40. Організаційний процес , його об’єкти, напрямки. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

До об’єктів організаційного прогресу можна віднести – системи управління, планування, фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо.

Основні напрямки організаційного прогресу:

1. загальносистемний охоплює орієнтири для розробки і прийняття чисельних високоефективних організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру.

2. внутрішньовиробничій(локальний) сприяє підвищенню організаційного рівня діяльності більших і складніших виробничо-господарських систем.

Сучасні тенденції ОП:

• прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії)

та посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва.

• Посилення безперервності та гнучкості виробництва.

• Розвиток колективної форми організації та оплати праці

• Раціоналізація організації потоку й використання засобів вир-ва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного забезпечення.

• Формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництво, виробництва і сфери споживання.

• Удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою.

З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — орга­нізаційні нововведення, здійснення яких потребує і певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребу­ють додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організа­ція нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концент­рація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхід­ності його розширення, реконструкції або технічного переозброєн­ня), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водно­час слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточ­них витрат треба включати додатково транспортні витрати, а та­кож втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхньо­го транспортування і зберігання. Ефективність безвтратних нових організаційних рішень (зок­рема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів гос­подарського механізму — організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо; створення нових ринко­вих структур) визначають здебільшого на підставі обчислення еко­номії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.