Окремі види гірських порід за походженням

• Магматичні:

• інтрузивні

• гіпабісальні

• ефузивні

• Пірокласти

• Метаморфічні гірські породи:

• регіонального метаморфізму

• контактового метаморфізму

• Осадові гірські породи:

• теригенні

• алювіальні

• пролювіальні

• делювіальні

• елювіальні

• гляціальні

• органогенні

• рифогенні

• каустобіолітові

• хемогенні

• евапорити

• техногенні

Класифікація

32)Гранулометрична класифікація осадових некарбонатних уламкових порід. S-дрібний; M-середній; L-великий; XL-крупний; XXL-дуже крупний

Осадові гірські породи класифікують за їх компонентним і/або хімічним складом та походженням. Серед осадових гірських порід переважають глинисті (глини, аргіліти, глинисті сланці – 48% на платформах, 49% в геосинкліналях), піщані (піски і пісковики – 23% на платформах, 23% в геосинкліналях) і карбонатні (вапняки, доломіт та ін.).

Солі становлять 2,8% на платформах і 0,3% в геосинкліналях. У межах материків бл. 20% обсягу всіх осадкових гірських порід залягає на платформах і 48% в геосинкліналях. Понад 75% всіх г.п., що вилучаються з надр Землі (вугілля, нафта, солі, руди заліза, марганцю, алюмінію, розсипи золота і платини, фосфорити, нерудні буд. матеріали тощо), міститься в осадкових гірських породах.

За способом утворення осадові гірські породи поділяють на:

• уламкові (конґломерати, галька, піски, леси тощо),

• глинисті (каолінітові, монтморилонітові глини, вторинні каоліни тощо) й

• хіміко-органогенні (вапняки, солі, трепели, вугілля викопне тощо).

Кременисті осадкові гірські породи – гірські породи, що складаються переважно з аморфного кремнезему, утвореного з органічних залишків (шкаралупок діатомей, спікул кремнієвих губок, черепашок радіолярій) чи дрібних сферичних тілець (ґлобул) опалу або халцедону. Умови нагромадження осадів та подальші їх зміни визначають шаруватість (одна з основних ознак будови), пористість та спосіб цементації осадкових гірських порід. Однорідні за розмірами і густиною осадкові гірські породи називають відсортованими.

• Осадо́ві гірські́ поро́ди, гірські породи – гірські породи, що утворилися на поверхні літосфери внаслідок вивітрювання таперевідкладення давніших порід різного походження, випадіння речовин із розчинів, нагромадження решток рослинних і тваринних організмів та продуктів їх життєдіяльності, вулканічного матеріалу та матеріалу, що надходить з космосу.

• Зокрема, утворюються при нагромадженні і цементуванні відкладів, які приносяться водою, вітром, льодом або силою тяжіння.

33)Предмет вивчення

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку.

Засоби вивчення

• Морфоструктурний аналіз рельєфу.

Основні завдання

• аналіз морфології рельєфу

• визначення генезису рельєфу

• визначення віку рельєфу

• відтворення етапів розвитку рельєфу

• встановлення інтенсивності змін під впливом ендо- і екзогенних чинників

• оцінювання придатності різних форм рельєфу для промислово-господарської діяльності

34)Запла́ва — частина річкової долини, що лежить вище меженевого рівня води в річці і періодично затоплюється під часповені.

Утворюється майже на всіх рівнинних річках та гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формування заплави — це етап розвитку річкової долини: завершено вироблення поздовжнього профілю рівноваги, глибинна ерозія змінилась боковою і, внаслідок останньої, розширилась річкова долина. Заплава утворюється внаслідок зміщення меандр униз за течією, а початком її формування є прируслова обмілина при опуклій частині русловоїзвивини. У річковій долині завдяки тривалій еволюції виникає двобічна заплава, що надає долині ящикоподібного вигляду.

Основна частина заплави — центральна заплава, де під час повені відкладаються дрібні глинисті частинки алювію, дрібнозернисті піски та супіски.

Заплава належить до досить динамічних форм рельєфу. Руслові процеси спричинюють переміщення алювію та утворенню прируслових обмілин і прируслових валів (розмежовують річище і знижену частину заплави). Рельєф заплави ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси та іншими елементами.

