7. Словник основних термінів та понять

Аналіз (від грецького analysis – розкладання, розчленування) – метод наукового дослідження, який полягає в уявному або реальному розчленуванні цілого на складові та виділенні окремих сторін, властивостей, зв’язків. Таке розчленування дає змогу з’ясувати внутрішню суть і природу процесу, який вивчається, його залежність від факторів формування.

Аналіз ефективності використання короткострокових кредитів банку– це аналіз, що передбачає визначення оборотності цих кош­тів і порівняння швидкості їх обороту зі швидкістю обороту власних оборотних коштів.

Аналіз ефективності використання довгострокових банківських кредитів – цей аналіз полягає у визначенні терміну, протягом яко­го досягається окупність прокредитованих витрат, включаючи від­сотки за кредит, за рахунок дисконтованого грошового потоку.

Аналіз фінансових коефіцієнтів – аналіз, який базується на розрахункові співвідношення окремих фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності підприємства. Найпоширенішими фінансовими коефіцієнтами, за якими здійснюють аналіз, є: коефіцієнти фінансової стійкості; коефіцієнти платоспроможності підприємства; коефіцієнти оборотності активів (капіталу); коефіцієнти рентабельності підприємства та деякі інші.

Аналіз фінансового стану – узагальнювальний аналіз, здійснюваний для вивчення всіх основних аспектів фінансової діяльності субєкта господарювання на підставі балансу підприємства, звіту про фінансові результати й інших фінансових документів.

Аналіз прибутку підприємства в передплановий період – складова політики управління прибутком підприємства, метою якої є визна­чення основних тенденцій формування, розподілу прибутку та фак­торів, що зумовлюють ці тенденції.

Аналіз фінансових коефіцієнтів – одна з найбільш поширених систем фінансового аналізу, методами якого є розрахунки співвідношення окремих фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності підприємства.

Аналіз фінансових ризиків – цільовий аналіз, спрямований на ідентифікацію окремих фінансових ризиків (кредитного, валютного, процентного, інфляційного, податкового, інвестиційного, ризику неплатоспроможності, ризику зниження фінансової стабільності тощо) та встановлення їх рівня.

Антикризове фінансове управління – система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства, яка включає комплекс захо­дів щодо профілактики фінансової кризи та її подолання.

Альтернативні інвестиційні проекти – проекти, які не можуть бути реалізовані одночасно, і впровадження одного з них автоматично виключає реалізацію іншого.

Баланс капітальних вкладень – система показників, які характеризують процес і результат освоєння капітальних вкладень. Загальна схема його така:

Нп + К = В + С + Нк,

де Нп і Нк – обсяг незавершеного будівництва відповідно на початок і кінець звітного періоду; К – обсяг здійснених у звітному періоді капітальних вкладень; В – обсяг уведених до дії у звітному періоді основних фондів; С – списання у встановленому порядку припинених будівництвом незавершених обєктів. Баланс капітальних вкладень складають як за кошторисною, так і за фактичною для забудовника вартістю.

Бізнес-план – документ, що містить систему заходів або програму дій, пов’язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ресурсами та спрямованих на отримання максимального прибутку шляхом реалізації підприємницького проекту (угоди), зокрема й інвестиційного.

Банкрутство – установлена в судовому порядку фінансова неспро­можність підприємства, тобто його неспроможність задовольнити у визначені терміни пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги й виконати зобов’язання перед бюджетом.

Банкрутство державне – відмова держави від повного або часткового виконання своїх фінансових зобов’язань. Випадки державного банкрутства є особливо частими в період економічних криз, Одним із виявів банкрутства державних фінансів є девальвація національної валюти.

Банкрутство фіктивне – навмисне поширення підприємством інформації щодо своєї фінансової неспроможності з метою ухиляння від оплати зобов’язань або шантажу кредиторів для отримання в них відтермінування платежів, зменшення суми основного боргу тощо. Банкрутство фіктивне передбачає кримінальну відповідальність.

Боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну сплати.

Балансова вартість активу – вартість активу за даними бухгалтер­ського обліку, яка відображена в балансі підприємства.

Банкрот – неплатоспроможний боржник, який не має змоги відповіс­ти за пред’явленими зобов’язаннями.

Брейківен – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг), за якого сукупні витрати на виробництво відповідають виторгові від реалізації продукції. Плануючи будь-які підприємницькі угоди (проекти), важливо спрогнозувати той момент, коли підприємство зможе отримати перший прибуток від їх реалізації. Така інформація зокрема потрібна для визначення періоду залучення інвестицій, необхідних для реалізації угоди (проекту). Визначення точки беззбитковості (брейківену – від англійського break even point), або точки “перелому”, практично зводиться до розрахунку мінімального обсягу виробництва, за якого доходи зрівняються з витратами на виробництво.

База – фінансова (чи інша) інформація, яка стосується моменту (чи періоду) часу, що береться за основу для порівняння (оцінки) насту­пних змін процесу чи явища, який розглядається.

Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, котрий відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал.

Балансова вартість – сума, за якою актив включають до балансу піс­ля вирахування будь-якої суми накопиченого зносу.

Бухгалтерська звітність – звітність, що складається на підставі да­них бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних корис­тувачів.

Відбір ризику – 1) передавання менш вигідного страхового бізнесу перестраховикові із залишенням у себе вигіднішого бізнесу (такого, що приносить більші прибутки);

2) заходи страховика, спрямовані на формування збалансованого та прибуткового страхового портфеля; аналізування страховою компанією пропозицій щодо страхування та відмова від прийняття на страхування ризиків, за якими надання страхового захисту є недоцільним (збитковим).

Валова балансова вартість активу – його собівартість (або інша оцінка, що замінює її у фінансових звітах) до вирахування суми на­копиченого зносу.

