і богословський (термін навчання 5-6 р.) факультети. Після закінчення артистичного факультету студенти могли вступати на інші факультети. Особи, які закінчували цей факультет, отримували ступінь "магістра мистецтва"). Особи, які закінчували повний курс навчання в університеті (11-13 р.), здобували вище звання - "доктор наук". Основними методами занять в університетах були лекції та диспути. Студенти виконували багато вправ, писали трактати (письмові роботи).

8. Школа і педагогічна думка епохи Відродження

Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької й латинської мов, математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважали, що в процесі навчання й виховання діти повинні активно мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а тому навчально-виховний процес потрібно зробити привабливим для них, широко використовувати наочність, організовувати прогулянки, екскурсії та ін. Навчання має відбуватися рідною мовою. Жінки мають право навчатися в різних типах шкіл.

Еразм Роттердамський "Похвала глупості", "Розмови запросто" Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність.

"Молодим дітям наука"

Вітторіно да Фельтре створив школу "Будинок радості", якою уславився як "батько гуманності" і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі. У школі не було тілесних покарань, значну увагу приділялося у вихованні особистому прикладу вихователів. Франсуа Рабе «Гаргантюа і Пантагрюель», Мішель Монтень «Досліди» - проти схоластичного зубріня. Томас Мор «Утопія», Томаззо Кампанелля «Місто сонця».

9. Педагогічна система Я.-А. Коменського.

"Велика дидактика", "Материнська школа", "Відкриті двері до мов і всіх наук", "Про культуру природних обдарувань", "Правила поведінки дітей", "Закони добре організованої школи", "Видимий світ у малюнках".

У школі повинні навчатися хлопчики і дівчатка, бідні й багаті. Коменський запровадив вікову періодизацію розвитку дітей і відповідну їй систему шкільної освіти, а також її зміст. Періодизація розвитку дітей охоплює дитинство, отроцтво, юність, змужніння. Кожний із цих періодів триває 6 р.. Запропонував класно-урочну систему навчання.

10. Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо і Д. Локка

Джон Локк. "Лист про віротерпимість", "Дослідження про людський розум", "Думки про виховання ", "Розумність християнства".

Мету виховання Дж. Локк вбачав у підготовці джентльмена (дитини з заможних верств), який уміє розумно і прибутково, не заважаючи іншим вести свої справи, мас здоровий дух у здоровому тілі й уміє поводитися в товаристві. Діти бідних верств населення його не обходили.

Обстоював домашнє, індивідуальне виховання дітей. Дітей ще змалку слід фізично загартовувати і привчати зносити втому, незгоди, нестатки. Особливу роль у формуванні джентльмена Дж. Локк відводив моральному вихованню. Метою навчання, за його переконаннями, є підготовка не вченого, а ділової людини.

Руссо “Еміль, або про виховання“.

Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини як маленької людини. Він заперечує авторитаризм у вихованні.

11. Внесок Й. Песталоцці, А.-Ф. Дістервега, І.-Ф. Гербарта в теорію та практику навчання і виховання.

Генріх Песталоцці у своїй садибі організував "Установу для бідних" - один з перших в історії дошкільних навчально-виховних закладів. Створив і утримував притулок для сиріт.

Твори: "Лінгард і Гертруда", "Як Гертруда вчить своїх дітей", "Лебедина пісня".

Головним принципом виховання має бути його відповідність природі. Властиві кожній дитині від народження задатки треба розвивати, вправляючи у послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини.

Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег  завдання виховання полягає у спонуканні і спрямовуванні самодіяльного їх розвитку. Правильне виховання має ґрунтуватися на принципах природовідповідності, культуровідповідності та самодіяльності. Створив дидактику розвивального навчання. Запропонував і обґрунтував розвивальний метод навчання, орієнтований на активність і свідомість учнів, який передбачає проведення занять у формі діалогу, коли запитання ставлять і учитель, і учні.

Иоганн-Фрідріх Гербарт. "Загальна педагогіка, виведена з мети виховання", "Нариси педагогічних читань".

Мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому. Процес виховання Й.-Ф. Гербарт поділяв на керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання.