4. Сучасна методологія товарознавства: визначення і коротка характеристика категорій і методів вивчення товарів.

Категорія – це основне логічне поняття, що відбиває найголовніші закономірні зв’язки й відношення, які існують між предметами та суб’єктами їх вивчення. Основні категорії товарознавства: продукція, товар, предмет споживання (вжитку), благо. Товар – родова категорія в товарознавстві. Продукція - все те, що створюється природою і людською працею – мускульною і розумовою. Частина продукції, яка набула форми товару, внаслідок обміну або купівлі-продажу надходить у сферу споживання у формі предмета споживання або вжитку. Благо - це те, що здатне задовольнити людські потреби, наприклад, дари природи, продукти праці, послуги, які відповідають інтересам людини, її цілям та прагненням. Метод - це спосіб дослідження внутрішньої природи (сутності об'єкта, предмета, речі), підхід до предмета, який вивчають, прийоми його пізнання, дослідження. Методологія - це система принципів і способів організації теоретичних і практичних досліджень з метою одержання нових знань, розширення досягнутого їх рівня, а також вчення про цю систему. У товарознавстві результатом використання теоретичних методів є теорія товарознавства. Методи науки поділяються на: методи отримання знань; методи розвитку знань; методи практичного застосування знань. Методи дослідження: органолептичні (здійснюється завдяки інформації, яку отримують за допомогою органів чуття); лабораторні. Емпіричні, або експериментальні методи: вимірювання, спостереження, систематизація, класифікація, статистична обробка результатів дослідження.

Теоретичні методи: абстрагування, гіпотеза, аналіз, синтез, метод сходження від абстрактного до конкретного. Соціологічні дослідження в товарознавстві: опитування, соціальний експеримент, дослідне носіння (використання, ужиткування) товару.

5. Потреби в товарах: загальні поняття та класифікація. Чинники раціонального споживання товарів і способи задоволення потреб споживачів.

Поняття потреба широко використовують у різних словосполученнях для зазначення потрібності або необхідності у чому-небудь, що вимагає задоволення. Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності. До об’єктів першої потреби належать: продукти харчування; предмети домашнього вжитку; особисті речі; неекономічні блага. Вивчення потреб людини – рушійна сила розвитку суспільства Потреби доцільно розглядати в системі: „суб’єкти потреб – потреби – благо”. Суб’єкти потреб: окрема людина; сім’’я; трудовий колектив; населення регіону; населення держави; населення світу. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Інтерес – це форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до її задоволення. З інтересом дуже тісно пов’язане поняття мотиву як спонукального чинника дій і вчинків людей. Мотив – це внутрішнє спонукання людини до конкретної дії, спрямованої на об’єкт уваги, на мету. За мотивом логічно відбувається певна дія, що породжує конкретний результат у вигляді задоволення потреби. Таким чином утворюється логічний ланцюжок: потреба – інтерес – мотив – дія – результат. Класифікація потреб Біогенні – потреби є первинними. Вони формуються природою, тобто є об’єктивними і такими, що їх задоволення забезпечує фізичне існування людини і людського роду, їх відтворення і життєдіяльність. – в продуктах харчування, в одязі, в житлі, в охороні здоровя, у збереженні навколишнього середовища. Соціогенні – потреби формуються суспільством, є загальноприйнятими, а їх зміст визначається особливостями суспільних відносин між суб’єктами потреб через спілкування, обмін досвідом, взаємодопомогу, виконання керівних функцій, ролі лідера тощо. – у спілкуванні, у творчій діяльності, в освіті, інтелектуальні, моральні, естетичні. Техногенні – у телекомунікаціях, у транспортних засобах, у засобах фізичної культури, у засобах спорту, у засобах культури. Благо – все те, чого потребує людина в житті, а також засіб задоволення її потреб. Благо: економічні та неекономічні. Кількість спожитих економічних благ визначає рівень життя. Чинники раціонального споживання товарів: генетичні – успадковані, фізіологічні та психологічні особливості розвитку організму; вікові – потреби дітей, підлітків, дорослих та людей похилого віку; зумовлені фізичним середовищем, зокрема природним кліматом, або штучно створеними умовами життєдіяльності; економічного розвитку суспільства та рівня матеріального забезпечення населення; соціально-психологічних чинників формування і регулювання соціальних потреб; похідні від суспільної свідомості – ментальність, традиції, звичаї, ритуали; особистісно-групові – залежні від приналежності суб’єкта до пануючих у відповідній соціальній групі норм, еталонів, бажань; особистісні, до яких відносяться вік людини та етап життєвого циклу сімї, рід занять, економічне становище, образ життя, тип особистості. Задоволення потреб споживача відтворюється у процесі споживання. Споживання – це використання матеріальних і духовних благ для задоволення потреб з метою підтримання, відновлення, відтворення, продукування, розвитку і вдосконалення життєвих сил людини – фізичного і духовного потенціалу, багатосторонніх здібностей, знань, і вмінь, які застосовується для створення нових матеріальних і духовних цінностей. Потреба стає задоволеною, коли встановлюється або підтримується нормальний перебіг даного життєвого циклу. Кінцева мета з боку держави – визначення інтегрального показника якості життя. Задоволеність потреб у матеріальних благах входить складовою частиною цього інтегрального показника і відома як кількісна характеристика, яку називають рівнем життя. Рівень життя - це кількісна характеристика задоволеності членів суспільства. Показник „Якості життя” значно ширший ніж рівень життя, оскільки він включає соціологічну та частково техногенну складові способу життя.