Валюта балансу – загальний підсумок балансу, рівний за активом і пасивом.

Валюта звітності – валюта, яка використовується при складанні фі­нансової звітності.

Вартість основних фондів балансова – вартість основних фондів на початок і кінець року, визначена балансовим методом за даними бухгалтерського обліку про наявність і рух основних фондів. Балансова вартість є, як правило, змішаною оцінкою основних фондів, оскільки частина інвентарних об’єктів числиться на балансі за відновною вартістю на момент останнього переоцінення, а основні фонди, придбані після цього, - за повною початковою вартістю.

Вартість основних фондів відновна – вартість відтворення основних фондів за чинними цінами. Її визначають, враховуючи умови відтворення основних фондів, які реально склалися на момент їх переоцінення.

Вартість основних фондів залишкова – вартість основних фондів, не перенесена на вартість готової продукції, за станом на дату оцінювання основних фондів. Її обчислюють виходячи з початкової або відновної вартості. Уразі переоцінення основних фондів залишковою вартістю називається відновна вартість за вирахуванням зношення. За даними балансів основних фондів залишкова вартість може бути визначена як початкова вартість основних фондів за вирахуванням зношення, збільшена на суму витрат на капітальний ремонт. Відновна залишкова вартість є точнішою (реальнішою) оцінкою засобів праці, оскільки враховує не амортизацію, а дійсне зношення фондів на дату переоцінки.

Вартість основних фондів ліквідаційна – вартість матеріальних цінностей, отримана після ліквідації об’єктів основних фондів (придатних будівельних матеріалів, окремих вузлів і деталей машин чи обладнання, металевого брухту тощо), за вирахуванням витрат, пов’язаних із їх ліквідацією.

Вартість основних фондів початкова – фактична ціна, заплачена за певний новий об’єкт основних фондів під час його придбання, включаючи витрати на доставляння та встановлення об’єкта. За початковою вартістю основні фонди зараховують на баланс підприємства.

Вартість підприємства балансова – вартість активів підприємства, зменшена на суму його боргових зобов’язань.

Вартість ринкова – вартість товарів, послуг, цінних паперів, валюти, що формується в процесі вільного продажу на ринку. Величина ринкової вартості визначається якісними параметрами товарів та послуг, матеріальним забезпеченням цінних паперів, а також співвідношення на ринку пропозиції та платоспроможного попиту. На величину ринкової вартості можуть негативно впливати позацінові методи конкуренції та форма організації торгівлі, яка дозволяє наявність кількох торгових посередників.

Вартість страхова - дійсна вартість об’єкта страхування.

Вертикальний (структурний) фінансовий аналіз – одна з систем фі­нансового аналізу, яка ґрунтується на структурному розкладанні окре­мих показників фінансової звітності підприємства.

Визнання – процес опису, оцінки та включення до фінансового звіту певної статті.

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучен­ня або розподілення власниками).

Відновлювальна собівартість – сума грошових коштів (їх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для при­дбання (або створення) такого ж активу на дату складання звітності.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залиша­ється після вирахування його зобов’язань.

Внутрішній (традиційний) фінансовий аналіз – це аналіз, який здій­снюється самим підприємством за даними бухгалтерського обліку та звітності, а також оперативними даними.

Внутрішній фінансовий контроль – процес виконання та забезпе­чення реалізації всіх управлінських рішень у галузі фінансової полі­тики, що організується підприємством з метою реалізації фінансової стратегії і упередження кризових ситуацій, які призводять до його банкрутства.

Вартість, яка амортизується – собівартість активу за вирахуван­ням його ліквідаційної вартості.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, оплачені у звітному пері­оді, які відносять до наступних облікових періодів.

Відновлена вартість – сума грошових коштів (їх еквівалентів) або ін­ших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого активу на дату складання звітності.

Відстрочені податкові активи – це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок виникнен­ня різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Виробничий ліверидж – взаємозв’язок між обсягом виробництва, постійними і змінними витратами. Це потенційна можливість впли­вати на прибуток підприємства, змінюючи структуру собівартості продукції та обсяг її випуску.

Виробничо-фінансовий ліверидж – залежність, що відображає за­гальний ризик, пов’язаний з можливою нестачею коштів для відш­кодування виробничих і фінансових витрат.

Власні оборотні кошти – та частина власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів.

Відтермінування погашення позики – продовження початково встановленого терміну позики. Надається за мотивованим клопотанням підприємства у разі, коли фінансові труднощі виникають з незалежних від нього причин.

Внутрішня норма доходності – це та розрахункова ставка процентів, за якої капіталізація регулярно отримуваного доходу дає суму, рівну інвестиціям і, отже, капіталовкладення окупаються.

Гнучкість підприємства фінансова – спроможність підприємства оперативно формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів у разі неочікуваної появи високоефективних пропозицій чи нових можливостей прискорення економічного ровитку.

Готівка – форма існування грошей. Використовується у функції засобу обігу та у ряді випадків у функції засобу платежу.

Грошові активи – сукупна сума грошових коштів підприємства, які перебувають у його розпорядженні на окрему дату та являють собою його активи у формі абсолютної ліквідності.

Грошові кошти – готівка, кошти на рахунках та депозити до запи­тання.

Грошові кошти та їх еквіваленти – це сума грошей у касі, на бан­ківських рахунках, у формі грошових документів, у формі виставле­них акредитивів.

Грошові фонди – обособлена частина грошових коштів за їх цільовим призначенням.

Горизонтальний (трендовий) аналіз – одна з систем фінансового аналізу, яка базується на вивченні динаміки окремих фінансових по­казників у часі.

Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни у фінансо­вому стані підприємства.

Грошовий потік – сукупність розподілених у часі надходжень і вида­тків грошових коштів та їх еквівалентів, генерованих підприємством у процесі господарської діяльності.

Грошове зобов’язання – це зобов’язання боржника сплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору і з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Дата балансу – дата, на яку складений баланс підприємства. Звичайно датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду.

Дебіторська заборгованість – сума боргів, що належать підприємству, організації, установі від юридичних осіб.

Дефіцитний грошовий потік – характер грошового потоку підприємства, при якому надходження грошових коштів значно нижче рівня його реальних потреб у цілеспрямованому їх використанні.

Довгострокові зобов’язання – усі зобов’язання, які не є поточними.

Дисконтована вартість короткострокових пасивів – теперішня їх вартість з урахуванням термінів виконання короткострокових зо­бов’язань підприємства.

Дисконтована вартість поточних активів – теперішня вартість активів з урахуванням можливих термінів їх продажу.

Довгострокова платоспроможність – здатність підприємства розрахуватися за своїми довгостроковими зобов’язаннями.

Дивіденду дивідендний дохід – частина прибутку акціонерного товариства, що спрямовується на щорічний розподіл між акціонерами і сплачується їм відповідно до видів і кількості акцій, що перебувають в обігу.

Дохід (доходи) – 1) збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі набуття або зростання активів чи зменшенння зобов’язань, що забезпечує збільшення капіталу і не є внесками учасників (акціонерів);

2) гроші або матеріальні цінності, одержані від виробничої, комерційної, посередницької чи іншої діяльності (виторг).

Дескриптивні моделі фінансового аналізу – це основні моделі, за до­помогою яких здійснюється фінансовий аналіз і до яких належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; системний аналіз оцінних коефіцієнтів.

Дивідендна політика – частина загальної фінансової стратегії акціо­нерного товариства, яка складається з оптимізації пропорцій між ча­стинами отриманого прибутку на споживання та капіталізацію з ме­тою забезпечення зростання ринкової вартості акцій.

Діагностика банкрутства – система цільового фінансового аналі­зу, який спрямований на виявлення кризового розвитку підпри­ємства і який створює загрозу його банкрутства. Розрізняють експрес-діагностику та фундаментальну діагностику банкрутства підприємства.

Доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які ведуть до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок вкладів власників).

Дюпонівська система фінансового аналізу – система поглибленого інтегрального аналізу діяльності підприємства, в основі якої лежить модель Дюпона. Ця система передбачає деталізацію показника “коефіцієнт рентабельності активів” на декілька часткових взаємозалежних фінансових коефіцієнтів його формування. Схему такого аналізу можна зобразити так:

Р = Пч/А = Пч/Ор * Ор/А =[ Дв/Ор – В/Ор – Пд + Пп/Ор] * [Ор/Ао + Ор/Ап],

де Р – рентабельність активів; Пч – сума чистого прибутку; А – середня сума активів за певний час; Ор – обсяг реалізації продукції; Дв – валовий дохід від реалізації продукції; В – сума витрат на виробництво реалізованої продукції; Пд – податки, сплачувані з доходу від реалізації; Пп – податки, сплачувані з прибутку; Ао – середня сума оборотних активів; Ап – середня сума позаоборотних активів.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це заборго­ваність покупців або замовників за реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпечена векселем).

Довгострокова дебіторська заборгованість – це заборгованість фізи­чних і юридичних осіб, яка буде погашена після 12-ти місяців з дати балансу.

Довгострокові кредити – зовнішні джерела коштів, які залучає під­приємство на термін понад три роки і спрямовує на формування необоротних активів.

Довгострокові фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на пері­од більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути ві­льно реалізовані в будь-який момент. Це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.

Додатковий капітал – складова власного капіталу, яка включає: су­ми від дооцінки необоротних активів, безоплатно отримані цінності, емісійний дохід акціонерного товариства тощо.

Декапіталізація – вилучення з обороту підприємства частини власного капіталу або новосформованих власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань) на споживання чи інші потреби, не пов’язані з виробничим розвитком підприємства.

Джерела фінансування – наявні та очікувані джерела залучення фінансових ресурсів, а також економічні суб’єкти, спроможні надати ці ресурси.

Джерела формування обігових коштів – власні та прирівняні до них кошти, кредити банків, кредиторська заборгованість, що використовується для створення фонду обігових коштів підприємства.

Дисципліна кредитна – дотримання позичальником правил кредитування і зобов’язань, які випливають з умов кредитної угоди, зокрема щодо ефективного використання позички, забезпечення своєчасного її погашення, систематичного подання до банку балансів та інших відомостей, що дозволяють перевірити забезпечення кредиту. Порушення позичальником кредитної дисципліни дає банкові підставу вимагати дострокового повернення кредиту.

Дисципліна фінансова (платіжна) – дотримання встановлених термінів перерахування платежів за поставлену (відвантажену) продукцію, виконані роботи чи надані послуги, а також своєчасна і повна сплата податків до бюджету та відрахувань до позабюджетних фондів.

• приріст іншої внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Діяльність інвестиційна – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Дисконт – 1) облік векселів: купівля векселів у векселетримачів до закінчення терміну їх оплати;

2) знижка, процент, що беруть банки під час обліку векселів; обліковий процент. Величина дисконту (D) прямо пропорційна числу днів, що залишаються від дня обліку векселя до терміну оплати за ним (Т), номіналові векселя (Нв) та розмірові банківської облікової ставки (Со). Її обчислюють за формулою:

D = T * Hв * Со / 360 * 100;

3) у валютних угодах – знижка з курсу валюти у строкових готівкових операціях;

4) різниця між номінальною вартістю цінних паперів та їх біржовим курсом, якщо останній є нижчим за вартість;

5) різниця між цінами на один і той же товар з різними термінами постачання;

6) різниця між форвардним і поточним курсами валюти;

7) відхилення від офіційного курсу валюти в бік зменшення.