35)За характером рельєфу заплави розрізняють:

• сегментні (характерні для меандруючих, рівнинних річок);

• паралельно-гривисті (переважно однобокі, формуються у великих річках, зокрема у Дніпра, з широкими долинами і зміщені в правий або лівий бік берега, де часто утворюються озера);

• обваловані (характерні переважно для передгірних нахилених рівнин).

Класифікація заплав за будовою:

• акумулятивні (утворені алювіальними відкладами, з нормальною потужністю алювію);

• цокольні (малопотужний алювій).

• Клі́мат, також підсо́ння — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У ХХ ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

36)Схили — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин,долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил).

Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природнього середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів.

Схили класифікують за формою профілю, довжиною, походженням, стрімкістю.

За формою розрізняють:

• прямі схили — з рівномірним нахилом на всій поверхні (в тому числі прямовисні — з нахилом понад 55°);

• випуклі — з нахилами, що збільшуються до підніжжя;

• увігнуті — з нахилами, що зменшуються зверху до низу;

• схили складної будови, в тому числі східчасті.

Причинами тієї чи іншої форми схилів часто стають відмінності в стійкості складаючих їх порід. За переважністю гравітаційних рухів того чи іншого виду і характером рельєфостворюючих процесів виділяють схили обвальні, соліфлюкційні, делювіальні, ерозійні та інші. Багато схилів мають складне походження.

Найважливіший показник схилів — їх крутизна, що сильно змінюється від місця до місця. В горах зустрічаються відвісні схили, схили з крутизною близькою до 90°, інколи нависаючі схили з зворотнім нахилом. Середня крутизна гірських схилів як правило більше 20°, білше ніж в передгіррях і на височинах, а на рівнинах нахили невеликі (2—3°). Форма і крутизна схилів змінюються з плином часу. Окремі види схилів називають відкіс, косогір.

37)Льодови́к — багаторічні природні накопичення льоду на земній поверхні. Утворюються з твердих атмосферних опадів в тих районах, де протягом року відкладається більше, ніж відтає та випаровуєтьсяЗагальна характеристика

Льодовик формується на земній поверхні, коли сніговий покрив не встигає повністю розтанути і/або випаруватися. Льодовики поширені у високих широтах північної і південної півкуль Землі, у високих горах всіх широт. Загальна площа сучасних Льодовиків становить близько 16 млн. км² (11 % площі суходолу), об'єм — близько 30 млн. км³, але через глобальне потепління має тенденцію до зменшення. Максимальна потужність криги досягає 3,3 — 3,6 км. Основна маса криги льодовиків зосереджена в Антарктиді і Ґренландії

38)Схили ендогенного походження — утворюються в результаті тектонічних рухів земної кори (вертикальних, горизскладчастих), внаслідок процесів магматизму, внаслідокземлетрусів. Тектонічна природа схилів зумовлена коливальними рухами, складчастими або розривними деформаціями.

• Схили екзогенного походження — утворюються внаслідок дії екзогенних факторів вулканічного і псевдовулканічного походження, діяльності проточних вод, озер, морів, льодовиків, мерзлотних процесів, внаслідок діяльності організмів чи людини.

Схили ендо- та екзогенного походження можуть формуватися у процесі виносу гірських порід, які зазнали руйнування, та їх нагромадження. Такі схили мають денудаційну та акумулятивну природу. Серед денудаційних схилів виділяють структурні і аструктурні.

39)Обвал:1) Стрімке падіння великої маси ґрунту, гірської породи, снігу тощо внаслідок зсуву, руйнування і т.ін. Може супроводжуватися обвальним землетрусом.

• 2) Купа землі, гірська порода, каміння, снігу і т.ін., що звалилися згори.

• 3) Частина земної поверхні з слідами відпадання, відвалювання маси гірських порід, ґрунту.

За складом порід розрізнюють О. скельні, або кам'яні, земляні (ґрунтові) і змішані, а за об'ємом порід обвалення — обвали великі (сотні або тисячі м³), малі (до 200 м³) і каменепади (падіння і скочування окр. каменів).

О́сип (оси́пище),— нагромадження уламків гірських порід біля підніжжя та на схилах гір, урвищ; продукти осипання гірських порід біля підніжжя відкосу.

