Робота 2. Реєстрація пульсу
Ритмічне коливання стінок артерій, зумовлене роботою серця, називається артеріальним пульсом.
Розрізняють центральний і периферичний пульс. Центральним називають пульс сонних та підключичних артерій. Пульс артерій, розташованих дистальніше, має назву периферичного.
У здорової людини середнього віку частота пульсу в стані спокою становить 60—65 за 1 хв (1—1,08 Гц); уповільнення його має назву брадикардії, прискорення — тахікардії.
Існує кілька методів реєстрації пульсу.
Пальпаторний метод реєстрації пульсу
Визначаючи пульс поверхнево розташованих артерій, дають характеристику: а) частоти його (кількість коливань за 1 хв); б) швидкості (швидкість підйому пуль-сової хвилі); в) напруженості (сила, з якою треба стиснути артерію, щоб пульс зник); г) амплітуди пульсової хвилі (висота коливань стінки судини); д) ритму (чи однакові інтервали між пульсовими коливаннями стінки судини).
Мета роботи: ознайомитись з методом пальпаторного дослідження периферичного пульсу, дати його характеристику.
Для роботи потрібні: секундомір або годинник із секундною стрілкою.
Хід роботи. 3найти пальцями лівої руки пульс променевої артерії. Пульс треба визначати за допомогою ІІ, III і IV пальців.
Пацієнт стоїть або сидить обличчям до дослідника. Підрахунок пульсу починають з моменту пуску секундоміра. Рахунок ведуть за певний відрізок часу (10—15 с). Показники знімають тричі. У спортивній практиці пульс рахують за десятисекундними інтервалами часу протягом 1 хв.
Підрахунок частоти пульсу провести двічі: у стані спокою і після дозованого фізичного навантаження (20 присідань за 30 с).
Рекомендації щодо оформлення результатів роботи. 3аписати результати підрахунку пульсу у стані спокою і після навантаження.
У висновках зазначити, чи нормальна частота пульсу у стані спокою, як вона змінюється після фізичного навантаження, яке це має значення?
Графічна реєстрація п у л ь с у — сфігмогр афія
Для об'єктивної реєстрації та аналізу окремої пульсової хвилі записують пульс за допомогою спеціальних приладів — сфігмографів.
Для роботи потрібні: 2 сфігмографічні приставки, двоканальний електрокардіограф.
Хід роботи. Сфігмографічну приставку підключити до електрокардіографа, заземлити його, увімкнути до електричної мережі. Комутатор відведень у положенні І — перше відведення. Швидкість руху стрічки — 50 мм/с. Пацієнт лежить на кушетці. Пальпаторно визначають місце пульсації загальної сонної та променевої артерій. Щільно, але не стискаючи артерій, укріплюють у цих місцях датчики, приєднують їх до сфігмографічної приставки, записують криві. Проводять аналіз сфігмограм. До сфігмографічної приставки входять датчик (перетворювач механічних коливань стінки судини в електричний сигнал) і підсилювач. Сигнал після підсилення подається на прилад для реєстрації, наприклад, електрокардіограф, де й записується. Одержане зображення називається сфігмограмою. Реєструють сфігмограми центрального і периферичного пульсу.
Крива відображає зміни тиску в аорті і особливості викидання крові з лівого шлуночка під час систоли.
Нормальна сфігмограма центрального (мал. 21) пульсу складається з систолічної (А — Мх — е) і діастолічної (е — і — Д — А) частин. Систолічна хвиля починається стрімким підйомом, що зумовлюється підвищенням тиску в артерії під час фази швидкого вигнання крові з лівого шлуночка. Підйом кривої називається анакротою (1). Після досягнення верхівки (Мх) крива знижується, що збігається з фазою повільного вигнання крові з шлуночка. 3ни-ження кривої називають катакротою (2). Точка «е» відповідає закінченню періоду вигнання. Крива продовжує знижуватись, утворює інцізуру, нижня точка якої (і) збігається з II тоном серця на ФКГ, тобто з закриттям півмісяцевих клапанів. Кров б'є по закритих клапанах, унаслідок чого утворюється відбита хвиля. На сфігмограмі це фіксується як повторний підйом (3) —дикротичнцй підйом.
Крива периферичного пульсу (мал. 22) простіша і складається з анакротичного підйому (а), який переходить у катакроту (б), що плавно знижується. На ній є невеликий підйом — дикротична хвиля (д). При одночасній реєстрації центрального і периферичного пульсу крива останнього запізнюється.
Мал. 22. Сфігмограма центрального (1) і периферичного (2) пульсу (артерія стегна). Ді — час запізнення
Одночасна реєстрація центрального і периферичного пульсу
Мета роботи: ознайомитися з методом сфігмографії; порівняти криві центрального і периферичного пульсу, проаналізувати їх; визначити час запізнення кривої периферичного пульсу.
Рекомендації щодо оформлення результатів роботи. Сфігмограми вклеїти до протоколу. 3азначити на них анакроту, катакроту, дикротичний підйом, інцизуру. Відмітити частину кривої, яка відповідає одному серцевому циклу. Розрахувати частоту скорочень серця. Дати характеристику пульсу (ритм, частота, швидкість, амплітуда). 3робити розрахунок часу запізнення периферичного пульсу по відношенню до центрального.