Дисконтування – 1) зведення економічних показників різних років до порівнянного в часі вигляду. Дисконтування провадиться за допомогою коефіцієнта дисконтування, в основі якого лежить формула складних процентів;

2) облік векселів.

Еквіваленти грошових коштів – короткострокові високоліквідні фі­нансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Ефект фінансового важеля – модель, яка дає змогу визначити, на скільки відсотків збільшиться рентабельність власного капіталу в результаті залучення позикових коштів в оборот підприємства.

Емісійна ціна акції – ціна, за якою акція емітується, тобто продається на первинному ринку цінних паперів.

Ефективність капітальних вкладень загальна (абсолютна) – економічна категорія, що визначає доцільність капітальних вкладень при плануванні й аналізі результатів їх освоєння. Виявляється через зіставлення економічного ефекту від капітальних вкладень від капітальних вкладень у виробничу сферу або соціального чи соціально-економічного ефекту від капітальних вкладень у невиробничу сферу із затратами на його досягнення і порівняння з відповідним нормативом. Ефективність капітальних вкладень загальна (абсолютна) розраховують як відношення величини ефекту (Еф) до обсягу капітальних вкладень, що викликали цей факт (К), тобто: Ез = Еф : К

Ефективність капітальних вкладень порівняльна – економічна категорія, що визначається зіставленням величини одноразових (капітальні вкладення) та поточних (повна собівартість річного обсягу продукції) витрат порівнюваних варіантів технічних або господарських рішень, розміщення підприємств та їх комплексів, впровадження нових видів техніки, будівництва нових або реконструкції чинних підприємств тощо.

При порівнянні двох варіантів проектних, господарських або технічних рішень всі можливі співвідношення одноразових і поточних витрат зводяться до одного з трьох випадків:

1. К1 < К2 2. К1 = К2 3. К1 > К2

С1 < С2 С1 = С2 С1 < С2,

де К1, К2 – капітальні вкладення в порівнювані варіанти; С1, С2 – собівартість річного обсягу продукції для тих же варіантів.

“Живі” оборотні активи – термін, який характеризує найбільш лікві­дну частину оборотних активів, котра забезпечує покриття поточних фінансових зобов’язань.

Залучений капітал – кошти, що залучаються для фінансування ді­яльності підприємства на умовах платності, строковості, поверненості.

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, при­зведе до зменшення ресурсів підприємства.

Забезпечення страхове – показник відношення страхової суми до вартості застрахованого майна.

Зобов’язання гарантійне – зобов’язання, що видається гарантом кредиторові для

Захист від кредитного ризику – сукупність заходів, до яких належать:

• лімітування суми кредиту для одного позичальника;

• диверсифікація форм і термінів надання кредитів;

• вивчення платоспроможності позичальника;

• отримання гарантій і застав під кредит;

• страхування кредитів;

• формування спеціального страхового (резервного) фонду тощо.

Зони фінансових ризиків – групування фінансових ризиків за рівнем можливих фінансових втрат.

Залучений капітал, залучені фінансові кошти – грошові кошти та інше майно, залучені для фінансування розвитку підприємства на підставі повернення.

Запас фінансової міцності – допустима величина зниження обсягу реалізації продукції (за неаприятливої кон’юнктури ринку), яка дозволяє підприємству здійснювати беззбиткову діяльність.

Збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення.

Звіт про власний капітал – звіт, який відображає зміни у складі влас­ного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про фінансові результати – звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Звіт про рух грошових коштів – звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Змінні витрати – витрати, обсяг здійснення яких перебуває у прямій залежності від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції.

Змінні виробничі накладні витрати – непрямі витрати на виробниц­тво, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до обсягу виробництва.

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, при­зведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі еко­номічні вигоди.

Зовнішній фінансовий аналіз – це аналіз, який здійснюється парт­нерами підприємства та контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності.

Ідентифікація фінансових ризиків – процес визначення фінансових ризиків, притаманних діяльності конкретного підприємства.

Іммобілізація оборотних активів – відволікання оборотних активів для операцій, пов’язаних з фінансуванням основних засобів, нематеріаль­них активів, портфеля довгострокових фінансових вкладень тощо.

Інвестований капітал – капітал, що вкладений власниками в підпри­ємство.

Інші необоротні активи – усі інші необоротні активи, які не є нема­теріальними активами, основними засобами, довгостроковими фі­нансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгова­ністю та відстроченими податковими активами.

Інвестиційна діяльність – пов’язана із придбанням (створенням) та реалізацією майна довгострокового використання.

Інвестиції – грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в розвиток виробництва чи невиробничу сферу.

Інвестиції з фіксованим доходом – вкладення капіталу в об’єкти інвестування з наперед передбаченою ставкою дохідності. До таких об’єктів інвестування належать: облігації, ощадні сертифікати, векселі, привілейовані акції, депозитні вклади тощо.

Інвестиції інноваційні – одна з форм реального інвестування, здійснювана з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність підприємства.

Інвестиції інтелектуальні – вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозичення досвіду.

Інвестиції капітальні – вкладення коштів у придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Інвестиційна політика – частина загальної фінансової стратегії під­приємства, яка полягає у виборі реалізації найвигідніших шляхів розширення і поповнення його активів з метою забезпечення основ­них напрямків його економічного розвитку.

Інвестиційний портфель – цілеспрямовано сформована сукуп­ність об’єктів фінансового інвестування, яка призначена для реа­лізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому пе­ріоді.

Інвестиційний проект – діяльність, заходи, що передбачають здійс­нення комплексу будь-яких дій, які забезпечують досягнення певних цілей (отримання певних результатів).