Похил має кут природного укосу 30—45° (в залежності від розміру уламків). Осипи характерні для всіх видів гірських порід і зачіпають, як правило, приповерхневу частину крутих відкосів, формуються протягом кількох років. Осип сприяє виположенню (зменшенню нахилу) борта кар'єру за рахунок зменшення берм уступів. Іноді осипи є джерелом утворення більших порушень (запливин, зсувів).

40)Хіо́носфера — частина тропосфери, в якій можливий постійний позитивний баланс твердих атмосферних опадів і внаслідок цього на поверхні суші при сприятливих умовах рельєфу можливе зародження та існування сніжників і льодовиків. Хіоносфера, що оточує Землю безперервною оболонкою потужністю до 10 км (найбільша потужність в екваторіальному поясі і в низьких широтах помірних поясів), має таке поєднання тепла і вологи, при якому річна кількість твердих опадів, що випадають на горизонтальну і незатінену поверхню, перевищує їхнє убування.

Верхній кордон зазвичай розташовується вище рівня найвищих гір і відповідає нульовому балансу твердих атмосферних опадів (річна сума яких зазвичай зростає у горах до деякої висоти, а потім знову зменшується). Нижній кордон хіоносфери при змиканні з гірськими хребтами утворює снігову лінію. Вона підвищується в міру віддалення від джерел вологи, а над внутрішніми частинами плоскогір'їв лежить вище, ніж на навітряних схилах гір. У високих широтах Південної півкулі снігова лінія знижується до рівня моря. Кінцівки багатьох гірських льодовиків спускаються за межі хіоносфери, окремі малі льодовики в умовах підвищеної концентрації снігу іноді повністю розташовуються нижче неїЗаледеніння (гляціал) — процес значного поширення площі льодовиків, пов'язаний зі зміною клімату під час льодовикового періоду. Чергуються з періодами потепління —інтергляціалами.

41)Базис ерозії  — поверхня поздовжнього профілю водного потоку, на рівні якої потік (ріка, струмок) втрачає своюенергію і нижче якої не може поглибити (еродувати) своє ложе. Загальний (головний) рівень базису ерозії — рівень Світового океану, точніше рівень дна водотоків, які впадають в океан в їх гирлі. Для рік, що сліпо контактують з внутрішньоконтинентальними западинами, ту ж роль відіграє рівень розташованого у западині безстічного озера або дна самої западини, якщо вона суха. Вище за течією водного потоку можуть розташовуватися місцеві базиси ерозії, що лімітують глибину ерозії на окремих ділянках його поздовжнього профілю; ними можуть слугувати рівень проточних озер або вихід на поверхню твердих, важко розмивних гірських порід. Зміни висоти базису ерозії викликають посилення або ослаблення ерозії і є одною з причин зміни фаз врізання рік, поглиблення їх долин і наповнення цих долин річковими відкладами.

Розрізняють головний та місцевий базис ерозії. Головним зветься рівень водного басейну (здебільшого рівень моря, озера), куди впадає потік. Місцевий базис ерозії — рівень річки в місці впадіння в неї притоки. Від різниці висот положення верхів'я річки та її базису ерозії залежить величина живої сили річки. Зі збільшенням цієї різниці річка поглиблює своє русло, зі зменшенням — відкладає в руслі наноси. Періодична зміна положення базису ерозії або верхів'я річки призводить до утворення терас.

42)Виві́трювання — процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералів земної поверхні та приповерхневих шарів літосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності організмів та продуктів їхнього розкладення. Відповідно до вищенаведених факторів розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне.

Розрізняють також наземне (атмосфера) й підводне (гальміроліз) вивітрювання. Процеси вивітрювання призводять до утворення різних осадових гірських порід та кори вивітрювання.

43)Нa всіх географічних картах межа між Світовим океаном і суходолом зображена у вигляді лінії, яку називають береговою. Берегова лінія  переважно визначена як лінія, по якій суша межує з морем, тобто це лінія перетину горизонтальної водної поверхні з поверхнею суші. Однак просторове положення цієї лінії досить непостійне. Берегова лінія мобільна і змінюється залежно від хвилювання водної поверхні, припливно-відпливних і згінно-нагінних явищ, розмиву берега чи акумуляції біля нього відкладів і, зрештою, від евстатичних чи тектонічно зумовлених коливань рівня моря. В гідрології є таке поняття, як «лінія урізу води» (water level), що визначає реальне положення цієї межі в конкретно визначений момент. В іншому випадку лінія урізу води дуже непостійна. Отже, берегова лінія відображає середнє багаторічне положення урізу води.

