10. Політика маркетингових комунікацій як складова комплексу маркетингу

Маркетинг має на меті забезп. підприємства та ор¬ганізації інформацією про доцільні напрями діял-ті з погляду сьогоднішніх і майбутніх потреб ринку. Одним із інструментів, який дає змогу застос. в єдності та взаємозв'язку стратегію і тактику активного просування до потреб потенц. покупців, є МПК. Якщо маркетинг — це різновид людської діял-ті, спрямо¬ваної на задовол. потреб споживачів за допомогою обміну, то маркет. комунікації забезп. взаємозв'язок між вироб¬никами та споживачами товарів у процесі цього обміну.

Комунікації – це спеціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації в умовах між особистого та масового спілкування по різних каналах за умовою різноманітних комунікаційних засобів. Існує три підходи для поняття цієї категорії:

1. комунікації як засоби зв’язку – це різноманітність об’єктів матеріального світу (транспортні, енергетичні, водопровідні та інше),

2. комунікації як засіб спілкування – передача інформації від однієї людини іншій,

3. комунікації як засіб передачі інформації в суспільстві та обмін нею з метою впливу на громадськість.

МПК— це наука, яка розгля¬дає систему заг. настанов, критеріїв та орієнтирів сфери взаємовідносин між підприємствами та організаціями — з одного боку, та їхніми клієнтами, з іншого, з метою досягнення маркетингових цілей. Це єдиний комплекс, який об'єднує учасників, канали розпо¬всюдження і прийоми комунікацій підприємств та організацій.

Поняття «МПК» склад. з таких підпонять (термінів):

- маркетинг — від англ. “market”, що означає ринок, торгівля, продаж, - політика — від гр. “politice” — мистецтво управляти, спосіб дій, спрямованих на досягнення чогось, - комунікація — лат. “communicatio” — узагальнюю, поєдную.

11. Стратегічне планування в системі маркетингу

Значення стратегічної поведінки, що дає змогу фірмі виживати в конкурентній боротьбі в довготерміновій перспективі, різко зросло в останні десятиліття. Прискорення змін у навколишньому середовищі, поява нових запитів і зміна позицій споживача, зростання конкуренції щодо ресурсів, інтернаціоналізація бізнесу, поява нових, часто абсолютно несподіваних можливостей для здійснення бізнесу, розвиток інформаційних мереж, які роблять можливим блискавичне розповсюдження й отримання інформації, широка доступність сучасних технологій, зміна ролі людських ресурсів, а також ряд інших фактів призвели до різкого зростання значення стратегічного управління.

Стратегічне планування — це одній з основних функцій стратегічного управління і являє собою процес прийняття управлінських рішень щодо стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації організації до зовнішнього середовища, внутрішньої організації. По суті, це процес створення і практичної реалізації генеральної програми дій підприємства. При цьому найголовнішими завданнями є такі:

— визначення цілей і напрямів діяльності фірми;

— координація різноманітних напрямів діяльності;

— оцінка сильних і слабких сторін фірми, можливостей і загроз з боку ринку;

— визначення альтернативних варіантів реалізації напрямів діяльності;

— створення умов для ефективного розподілу продукції;

— оцінка маркетингової діяльності.

Отже, предметом стратегічного планування є вирішення питань про те, які продукти (стратегічні простори) повинні бути освоєні фірмою та в який спосіб це можна зробити.

Важливим завданням стратегічного планування є встановлення балансу інтересів різних соціальних інститутів і груп людей, які зацікавлені у функціонуванні фірми і здійснюють вплив на характер, зміст і спрямованість її функціонування. Баланс інтересів визначає напрям руху фірми, її цільову орієнтацію у вигляді місії та цілей.