Інвестиційний ризик – імовірність того, що дохід від інвестицій не досягне запланованої величини.

Інновації – нові досягнення в галузі технології чи управління, призначені для використання в операційній, інвестиційній, фінансовій діяльності підприємства.

Інновації фінансові – методи, застосовувані підприємствами для здійснення операцій з новими видами фінансових активів чи нових операцій з наявними активами задля ефективнішого використання їхніх фінансових ресурсів (зниження витрат, збільшення доходів, зменшення фінансових ризиків).

Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, що не є складовою екві­валентів грошових коштів.

Інвестиційна привабливість – узагальнююча характеристика пози­тивних і негативних рис інвестування окремих напрямків і об’єктів з позиції конкретного інвестора.

Історичної (фактичної) собівартості принцип – принцип підготов­ки фінансової звітності, що визначає пріоритет оцінки активів вихо­дячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Ймовірність виникнення фінансового ризику – вимірник (кількісна характеристика) частоти можливого настання несприятливого випадку, який може зумовити фінансові втрати підприємства.

Ймовірність страхового випадку – кількісна характеристика можливості (ймовірність) настання події, за якої страхувальникові виплачують страхове відшкодування чи страхову суму.

Ймовірність виникнення фінансового ризику – вимірювач можливо­го настання неблагонадійної події, яка призведе до фінансових втрат підприємства.

Лімітування фінансових ризиків – одна з форм захисту від фінансових ризиків, яка полягає у встановленні внутрішніх нормативів щодо фінансових операцій, за якими фінансові ризики можуть перевищувати допустимий рівень. Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітування фінансових ризиків, містить:

• граничну величину (питому вагу) позикових коштів, що використовуються в господарській діяльності, як в операційній (торгово-виробничій), так і в інвестиційній;

• мінімальну величину (питому вагу) високоліквідних активів (“ліквідну подушку”);

• максимальну величину товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, який надається одному позичальникові (кредитний ліміт);

• максимальну величину депозитного вкладу в одному банку;

• максимальну величину вкладень коштів у цінні папери одного емітента;

• максимальний час вилучення коштів у дебіторську заборгованість тощо.

Капітал – загальна вартість засобів виробництва, що спрямована на формування активів підприємства.

Коефіцієнти рентабельності – система показників, що характери­зують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі власної господарської діяльності та визначають ефектив­ність використання активів і вкладеного капіталу.

Коефіцієнти оцінки платоспроможності підприємства – система показників, які характеризують здатність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями залежно від стану ліквідності його активів.

Консолідована фінансова звітність – звітність, яка відображає фі­нансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочір­ніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Користувачі звітності – фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Короткострокові фінансові вкладення – вкладення капіталу в цінні папери строком до одного року.

Кругообіг коштів підприємства – планомірний рух коштів підприєм­ства у процесі господарської діяльності, результатом якого є ство­рення нової споживної вартості та зростання вартості.

Кредиторська заборгованість – поточні зобов’язання підприємства, які відображають його заборгованість перед суб’єктами господарю­вання за комерційними операціями, розрахунками, які нараховані до сплати, та ін.

Кредитоспроможність – система умов, які визначають спромож­ність підприємства залучати кредит у різних формах, виконуючи всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання в повному обсязі та в пере­дбачені терміни.

Критерій – найбільш суттєва ознака, що є основою фінансової оцінки чи класифікації економічних явищ, процесів, видів діяльності.

Клас основних засобів – сукупність однотипних за технічними характе­ристиками, призначенням та умовами використання основних засобів.

Коефіцієнти оцінки обертання активів – система показників виробни­чо-комерційної активності підприємства, яка характеризує, наскільки швидко активи обертаються в процесі його господарської діяльності.

Кругообіг вартості необоротних активів – рух вартості операційних необоротних активів шляхом їх амортизації і наступного реінвестування коштів амортизаційного фонду.

Короткострокові кредити – зовнішні джерела коштів, які залучає підприємство на термін до одного року і спрямовує на формування поточних активів.

Коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства – система показників, які характеризують структуру капіталу підприємства, котрий використовується, з позицій ступеня фінансової стабільності його розвитку в наступному періоді. Для оцінки використовуються такі основні показники: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансу­вання, коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності, коефіці­єнт маневрування та ін.

Кредиторська заборгованість – поточні зобов’язання підприємства, які відображають заборгованість перед суб’єктами господарювання за комерційними операціями, за розрахунками, заборгованість перед бюджетом та ін.

Кредитоспроможність – наявність передумов для отримання кредиту, спроможність повернути його в повному обсязі й у певний термін. Визначається показниками, що характеризують позичальника: акуратністю в розрахунках за раніше отримані кредити, поточним фінансовим станом і перспективністю його зміни, змогою у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Капітальні інвестиції – вкладення грошових коштів в основні засоби та нематеріальні активи.

Коефіцієнт котирування – відношення ринкової ціни акції до її облі­кової ціни.

Конверсійна вартість – вартість облігації, в умовах емісії якої пе­редбачена можливість її конвертації у звичайні акції фірми-емітента.

Курс облігації – відношення ринкової ціни облігації у відсотках до її номінальної вартості.

Курсова (поточна ринкова) ціна акції – ціна, за якою акція котиру­ється (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів.

Ліквідність інвестицій – спроможність окремих об’єктів інвестування (як реальних, так і фінансових) бути реалізованими протягом короткого часу без втрати їхньої реальної вартості у разі зміни раніше прийнятих інвестиційних рішень.

Леверидж активів – фінансовий механізм формування активів, який заснований на спроможності власного капіталу залучати до їх фі­нансування різні форми позикового капіталу.