Уріз води  – це лінія перетину берегового підводного схилу з горизонтальною поверхнею спокійного моря без хвилювання. Положення урізу води непостійне, воно залежить від коливань рівня моря, зумовлених припливами, нагонами та іншими причинами.

Для геодезичних і картографічних вимірювальних робіт вводять таке поняття, як рівень моря.Рівень моря (sea level) – висота поверхні спокійного моря, яку вимірюють відносно деякого прийнятого за нуль горизонту. Рівень моря не завжди і не всюди постійний. У припливних морях його вимірюють за фазами припливів, а в неприпливних – залежно від нагонів і згонів води, а також інших причин (атмосферного тиску, річкового стоку тощо). Рівень моря вимірюють відносно деякого умовно прийнятого за нуль горизонту. Фіксація рівня моря є головною умовою виконання усіх вимірювальних робіт. В Україні точкою відліку всіх нівелірних систем (нуль висот) вважають нуль Кронштадського футштока (Балтійське море, Росія).  Мобільність і непостійність берегової лінії та її змінність у часі й просторі утворює деяку зону більшої чи меншої ширини, у межах якої сьогодні відбувається переміщення берегової лінії та взаємодія води з сушею як по горизонталі, так і по вертикалі. Прилеглу до сучасної берегової лінії смугу суші, на якій море утворює форми рельєфу за середнього його рівня, називають берегом(shore; coast). Форми рельєфу, які утворюються на межі суші й моря внаслідок процесів їхньої взаємодії, називають береговими. Унаслідок відносних або абсолютних коливань рівня океану чи моря берегові форми рельєфу можуть бути вище або нижче того рівня, на якому вони формувались. Комплекси таких реліктових берегових форм рельєфу в науковій літературі називають давніми береговими лініями. Смугу поверхні літосфери, у межах якої збереглися давні берегові лінії, разом із сучасними формами рельєфу називають узбережжям (coast; shore). Проте в сучасному рельєфі найчастіше поняття «узбережжя» характеризує лише надводну частину берега, на якій збереглися сліди впливу прибережно-морських процесів, і вздовжберегові низовини з формами рельєфу субаерального походження завширшки 5-10 км. З соціально-економічного погляду узбережжям вважають широку смугу суші, що охоплює населені пункти, транспортні шляхи, а також види господарської діяльності, що безпосередньо пов’язані з морем.

Узбережжя (coast), за Ф.П. Шепардом (1976), – широка зона, яка простежується від берега в бік суші. Ця зона охоплює берегові кліфи і підняті тераси, а також низовини, що прилягають до берега (межують з берегом).  Узбережжя, за В.П. Зенковичем (1962) і Г.О. Саф’яновим (1996), – смуга суші, на якій збереглися берегові форми рельєфу, створені за давніх вищих положень його рівня.  Узбережжя, за О.С. Іоніним та ін. (1964), – зона завширшки 5– 10 км, яка охоплює форми рельєфу, створені не тільки хвилюванням, а й субаеральними процесами.  Узбережжя, за O.K. Леонтьєвим (1961), об’єднує зони занурених терас берегових ліній, сучаснуберегову і підняті берегові лінії.  Шуйський Ю.Д. (2000) узбережжям називає смугу суходолу, що прилягає до берегової лінії, та смугу морського дна, що прилягає до цієї ж берегової лінії моря (океану), в межах якої розташовані сліди давньої діяльності берегової зони впродовж палеогеографічного розвитку саме цього моря (океану), а не його давніх попередників.

44)Карст  — процес розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу. Термін походить від назви вапнякового плато Карст, або Крас біля Трієсту у Словенії. Карстуванню легко піддаються такі породи: сіль, гіпс, вапняки, доломіти, крейда, мергель. В результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, понори, шахти, печери, підземні ріки та джерела. У межах материків оголені і поховані карбонатні породи займають до 40 км², гіпс і ангідрити – бл. 7, кам. сіль до 4 млн. км².Карстові прояви

Виділяють поверхневий (голий) та покритий (похований) карст.

