
- •Предмет, об’єкт і завдання курсу ” Економіка підприємства” . Методологія вивчення курсу
- •Підприємство (фірма) як суб’єкт ринкової економіки, його основні риси. Основні теорії (концепції) підприємства
- •Сутність, принципи, форми і типи підприємницької діяльності . Законодавче забезпечення підприємства
- •Підприємницькі договори (контракти, угоди)структура і порядок укладання. Партнерські зв’язки та угоди.
- •Міжнародний бізнес: поняття, суб’єкти , типи та види. Форми зовнішньоекономічної діяльності підприємств.
- •Класифікація підприємств за різними ознаками. Форми об’єднання підприємств
- •Середовище діяльності підприємства, його структура
- •Зовнішнє макросередовище господарювання підприємства та його чинники.
- •Зовнішнє мікросередовище господарювання підприємства його елементи Модель галузевої конкуренції Портера.
- •Види чинників зовнішнього середовища та діяльність підприємства
- •Призначення, зміст та особливості аналізу зовнішнього середовища підприємства
- •Поняття та елементний склад виробничої структури підприємства. Види виробничих структур підприємства
- •Сутність, методи та принципи управління суб’єктами господарювання
- •Організаційні структури управління підприємством
- •Поняття і характеристика ринкового типу господарювання. Функції та структура ринку.
- •Види ринків. Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку.
- •Ринкова інфраструктура, її складові. Формування ринкової інфраструктури в України
- •Зміст товарної політики підприємства. Диверсифікація товарної політики
- •Поняття, функції та види цін.
- •Сутність і роль цінової політики підприємства.
- •Структура, форми та види цінової політики підприємства
- •Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства
- •Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства. Рух робочої сили на підприємстві
- •Капітал підприємства та джерела його формування. Основний і оборотний капітал підприємства
- •Поняття, класифікація та структура основних виробничих фондів підприємства
- •Облік і …основних фондів. Види та показники зношування основних фондів.
- •Поняття, форми і методи амортизації основних фондів.
- •Ремонт основних фондів, види ремонтів. Відтворення основних фондів
- •Властивістьб відтворення і використання основних фондів
- •Поняття і структура оборотних фондів підприємства
- •Нормування затрат матеріальних ресурсів.
- •Оцінка та основні напрямки поліпшення використання оборотних фондів
- •Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства. Нематеріальні активи підприємства.
- •Поняття, елементний склад і структура оборотних коштів. Ефективність використання оборотних коштів підприємства
- •Нормування окремих елементів і загальної величини оборотних коштів
- •Поняття та роль інвестицій. Різновиди та структура інфвестиційних
- •Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій
- •Особливості визначення і показники ефективності використання фінансових інфвестицій підприємства
- •Загальна характеристика інноваційних процесів. Науково-технічний прогрес та його напрямки.
- •Організаційний процес , його об’єкти, напрямки. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень
- •Поняття та характеристика техніко-технологічної бази виробництва. Лізинг – як форма оновлення технологічної бази виробництва.
- •Сутність, формування та використання виробничої потужності підприємства
- •Структура та принципи організації виробничого процесу. Організаційні типи виробництва
- •Організація виробничого процесу в часі. Методи організації виробництва.
- •Прогнозування розвитку підприємства. Принципи і методи прогнозування.
- •Основні принципи і методи планування. Система планів виробничої діяльності і порядок їх розробки.
- •Суть і основні етапи стратегічного планування
- •Храктеристика бізнес-планувань: сутність і призначення. Структура бізнес-плану
- •Особливості тактичного та оперативного планування на підприємстві
- •Виробнича програма підприємства. Показники виробничої програми.
- •Поняття та показники якості продукції. Конкурентоспроможність продукції.
- •Механізм управління якістю та конкурентоспроможністю продукції. Стандартизація та сертифікація продукції.
- •Економічна ефективність підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Державний нагляд за якістю продукції.