Ліквідаційна вартість активів – оцінка активів підприємства у разі його ліквідації як цілісного майнового комплексу.

Ліквідаційний баланс – баланс підприємства-банкрута, складений лі­квідаційною комісією після реалізації необхідної частини його акти­вів і повного задоволення всіх вимог кредиторів, який передається до арбітражного суду.

Ліверидж – важіль, за невеликого зусилля якого можна істотно зміни­ти результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Ліквідаційна вартість майна – вірогідна ціна, за яку майно може бу­ти продане на ринку на дату оцінювання з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією.

Ліквідність – спроможність окремих видів майнових цінностей швид­ко перетворюватись у грошову форму без втрати своєї поточної вар­тості в умовах кон’юнктури ринку, яка склалася.

Ліквідність активів – характеристика окремих видів активів підприємс­тва з огляду на їх спроможність швидко перейти в грошову форму.

Ліквідні активи – ті елементи поточних активів, які можуть бути негайно реалізовані (грошові кошти, високоліквідні цінні па­пери).

Ліквідність підприємства – наявність у підприємства оборотних ко­штів, теоретично достатніх для погашення короткострокових зо­бов’язань, навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактами.

Маржовий прибуток – різниця між сумою виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) без урахування непрямих податків, вклю­чених у ціну, та сумою змінних витрат виробництва.

Мета фінансової звітності – надання користувачам для прийняття рі­шень певної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Метод аналогів – полягає у використанні бази даних про ризик аналогічних проектів. Ці дані опрацьовуються для виявлення залежностей у закінчених проектах з метою врахування потенційного ризику при реалізації нових проектів.

Методи фінансового аналізу – це комплекс науково-методичних інстру­ментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

Методологія та методика фінансового аналізу – це сукупність ви­дів, прийомів, методів фінансового аналізу, які використовуються для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства.

Модель балансова – економіко-математична модель, що характеризує рівність між надходженнями і розподілом (використанням) певних видів ре­сурсів, зокрема й фінансових.

Моделі оцінювання вартості акцій – система алгоритмів, які дають змогу визначити реальну ринкову вартість різних типів акцій.

Модель стійкого економічного зростання — алгоритм, який дає змогу забезпечити основні фінансові пропорції, пов’язані з приростом об­сягу реалізації продукції у звітному періоді.

Монетарні статті – гроші, а також інші активи та зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій або визначеній сумі грошей.

Маневреність власного капіталу – це показник, який характеризує, яка частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладається в оборотні кошти, а яка його частка капіталізується.

Матеріальні витрати – вартість матеріальних ресурсів, які спожи­ваються, а також їх втрат у межах норм, які включають до складу собівартості продукції.

Модель стійкого економічного зростання – алгоритм, який дає змогу забезпечити основні фінансові пропорції, пов’язані з приростом об­сягу реалізації продукції в майбутньому періоді.

Модель фінансової рівноваги підприємства – алгоритм, який дає змогу збалансовувати позитивні та негативні потоки фінансових ре­сурсів і забезпечувати фінансову рівновагу підприємства в довго­строковому періоді.

Моніторинг поточної фінансової діяльності – розроблений на під­приємстві механізм здійснення менеджерами та аналітиками під­приємства постійного нагляду за умовами і показниками розвитку фінансового ринку в розрізі окремих його сегментів з метою поточ­ного оцінювання і прогнозування його кон’юнктури.

Мобілізація коштів - залучення підприємницькою структурою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб для реалізації певного проекту (угоди). Здійснюється через продаж цінних паперів, випущених під вартість фондів підприємства, яке провадить М.б., або під вартість майбутнього проекту.

Необоротні активи – сукупність майнових цінностей підприємства, які неодноразово беруть участь у процесі господарської діяльності та поступово переносять свою вартість на продукцію.

Неплатоспроможність – неспроможність підприємства погасити в передбачені терміни свої фінансові зобов’язання.

Неліквідні активи – ті елементи поточних активів, які не мають перс­пективи бути проданими за гроші за повною вартістю.

Надзвичайна подія – подія або операція, яка чітко відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Нарахування та відповідності доходів і витрат принцип – принцип підготовки фінансової звітності, за яким для визначення фінансово­го результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного пе­ріоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей.

Наступні витрати – витрати, які здійснені після початкового ви­знання активу.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку – нор­мативний документ, що визначає принципи та методи ведення бух­галтерського обліку і складання фінансової звітності, які не супере­чать міжнародним стандартам.

Негрошові операції – операції, які не потребують використання гро­шових коштів та їх еквівалентів.

Необоротні активи – сукупність майнових цінностей підприємства, які неодноразово беруть участь у процесі господарської діяльності та поступово переносять свою вартість на продукцію.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників за внесками до статутного капіталу.

Неформалізовані методи фінансового аналізу – це методи аналізу, які ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких взаємозв’язках та залежностях.

Нормативні моделі фінансового аналізу – це моделі, які уможлив­люють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними (розрахованими на підставі нормативу).

Неплатоспроможність – пов’язана з недостатністю активів у ліквід­ній формі неспроможність підприємства виконати платіжні зо­бов’язання, строк сплати яких настав.

Наступні витрати – витрати, які здійснені після початкового визна­чення активу.

Негарантована ліквідаційна вартість – частина ліквідаційної варто­сті орендованого активу, продаж якої орендодавцем не гарантується або гарантується лише пов’язаною з ним стороною.

Незавершене будівництво – витрати, здійснені протягом звітного періо­ду, але віднесені до майбутнього виконання будівельного контракту за умови достатньої впевненості в їх відшкодуванні замовником.

Нематеріальні активи – ідентифікований немонетарний актив без фізи­чної субстанції, який утримується підприємством з метою використан­ня у процесі виробництва або поставки товарів і надання послуг, зда­вання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей.