45)Денудація – сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками тощо і перенесення продуктів руйнування до нижчих ділянок (рівнів) земної поверхні.

Основною рушійною силою процесів денудації виступає сила гравітації, дія якої є універсальною і виявляється безпосередньо (гірські обвали, каменепади, снігові й льодовикові лавинитощо) або опосередковано, завдяки дії вітру, текучих вод, льоду.

Денудація розкриває родовища корисних копалин, які формувалися при осадонакопиченні або магматичній діяльності в земній корі на різних глибинах. Денудація призводить до перерозподілу корисних копалин, виникнення розсипів, покладів осадових корисних копалин.

Внаслідок денудації рельєф вирівнюється.

В геології — нагромадження на поверхні суші або на дні водного басейну мінеральних частинок чи органічних залишків в результаті діяльності вітру, текучих вод, льодовиків, вулканів,моря та ін. геол. факторів. Процес, протилежний денудації і залежний від неї. Області А. — це найчастіше тектонічні прогини та западини, а також денудаційні долини й улоговини. Розрізняють А. наземну (гравітаційну, річкову, льодовикову, водно-льодовикову, морську, озерну, еолову, біогенну, вулканогенну) і підводну (підводно-зсувну, прибережно-морську, дельтову, рифоґенну, вулканічну, хемоґенну тощо. З процесами А. пов'язане утворення різних типів екзоґенних родовищ корисних копалин. Внаслідок А. на земній поверхні утворюються такі форми рельєфу, як акумулятивні рівнини різного походження, акумулятивні тераси, дельти, піщані підводні мілини (бари), берегові вали, дюни, бархани, моренні гряди та ін. Рельєф

Формування рельєфу пустель відбувається під впливом вітрової та водної ерозії. Пустелям властивий ряд однотипних природних процесів, які є передумовами їх морфогенезу: ерозія, водна акумуляція, вивітрювання і еолові накопичення піщаних мас. Ерозійний тип рельєфоутворення сильно послаблений, широко поширені еолові форми рельєфу. Переважно територія пустель безстічна, іноді їх перетинають транзитні річки (наприклад, Сирдар'я, Амудар'я, Ніл, Хуанхе та інші); багато пересихаючих озер і таких, що часто змінюють свої береги й розміри (наприклад, Лобнор, Чад, Ейрта інші), характерні періодично пересихаючі водотоки. Ґрунтові води часто мінералізовані. Ґрунти розвинені слабко, характеризуються переважанням в ґрунтовому розчині водорозчинних солей над органічними речовинами, звичайна сольова кора

46)Є в Альпах, Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі та ін. горах. Характерна їх особливість — наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його перетворення в фірн і лід. Розміри, форма і будова гірського Л. визначаються формою його ложа, величинами живлення і абляції та рухом льоду. Виділяють такі основні їх типи:

• Долинні або троги(нім. «трог» — корито)-це найбільші льодовики гірського типу, що формуються у високогірних частинах долин рік.;

• Карові-льодовики кріслоподібних заглиблень, малої потужності без стоку;

• Висячі — це льодовики, що розташовуються в западинах на крутих гірських схилах, звідки витікають у вигляді коротких язиків, що висять над урвищами та періодично відколюються ініціюючи лавини. Середні швидкості льодовиків долинного типу становлять: в Альпах — 0,2 — 0,4; на Тянь-Шані— 0,4 — 0,5; на Памірі— 0,6 — 0,8; в Гімалаях — 2,0 — 3,5 м/добу.

Льодовики проміжного типу — це льодовики плоскогір'їв, які утворюються в горах зі столоподібними або плескато-опуклими вершинами. Такі льодовики поширені на Скандинавському п-ові і називаються льодовиками скандинавського типу.