- •54. Продуктивність праці показники та методи її вимірювання. Планування продуктивності праці
- •56. Організація та нормування праці на підприємстві
- •57. Поняття і види заробітної плати її функції. Тарифна система як основа організації оплати праці
- •58. Форми і системи оплати праці на підприємстві
- •59. Використання безтарифної системи оплати праці. Система участі у прибутках
- •60. Поняття і характеристика витрат виробництва, класифікація витрат.Кошторис витрат.
- •61. Поняття види то показники собівартості продукції. Калькулювання собівартості одиниці продукції
- •62. Планування собівартості продукції пофакторним методом. Індексний метод розрахунку зниження собівартості
- •63. Поняття функції та види цін
- •64. Поняття та види прибутку підприємства його використання
- •65. Оцінка фінансово економічного стану підприємства показники
- •66. Поняття та вимірювання ефективності виробництва.Види та показники ефективності виробництва
- •67.Оцінка соціальної ефективності виробництва, чинники зростання ефективності підприємства
- •68. Сутність форми та види реструктуризації підприємства
- •69. Економічна безпека підприємства: сутність,рівень та стратегія забезпечення
- •70. Суть і методи санації ,Техніко-економічне обґрунтування санації.
54. Продуктивність праці показники та методи її вимірювання. Планування продуктивності праці
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.
Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:
одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.
Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.
Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку).
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).
Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).
Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.
Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв’язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста,нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.
Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.
Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.
Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.
Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.
Планування продуктивності праці здійснюється за методом прямого розрахунку і факторним методом.
55. Мотивація як стимулювання до високопродуктивної праці. Методи мотивації
Мотивація праці — це одна з найважливіших функцій менеджменту, що являє собою заохочення працівника чи групи працівників до діяльності по досягненню цілей підприємства через задоволення їхніх власних потреб.
Головні важелі мотивації - стимули і мотиви. Під стимулом звичайно розуміють матеріальну винагороду визначеної форми, наприклад, заробітну плату. На відміну від стимулу мотив є внутрішньою спонукальною силою: бажання, потяг, орієнтація, внутрішні установки та ін.
До мотивів відносять комплекс спонукань, які діють із повною силою протягом тривалого періоду часу, а також обов'язок, прагнення виконати доручене завдання. Мотиви можуть класифікуватися за різними ознаками. Так, залежно від стимулюючої сфери мотиви діляться на матеріальні й моральні.
У свою чергу моральні можна поділити на:
ідейно-політичні (стимули, які діють у всім суспільстві);
моральні стимули, які викличуть певні відносини в даній групі людей (почуття колективізму, товариськості, взаємодопомоги в роботи).
В основі мотивації персоналу до сумлінної роботи вітчизняна психологія виділяє наступні основні мотиви:
захопленість професією, своєю справою;
орієнтація на одержання максимальної матеріальної винагороди;
усвідомлення важливості й потреби роботи, навіть не занадто матеріально привабливого працівника.
Основні завдання мотивації:
формування в кожного співробітника розуміння сутності й значення мотивації в процесі роботи;
навчання персоналу й керівного складу психологічним основам внутрішньопідприємницького спілкування;
формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом з використанням сучасних методів мотивації.
Регулятори поведінки спонукують на ті або інші дії людини прагнення до самозбереження, гордість, амбіція, допитливість, симпатії, потяг до влади, комфорту та інш.
Ефективне управління можливе лише за таких умов, якщо є чіткі вистави про потреби, мотиви діяльності виконавця, про його позицію, ціннісну орієнтацію й т.п. Мотивація виникає з незадоволених потреб і дій, які дають їй поштовх, якщо вони успішні й задовольнять ці потреби. Деякі потреби задовольняються лише на певний час, інші потреби можуть задовольнятися на тривалий час. Тому завжди важливо з'ясувати, які специфічні потреби дають поштовх виникненню мотивації в даного людини, тепер.