Норма прибутку – виражене у відсотках відношення прибутку, одержа­ного за певний період часу (звичайно за рік), до вкладеного капіталу, що забез­печив його одержання. Розрізняють Н.п. на здійснені інвестиції та Н.п. на активи підприємства.

Норма процентна – виражене у відсотках відношення суми річного дохо­ду, одержуваного на позиковий капітал, до суми відданого в позику капіталу.

Норма рентабельності – показник ефективності виробництва, який обчислюють як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.

Номінальна вартість облігацій (акцій) – вартість, яка вказується на бланку облігації (акції).

Норма дивіденду – співвідношення суми дивіденду на одну акцію та її номінальної вартості.

Нормативи питомих капітальних вкладень – науково обґрун­товані показники, що характеризують потребу в капітальних вкладеннях для окремих підприємств (об’єктів) на одиницю проектної потужності, на одиницю приросту й уведення в дію потужностей та на одиницю приросту виробництва.

Неплатоспроможність (неплатоздатність) - фінансовий стан підприємства, коли воно не може своєчасно виконувати своїх фінансових зобов’язань. Виникає внаслідок різних обставин, пов’язаних із фінансово-гос­подарською діяльністю, і супроводжується нестачею власних обігових коштів. Тривала неплатоспроможність може призвести до банкрутства підприємства.

Операційний леверидж – фінансовий механізм управління прибут­ком, побудований на оптимізації співвідношення постійних і змін­них витрат підприємства.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяль­ністю.

Основна діяльність – операції, пов’язані з виробництвом або реаліза­цією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою ство­рення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12-ти міся­ців з дати балансу.

Операційні активи – активи підприємства, які безпосередньо беруть участь у його виробничій діяльності та формують доходи від цієї ді­яльності.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здій­снення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Оптимізація складу активів – процес визначення співвідношення окремих видів активів, який забезпечує найкращі умови виробничо-комерційної діяльності за високого рівня ліквідності.

Основний капітал (необоротні активи) підприємства – це сукупність усіх майнових прав, які належать даному суб’єкту господарювання, в тому числі основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти.

Основні засоби – це матеріальні активи, які:

– утримуються підприємством для використання у виробництві або поставки товарів та надання послуг, для здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

– будуть використовуватися, як очікується, протягом більше одно­го періоду;

– функціонують у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, а також капітальні вкладення в об'єкти, що належить до основних засобів.

Обігові кошти – грошові кошти, авансовані у виробничі запаси та засоби обігу, які постійно перебувають у кругообігу з метою без­перервного забезпечення процесу виробництва та реалізації про­дукції.

Оборотний капітал – частина продуктивного капіталу, котра пере­носить вартість на заново створений продукт повністю і повертає­ться до виробника в грошовій формі наприкінці кожного кругообі­гу капіталу.

Облікова оцінка – попередня оцінка, яка використовується підприємс­твом з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінан­сової звітності.

Оптимізація структури капіталу – процес визначення співвідно­шення власного та позичкового капіталу, під час якого забезпечую­ться оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капі­талу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства.

Основні активи – сукупність матеріальних активів у формі засобів праці, які багато разів беруть участь у процесі виробничо-комерційної діяль­ності та переносять на продукцію свою вартість частинами.

Основний капітал – капітал, який інвестований у необоротні (довго­строкові) активи підприємства.

Оцінювання фінансового стану підприємства – це систематичний і всебічний аналіз фінансового стану підприємства на основі викори­стання системи показників оцінки, різних методів, прийомів та ме­тодик аналізу.

Оборотність капіталу – показник ефективності використання капіталу підприємства, обчислюваний діленням обсягу продажів за певний час (місяць, квартал, рік) на середню величину власного капіталу.

Оборотність кредиту – один із показників ефективності використання позикових коштів. Характеризує швидкість обороту кредиту - кількість днів, за які кредитні кошти банку здійснюють повний оборот. О.к. обчислюють як відношення середньої суми кредиту за аналізований період до величини одно­денного кредитного обороту з позикових рахунків банку.

Оптимізація складу активів – процес визначення оптимального співвідношення окремих видів активів, яке б забезпечило найкращі умови виробничо-комерційної діяльності за високого рівня ліквідності. О.с.а. підпри­ємства передбачає:

врахування перспектив розвитку виробничої діяльності підприємства;

забезпечення відповідності складу активів підприємства структурі виробниц­тва та збуту продукції;

вибір найпрогресивніших видів активів з погляду їх спроможності генерува­ти прибуток та збільшувати ринкову вартість підприємства;

забезпечення оптимального складу активів з позицій їх оборотності, достат­ньої ліквідності та мінімізації ризику їх втрат у процесі використання.

Операційна (розрахункова) ліквідність – це відповідність груп ак­тивів і пасивів за строками їх оборотності в умовах нормального функціонування підприємства.

Окупність інвестицій – процес повернення вкладених інвестиційних ресурсів з чистого грошового потоку від інвестицій. Інтенсивність цього процесу характеризує показник терміну окупності інвестицій (капітальних вкладень).

Період окупності – це тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, що дисконтується на момент закінчення інвестицій, дорівнює сумі інвестицій.

Поточні фінансові потреби – частина чистих оборотних активів, яка не покрита ні власними коштами, ні довгостроковими позиковими коштами.

Платоспроможність підприємства – це спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які ви­пливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Платіжні кошти – грошові кошти, короткострокові цінні папери, які швидко реалізуються, дебіторська заборгованість, щодо якої є впев­неність в її надходженні.

Платоспроможність – наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за короткостроковими зо­бов’язаннями, які потребують негайного погашення.

Поточна ліквідність – ця ліквідність визначається відповідністю обо­ротних активів короткостроковим пасивам.