47)Яри — глибокі, широкі й достатньо протяжні крутосхилі долини V-подібної форми, які виникають внаслідок ерозії пухких гірських порід тимчасовими лінійними водотоками під час потужних опадів, танення снігу, льоду чи льодовиків. Залежно від місць формування, яри бувають донними (вкладеними, вторинними) чи бічними (первинними, вихідними). Утворення ярів пов’язане з руйнуванням пластів пухких осадових порід (лесів, глин, вапняків та ін.) тимчасовими лінійними водотоками, що виникають на схилах крутизною більше 3-5 градусів внаслідок випадіння дощів, танення снігу, льоду чи льодовиків на сумежних теренах. Крім найближчих схилів, каналами надходження стічних вод до ярів є мережі інших ерозійних форм, що сполучаються з їхніми долинами: лощин, ерозійних борозен, ерозійних вимоїн (водориїв) та ін. Крім того, загальною умовою наявності текучих вод на земній поверхні є відповідна структура та рухи корінних кристалічних порід фундаменту території. Часто фундамент є розбитим численними розламами, що породжують появу тектонічних блоків між ними. Відтак, під час вертикальних переміщень цих блоків виникають суттєві перепади висот на поверхні. Рівнини набувають хвилястих обрисів, а по утвореним схилам починається активний стік. Там, де крутизна схилів стає більшою за 3-5 градусів, площинний стік переходить у лінійний. Змив крихких гірських порід перетворюється у розмив. З'являється ерозія, а значить і відповідний генетичний ряд форм рельєфу: лощини - борозни - вимоїни - яри - балки - річкові долини. Яри припиняють свій ріст, а згодом й існування або досягаючи базису ерозій (рівня підземних вод, глибини залягання міцних кристалічних порід фундаменту, тальвегу сусідньої долини тощо), або внаслідок застосування проти них спеціальних технічних засобів (заліснення схилів, загортання ярів гравієм тощо), або внаслідок глобальних змін клімату у бік появи більш посушливих умов. У першому випадку вони перетворюються на річкові долини чи балки, у інших двох - старіють і заростають.

48)За́ндри (імовірно з нім. Sander, від ісл. Sandr, одн., від sand «пісок»; рос. зандры, англ. outwash, outwash plain) — хвилясті рівнини, утворені піщаними відкладами і галькою льодовикового, алювіального і прибережно-морського походження.Ози, ескери (рос. озы, эскеры; англ. eskers; нім. Ose n pl, Esker m pl, Äsar m, Eskerrücken m, Wallberge m pl) – валоподібні звивисті гряди висотою до 20-50 м і більше, шириною від 100-200 м до 1-2 км і довжиною до 30-40 км.Ками (рос. камы, англ. kames, нім. Kämme) — пагорби конічної форми, складені відсортованими шаруватими пісками, галькою і гравієм, іноді перекриті зверху плащем морени. Висота 6-30 м. Виникають біля внутрішнього краю материкових льодовиків при їх таненні.Друмлін (рос. друмлин, англ. drumlin, нім. Drumlin m) – у фізичній географії - невеликий згладжений горб овальної або витягнутої форми складений льодовиковою валунною глиною, вісь якого витягнута в напрямку руху льодовика.

49)Меа́ндр — плавні, колоподібні вигини річища ріки, іноді на 180°.

51) Зсув — сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння.

Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання верств гірських порід з розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Вони часті на схилах долин або річкових берегів, у горах, на берегах морів. Найчастіше зсуви виникають на схилах, складених водотривкими і водоносними породами, що чергуються. Зсуви можуть виникати під час горотворення, внаслідок зволоження ґрунту, а також діяльності людини (техногенні — при гірничих та будівельних роботах тощо).

Причиною утворення зсувів є порушення рівноваги між силою тяжіння і утримуючими силами, найпоширенішими причинами якого у свою чергу є:

• збільшення крутизни схилу в результаті підмиву водою;

• ослаблення міцності порід при вивітрюванні або перезволоженні опадами і підземними водами;

• дія сейсмічних поштовхів;

• будівельна і господарська діяльність.