У висновках зазначити: чим відрізняються криві центрального і периферичного пульсу; чим зумовлене запізнення периферичного пульсу; які параметри можна визначити, якщо відомі час запізнення та відстань між датчиками?
Робота 3. Розрахунок тривалості серцевого циклу у людини
Мета роботи: Розрахувати тривалість серцевого циклу у людини, оцінити її величину.
Для роботи необхідні: секундомір або годинник із секундною стрілкою.
Хід роботи. Тривалість серцевого циклу розраховують за пульсом, визначив його частоту пальпаторно. Розрахунок проводиться за формулою:
Тривалістьь серцевого циклу = 60 сек/частота серцевих скорочень (разів за хвилину).
Дослідження проводять до і після дозованого фізичного навантаження (20 присідань за 30 сек).
Рекомендації до оформлення результатів роботи. Записати результати підрахунку пульсу у стані спокою та після навантаження, розраховану величину тривалості серцевого циклу у спокої та після навантаження.
У висновках зазначити, чи нормальна тривалість серцевого циклу у стані спокою, як вона змінюється після фізичного навантаження, за рахунок яких фаз?
Робота 4. Полікардіографія. Фазовий аналіз діяльності серця людини
Аналіз фаз серцевого циклу людини є одним з методів дослідження скоротливої функції міокарда. Визначення тривалості фаз систоли шлуночків дає інформацію про насосну функцію серця, стан регуляторних механізмів, які забезпечують пристосування серця до різних умов діяльності організму.
Для розрахунку фаз серцевого циклу людини використовують метод полікардіографії, тобто одночасної реєстрації електрокардіо-, фонокардіо- та сфігмограми.
Мета роботи. Ознайомитися з методом полікардіографічного дослідження серцевої діяльності людини. 3ареєструвати полікардіограму і визначити тривалість фаз серцевого циклу.
Для роботи потрібні: багатоканальний електрокардіограф, приставка для реєстраціЇ фонокардіограми та сфігмограми.
Хід роботи. Підготувати електрокардіограф, заземлити його, увімкнути в електричну мережу. Приєднати до нього приставки таким чином, щоб по одному каналу реєструвалася електрокардіограма у II стандартному відведенні, по двох інших — фонокардіо- та сфігмограма. Розташувати електроди на кінцівках для реєстрації електрокардіограми, мікрофон — у ділянці серцевого поштовху, сфігмометричний датчик — над місцем чіткої пульсації сонної артерії. Швидкість руху стрічки — 50—100 мм/с.
Пацієнт лежить на кушетці. Вмикають стрічкопротяжний механізм і реєструють полікардіограму протягом кількох серцевих циклів.
Розрахувати тривалість фаз серцевого циклу за такою схемою (мал. 24):
1) фазу асинхронного скорочення (АС) визначають від початку зубця Q ЕКГ до початку максимальних осциляцій I тону ФКГ (Q— I тон);
2) фазу ізометричного скорочення (ІС)—від першого високочастотного коливання I тону до початку підйому анакроти сфігмограми (точка «с»);
3) період напруження (Т) — сума часу асинхронного та ізометричного скорочення (Т=АС + ІС);
4) період вигнаиня (Е)—визначається від точки «с» до початку інцизури сфігмограми (точка «е»);
5) тривалІсть механічної систоли (Sm) — відповідає сумі тривалості фази ізометричного скорочення і періоду вигнання (ІС+Е);
6) загальну систолу (So) — суму періоду напруги і періоду вигнання (Т+Е);
7) протодіастолічний період (Р) — відповідає інтервалам часу від точки «е» до точки «f» сфігмограми.
Фазовий аналіз дозволяє не тільки визначити тривалість фаз серцевого циклу. На їх підставі розраховують спеціальні показни-ки, які характеризують динаміку скорочення серця.
До таких показників належать:
внутрішньосистолІчний показник (ВСП). Він показує відношення тривалості періоду вигнання до тривалості механічної систоли (у відсотках) і характеризує ефективність використання часу механічної систоли. При частоті серцевих скорочень 60—90 за 1 хв ВСП коливається у межах 68—31 %, тобто період напруги в середньому становить 1/4 систоли;
індекс напруги міокарда (ІНМ) — відношення часу періоду напруги до тривалості загальної систоли (у відсотках). Характеризує частину часу серцевого скорочення, який витрачається на підготовку до вигнання крові;
3) важливі дані дає розрахунок часу вигнання хвилинного об'єму крові (ЧВХО). Розраховують шляхом множення тривалості періоду вигнання (Е) на частоту серцевих скорочень.
Мал. 24. Схема полікардіограми. Синхронний запис ЕК.Г, ФКГ, СФГ сонної артерії для визначення фаз серцевого циклу: Т — період напруги; АС — фаза асинхронного скорочення; ІС — фаза ізометричного скорочення; Е — період вигнання; Sm — механічна систола; So — загальна систола
Рекомендації щодо оформлення результатів роботи. Вклеїти до протоколу отримані полікардіограми, проаналізувати їх, зазначивши на кривих точки, за якими розраховують тривалість фаз серцевого циклу. Визначити тривалість серцевого циклу і його фаз, вимірюючи відстань (у міліметрах) між відповідними точками і враховуючи швидкість руху стрічки (при швидкості 50 мм/с 1 мм дорівнює 0,02 с). Порівняти отримані дані з середніми у здорової людини.
У висновках відзначити, чи нормальна тривалість фаз серцевого циклу; про що це може свідчити?