.Укр. Культура на Наддніпрянщині в другій половині хіх ст.

Царський уряд усіляко перешкоджав розвиткові української культури, зокрема не допускаючи її у навчальні заклади, театри, державні установи. Школа в Наддніпрянській Україні — від початкової до вищої — слугувала знаряддям русифікації. Цьому сприяла і загальна військова повинність, введена з 1872 р., бо українців засилали на службу переважно за межами України. Придушена у рідному краї, українська література була змушена шукати притулку в іншому місці, головним чином у Галичині, де на початку 60-х років пожвавився національний рух. Українці гуртувалися в товариства, влаштовували збори й віча, пропагували українську мову та культуру. Чималий внесок до справи національного відродження зробив, зокрема, професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький, який став фундатором кафедри української мови в цьому німецькомовному навчальному закладі.

Розвиток української культури цього періоду важко уявити без драматургії. М. Старицький написав «Тараса Бульбу», «За двома зайцями», М. Кропивницький — «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», І. Карпенко-Карий — «Бурлаку», «Сто тисяч», «Хазяїна» та ін. Розвивалося театральне мистецтво. У 1882 р. М. Кропивницький створив у Єлисаветграді першу на Лівобережній Україні національну професійну трупу за участю М. Заньковецької, М. Садовського, А. Максимовича та ін. Наприкінці століття виникли трупи М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. Діяло кілька десятків українсько-російських труп. У 1891 р. в Києві був організований перший постійний російський театр М. Соловцова.

Свої досягнення мала й українська музична культура. С. Гулак-Артемовський створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка, який обробив понад 600 зразків українського музичного фольклору. Він був автором музики до п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», творцем народних музичних драм «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена» та ін.

Важливою складовою української культури другої половини — кінця XIX ст. було образотворче мистецтво, зокрема твори С. Васильківського («Степ на Україні», «Ранок» та ін.), академіка М. Пимоненка («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Ярмарок»). Домінуючим напрямом в архітектурі був еклектизм — поєднання елементів різних стилів.

Розвиток національної культури після проголошення незалежності України: здобутки і проблеми

Проголошення 24 серпня 1991 р. державної незалежності України започаткувало новий етап розвитку української культури. Адже після хвилі національного піднесення, певної ейфорії Україна поринула в складний і тривалий процес подолання тоталітарної спадщини, утвердження державної незалежності та суверенітету. Не оминуло це і українську культуру, яка на тлі економічної слабкості фінансується за залишковим принципом, є заручницею складного історичного минулого, що передусім відображається у культурній відмінності регіонів. І мова тут не стільки про етнографічне різнобарв’я, яке насправді не несе якихось загроз, скільки про сприйняття національних цінностей. Відповідно перед державною політикою в сфері культури та громадськими інститутами стоїть завдання відродження та збереження багатої духовної і матеріальної спадщини, її популяризація, утвердження національних цінностей та пріоритетів, виховання почуттів гордості та прагнення ідентифікувати себе з нею, забезпечення сприятливих умов розвитку та інтеграції в світовий культурно-історичний процес. Не менш важливою складовою є розширення функціонування державної мови. На законодавчому рівні ці завдання та пріоритети затверджено в лютому 1992 р. законом «Основи законодавства України про куль туру». 14 грудня 2010 р. набрав чинності новий закон «Про культуру». У січні 1995 р. почав діяти закон «Про бібліотеки та бібліотечну справу», а в червні 1995 р. – «Про музеї та музейну справу в Україні». З вересня 1997 р. набрав чинності закон про «Про благодійництво та благодійні організації». В Україні діє закон «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (жовтень 1997 р.). Доповнюють законодавчу базу культурної сфери укази Президента України та Постанови Кабінету Міністрів України. Нагромаджений за століття культурний переважно вдалося зберегти, а це унікальні музейні зібрання та бібліотечні фонди, самобутні творчі колективи й дитячі мистецькі школи та студії, безцінні твори народних майстрів, пам’ятки архітектури тощо. Труднощі з фінансуванням не призвели до закриття жодного театру, концертної зали чи філармонії. Найбільшим добутком культурного життя стало ліквідування відкритих чи прихованих перепон на шляху розвитку національної культури. Суспільство звільнилося від ідеологічних штампів марксизму-ленінізму, вперше за багато десятиліть одержало вільний доступ до надбань світової культури. Закладено основи для відродження історичної пам’яті, повернення забутої або забороненої культурної і мистецької спадщини, вивільнення творчої ініціативи, розгортання широкого спектру стильових напрямів, активізації культурного життя в регіонах, піднесення народної творчості тощо. У перше десятиліття незалежності створено умови для розвитку приватних закладів культури. Суперечливі, іноді шкідливі тенденції розвитку української культури на початку нового тисячоліття – характерна ознака перехідного суспільства, культура якого впродовж майже всього XX ст. перебувала в полоні тоталітаризму.

Варіант 11

Як проявився стиль класицизму в архітектурі та образотворчому мистецтві України

Стр.1

Значення руху шістдесятників в національно-культурному житті України-Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у формалізмі, безідейності, буржуазному націоналізмі. У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Варіант 12

Що ви знаєте про меценатську діяльність гетьмана І.Мазепи стр 1

Охарактеризуйте роль культури в сучасних процесах укр.державотворення-На сучасному етапі суспільного розвитку визначення місця й ролі культури в державотворчих процесах є предметом особливої уваги як вітчизняних, так і зарубіжних вчених й політиків. Це зумовлено тим, що однією з головних функцій культури є людинотворча або гуманістична функція, і саме культурою, за умов забезпечення з боку держави її повноцінного функціонування, створюється активний творчий інтелект, розум й висока духовність особистості, що слугує засобом виходу суспільства на нові рівні цивілізації.

13 варіант

Укр. бароковий театр - Театральне життя XVII ст. відбувалося насамперед у школах. Дуже часто на шкільній сцені застосовувались прийоми передавання високого через низьке, використовувались переходи з царини духовного в царину земного та плотського, що було характерним для бароко. Містерії інсценізували народження, смерть і воскресіння Христа, а герої їх могло і не бути з’являлися на сцені незалежно від дії. Театральне дійство відбувалося в живій емблематичній картині, що поділялася на образотворчу і словесну частини. До середини XVIII ст. в Україні існувало близько ЗО драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій. їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями — студенти Як правило, до шкільних драм XVII-XVIII ст. додавались інтермедії та інтерлюдії - короткі одноактні комічні п’єси побутово-гумористичного змісту, що ставилися в антрактах між діями драми чи трагедії. У ряді випадків зміст інтермедії був пов’язаний з темами, що розвивалися в основних п’єсах, але здебільшого вони були сюжетно незалежними. Головне призначення інтермедій полягало в тому, щоб розважити глядача стомленого серйозною дією, яка розігрувалася в п’єсі. Український шкільний театр можна вважати зародком професійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароковим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.