• 52) Ерозійні тераси («корінні», «тераси розмиву», «тераси зносу», «скульптурні тераси») — утворюються в молодих річкових долинах в кінці висхідної фази ерозійно-акумулятивного морфоциклу. Термін «корінні» невдалий, позаяк річкова тераса може бути врізана не тільки в корінні породи, але і в давніший алювій цієї ж річкової долини.^[5] Поняття «розмив» і «знос» для визначення руйнівної діяльності лінійних водотоків є синонімами терміну «ерозія», а термін «скульптурна» вже застарів і є зайвим.^[4] Площадка ерозійної тераси, як правило, представлена виходом на денну поверхню корінних дочетвертинних порід, які іноді можуть бути перекриті тонким прошарком елювію, або подекуди, тонкими лінзами інстративного руслового аллювію.^[6]Біля «тилових швів» таких терас площадку можуть перекривати колювіальні осипи порід вищележачих крутих схилів, або незначні за потужністю (2-10 см) призми делювіального плащу (при пологих схилах). Ерозійний вид властивий переважно річковим терасам гірських країн, і як правило, такими терасами є найбільш високі тераси в поперечному розрізі однієї річкової долини.^[7]

• Акумулятивні тераси (які іноді називають застарілим терміном «алювіальні») формуються в зрілих річкових долинах у фази «низхідного» розвитку повних морфоциклів, які пережила долина, коли на її дні накопичується перстративний алювій нормальної потужності з чітким поділом алювію за фаціями (руслова, заплавна, старична). Важливо зазначити, що акумулятивна тераса є не просто реліктом давнього дна річкової долини, а реліктом власне її заплави (навіть динамічної гірських річок).

  • Цокольні тераси є різновидом акумулятивних і поділяються на 2 підвиди: відкритоцокольні — коли в уступі тераси відслонюються корінні породи і закритоцокольні — коли в уступі тераси корінні породи не відслонюються, проте встановлені в розрізі тіла тераси при розбурюванні.^[8]

53)Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:

• Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найбільш інтенсивно такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут, дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях рік осідають на дні і активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.

• Зміна акумулятивного режиму роботи річки на ерозійний. Від певного моменту, повеневого підйому рівня води в річці стає недостатньо для затоплення обширу долини, і річище починає нове врізання в товщу власного алювію. Від колишньої заплави річище відокремлюється доволі крутими уступами, і продовжує заглиблюватися. Річкова заплава набуває вигляду і режиму тераси.

• Вертикальні (епейрогенічні) рухи земної кори висхідного спрямування спричиняють пониження базису ерозії, річка заглиблюється і колишні заливні частини долини перетворюються на субгоризонтальні східцеподібні майданчики — тераси.

• Зміна кліматичних умов у бік потепління і зневоднення території також призводить до утворення річкових терас. Маса води, що раніше повністю наповнювала річкову долину і відкладала на дні алювій, зі зміною кліматичних умов перетворюється на порівняно вузький потік. Колишнє дно цього потоку та суміжні з ним заплави опиняються поза зоною досяжності нового річища. Ці ділянки осушуються, перетворюючись на тераси, натомість річище заглиблюється далі і далі, відмежовуючись крутими уступами. Подібним чином формувались деякі тераси річок України при таненні льодовиків. Льодовикові маси спочатку були джерелом потужних талих флювіогляціальних водотоків, а згодом (відступивши або зникнувши), зумовили обміління тогочасних рік. Обміління породило активізацію глибинної ерозії і утворення річкових терас.

Якщо якийсь із описаних сценаріїв формування терас повторюється протягом часу існування річки, або ж річкова долина переживає перебіг подібних процесів у тій чи іншій послідовності, на її теренах формується цілий комплекс терас: часто, різних за виглядом, походженням, складом гірських порід, структурою та ступенем збереження.

54) Багаторі́чна мерзлота́, Ві́чна мерзлота; рос. многолетняя мерзлота, англ. permafrost, нім. Dauerfrostboden) — частина кріолітозони, де породи мають температуру, нижчу за 0 °C і містять підземний лід. Час існування — від декількох років до сотень тисяч років. Поширення — від острівного до суцільного. Потужність від декількох метрів до 1500 м і більше (в горах). Явище багаторічної мерзлоти змінюється разом зі зміною фізико-географічного середовища. Інша назва — вічна мерзлота. Геокріологія (рос.геокриология, англ. geocryology; нім. Geokryologie f, Frostbodenkunde f) – наука про мерзлі ґрунти та гірські породи. Вивчає їх походження, історію розвитку, умови існування, будову й властивості та явища, пов’язані з процесами промерзання, відтавання і діаґенезу мерзлих товщ. Досліджує геофіз. і геол. закономірності формування й розвитку сезонно- та “вічномерзлих”, морозних і талих г.п., що складають кріолітозону.

55) Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують іззаплавами рік; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під часповеневих підйомів рівня води в річках, тераси ніколи не затоплюються водами

Господарське значення річкових терас

Річкові тераси мають суттєве промислове і сільськогосподарське значення. Широкі тераси великих рівнинних річок, завдяки рельєфу і складу алювію є цінними сільськогосподарськими землями. Саме тераси річкових долин часто є найоптимальнішими місцями для будівництва доріг, аеродромів, населених пунктів, гідротехнічних об'єктів і промислових підприємств. В геології річкові тераси є об'єктом для пошуків розсипних родовищ корисних копалин (золота, платини).

56) Денудація (лат. denudatio, від лат. denudo - оголюю, розкриваю; рос. денудация, англ. denudation, washout, нім. Denudation f, Abtragen n) – сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками тощо і перенесення продуктів руйнування до нижчих ділянок (рівнів) земної поверхні.

Основною рушійною силою процесів денудації виступає сила гравітації, дія якої є універсальною і виявляється безпосередньо (гірські обвали, каменепади, снігові й льодовикові лавинитощо) або опосередковано, завдяки дії вітру, текучих вод, льоду.

Денудація розкриває родовища корисних копалин, які формувалися при осадонакопиченні або магматичній діяльності в земній корі на різних глибинах. Денудація призводить до перерозподілу корисних копалин, виникнення розсипів, покладів осадових корисних копалин.

Внаслідок денудації рельєф вирівнюється.

57) Запла́ва — частина річкової долини, що лежить вище меженевого рівня води в річці і періодично затоплюється під часповені.

Утворюється майже на всіх рівнинних річках та гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формування заплави — це етап розвитку річкової долини: завершено вироблення поздовжнього профілю рівноваги, глибинна ерозія змінилась боковою і, внаслідок останньої, розширилась річкова долина. Заплава утворюється внаслідок зміщення меандр униз за течією, а початком її формування є прируслова обмілина при опуклій частині русловоїзвивини. У річковій долині завдяки тривалій еволюції виникає двобічна заплава, що надає долині ящикоподібного вигляду Класифікація заплав за будовою:

• акумулятивні (утворені алювіальними відкладами, з нормальною потужністю алювію);

• цокольні (малопотужний алювій).

58) Заледені́ння — сукупність довгостроково існуючих природних льодів, головним чином льодовиків. Наприклад, гірське заледеніння Кавказу, Паміру, або заледеніння материкового типу — Антарктиди, Гренландії. Заледеніння (гляціал) — процес значного поширення площі льодовиків, пов'язаний зі зміною клімату під час льодовикового періоду. Чергуються з періодами потепління —інтергляціалами.

59) Уще́лина — вузька гірська долина, в поперечному перерізі утворює гострий (рідше прямий) кут, причому, на відміну від каньйонуі тіснини, не все дно ущелини зайнято руслом. Синонім: долина V-подібна. Каньйон або ущелина (ісп. cañón — глибока ущелина) — ерозійна форма рельєфу, глибока долина між кручами, звичайно вимита річкою. Більшість каньйонів утворюються в результаті слабкості бокової довгострокової річкової ерозії від рівня плато, при наявності сильної глибинної ерозії. Причиною слабкості бокової ерозії може бути або сухість клімату, або водопроникність порід (піщаників, вапняків, лесів), що поглинають вологу дощів і зменшують плоскісний стік схилами долин. Кручі формуються, через те, що гірські породи, які залишилися на стінах долини, в меншій міри піддаються річковій ерозії та дії вивітрювання. Часто ці породи стійкіші, ніж ті, що вимиваються. Каньйони — звичайні форми рельєфу в безводих областях, і рідко зустрічаються у гумідному кліматі, тому що нахил має менший ефект в безводних зонах. Стіни каньйонів часто утворюється із стійкіших пісковиків або граніту. Інколи у гирлах річок формуються підводні каньйони.

60) ---------------------------------

62) Льодовикова денудація (рос. ледниковая денудация, англ. glacial erosion, glacial denudation; нім. glaziale Abtragung f, glaziale Denudation f) – сукупність процесів зносу і переносульодовиком продуктів руйнування гірських порід.