Фактором мотивації насамперед виступає система стимулювання праці. При цьому важливо, наскільки витримуються принципи соціальної справедливості й еквівалентності винагород трудовому внеску, а також обов'язковість компенсації матеріальних витрат, допущених працівником через недбайливість. Дуже значна роль індивідуальних заходів матеріального й морального стимулювання до високопродуктивної роботи: установлення рівня грошової винагороди, тарифних ставок, доплат, премій, підвищення професійного розряду, доручення складних і відповідальних завдань, відрядження на навчання за рахунок підприємства й ін.
В умовах економічної кризи й нестабільності, важливе значення набуває організаційний фактор мотивації: забезпечення порядку, дисципліни роботи й відповідальності.
Мотивація відіграє вирішальну роль у забезпеченні високоефективної діяльності людину в будь-якій сфері. Тому створення й впровадження наукове обґрунтованої системи мотивації може розглядатися як важлива умова активізації людського фактора.
Методи мотивації працюючих - це частина організаційної культури. Основне призначення методів - забезпечення максимального залучення працюючих, володіючих знаннями, до вирішення загальних задач організації. В теорії виділяють наступні головні методи мотивації:
Примушення - засновано на почутті страху підпасти покаранню, наприклад у вигляді звільнення, переводу на нижче оплачувану роботу, штраф та ін.
Винагородження - засновано на системі економічного (заробітна плата, премії, участь у прибутках тощо) та неекономічного (нагорода, подяка тощо) стимулювання високопродуктивної праці.
Солідарність - розвиток у працівників власних цінностей і цілей, які близькі до цінностей і цілей організації, що досягається шляхом переконання, виховання, навчання і створення сприятливого організаційного клімату в організації.
Солідарності як методу мотивації надається велике значення там, де особливо цінять роль групової і командної роботи та прикладають зусилля для створення сприятливого клімату, який об'єднує працюючих в єдиний цілісний колектив.
Застосування кожного методу мотивації або їх сполучення залежить від конкретних умов, в яких працює організація. В адміністративних установах, заснованих на наказах і розпорядженнях, конкретне застосування методів примушення відносно дисципліни, порядку роботи, додержання норм, стандартів та інших вимог необхідно. Використання мотивів примушення в творчих колективах може принести велику шкоду, яка викликає загасання енергії пошуку, страху здобуття негативного результату.
Використання винагородження засновано на положеннях теорії потреб в тому, що цілі, прагнення, цінності й поведінка виступають як мотиви. Винагорода викликає віру людини в себе, дає надію на успіх у виконанні завдань, посилює бажання працювати з підвищеною віддачею. Позитивні заходи діють ефективніше, ніж негативні.
В системі мотивації необхідно знайти вірне співвідношення між винагородою і покаранням. Негативна реакція керівництва сковує активність працівника, викликає негативні емоції, створює стресові ситуації, знижує в собі ступінь задоволеності. В той же час позитивна оцінка проведеної роботи підвищує самооцінку, мотивує трудову активність, посилює творчу ініціативу.
Специфічними моральними методами мотивації є похвала і критика. Похвала повинна іти слідом за кожною гідною дією виконавця і навіть за самим незначним позитивним результатом, здобутим ним, але обов'язково конкретним, який сприяє досягненню цілей організації. До цього морального методу пред'являють такі вимоги, як дозованість, послідовність, регулярність. Відсутність похвали, особливо за добру роботу, несправедлива або нещира похвала де - мотивують працівника, тому для підвищення її дієвості бажано використовувати об'єктивні критерії. Критика є негативною оцінкою результатів роботи окремих працівників або трудових колективів, результатів їх роботи. Критика повинна бути: конструктивною; стимулювати дії людини, які направлені на усунення недоліків, доброзичливою без обвинувачення; поважною по відношенню до підлеглого; зауваження необхідно висловлювати в непрямій формі, а доводи повинні бути аргументованими. Не можна категорично вимагати визнання помилок людини, яку критикують; бажано підкреслювати можливість усунення недоліків і продемонструвати готовність надати допомогу.