Поточна платоспроможність за звітний період – це показник, який визначається за даними балансу шляхом порівняння суми його пла­тіжних коштів із строковими зобов’язаннями.

Періодичність – розподіл діяльності підприємства на певні періоди з метою складання фінансової звітності.

Подія після дати балансу – подія, яка відбувається між датою ба­лансу і датою затвердження керівництвом фінансової звітності, підготовленої до оприлюднення, і яка вплинула або може впли­нути на фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Послідовність – принцип підготовки фінансової звітності, який пере­дбачає постійне з року в рік застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики має бути обґрунтованою і розкритою у фінансовій звітності.

Постійні витрати – витрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в межах певного часового періоду.

Платоспроможність підприємства — це спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Превалювання змісту над формою – принцип підготовки фінансової звітності, за яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Предикативні моделі фінансового аналізу – це моделі передбачува­ного, прогностичного характеру.

Примітки до фінансових звітів – сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових зві­тів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповід­ними положеннями (стандартами).

Період обороту – час (кількість днів, місяців, років), протягом якого активи чи капітал обертаються на підприємстві в процесі його вироб­ничо-комерційної діяльності.

Подібні активи – активи, які мають однакове функціональне призна­чення.

Потенційна дебіторська заборгованість – заборгованість, що вини­кла внаслідок минулих подій, але сума та (або) факт її погашення залежать від майбутніх умов чи подій.

Поточна дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіто­рів, погашення якої очікується протягом одного року або поточного операційного циклу, якщо останній довший за рік.

Поточні фінансові інвестиції – це інвестиції, що легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не переви­щує один рік.

Плече фінансового важеля – співвідношення залученого і власного капіталу.

Прихована кредиторська заборгованість підприємства – це забор­гованість, що виникає у разі застосування форми розрахунків з по­купцями на умовах передоплати.

Планування розподілу прибутку – складова політики управління прибутком, метою якої є розроблення основних напрямів розподілу отриманого та чистого прибутку, який здійснюється з урахуванням сплати податку на прибуток, дивідендної політики та політики фор­мування власних ресурсів підприємства.

Планування формування прибутку – складова політики управління прибутком, метою якої є розрахунок планових сум прибутку від різ­них видів звичайної діяльності.

Політика управління прибутком – структурна складова політики управління формуванням власних фінансових ресурсів, спрямована на забезпечення формування достатнього розміру прибутку та ефек­тивного його розподілу за напрямами використання.

Податкові витрати (податковий дохід) – загальна сума витрат на сплату податку, розрахована на підставі облікового прибутку (збитку), яка включає поточні та відкладені податкові витрати або відкладені ак­тиви.

Постійні витрати – затрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в межах певного часового періоду.

Прибуток – частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набуде грошової форми. Це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Прибуток (збиток), який підлягає оподаткуванню – прибуток (зби­ток), що є об’єктом оподаткування у звітному періоді відповідно до чинного податкового законодавства.

Поточна діяльність – основна статутна діяльність підприємства, пов’язана з отриманням доходу.

Прямий метод аналізу руху грошових коштів – метод, який розкри­ває абсолютні суми надходжень та витрачань грошових коштів.

Рентабельність – виражений у відсотках відносний показник прибутковості, який характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції. Рівень рентабельності розраховують як відношення величини прибутку, отриманого за певний період (місяць, квартал, рік), до середньої за цей період вартості засобів виробництва чи до загальної величини витрат на виробництво.

Розподіл прибутку – спрямування прибутку в розпорядження дер­жави та на формування власних фінансових ресурсів підприєм­ства.

Рефінансування дебіторської заборгованості – система фінансових операцій, яка забезпечує прискорену конверсію дебіторської забор­гованості грошовими активами.

Рух грошових коштів – надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

Резервний капітал – сума резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів, що мають строго цільове призначення.

Реорганізація боргу – один з напрямів санації підприємства-боржника, здійснюваний у різних формах до чи в процесі розгляду справи про банкрутство. Реорганізація боргу не зумовлює зміни статусу юридичної особи, яка проходить санацію. Реорганізація боргу може мати такі форми: погашення боргу підприємства за кошти бюджету; погашення боргу підприємства за кошти цільового банківського кредиту; переведення боргу на іншу юридичну особу; випуск облігацій чи інших боргових цінних паперів під гарантію санатора.

Реорганізація підприємства – один з напрямів санації підприємства-боржника, здійснюваний у різних формах до чи в процесі розгляду справи про банкрутство. Реорганізація підприємства пов’язана здебільшого зі зміною статусу юридичної особи, що підлягає санації. Реорганізація підприємства може здійснюватись у таких формах: злиття – об’єднання підприємства-боржника з фінансово стійким підприємством-санатором; поділ багато профільного підприємства на окремі юридичні особи за видами діяльності; перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство; передавання підприємства в оренду; приватизація підприємства.

Санація – оздоровлення фінансового стану підприємства через систему фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних та соціальних заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності.

Строкові ануїтети – ануїтети, що мають обмежену кількість інтер­валів часу.

Самофінансування – фінансування розвитку підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів.

Стабілізація фінансового стану підприємства – досягнення сталих тенденцій динаміки основних оцінних показників фінансового стану в межах їх нормативних значень.

Строкова ліквідність – здатність до погашення зобов’зань у разі дійсної ліквідації, коли активи реалізуються в строковому порядку за зниженими цінами.

Строкові зобов’язання – поточні пасиви, тобто зобов’язання та борги, Що підлягають погашенню: короткострокові кредити банку, креди­торська заборгованість.

Скопичений капітал – створений на підприємстві капітал, крім того, що був спочатку

авансований власниками.

Статутний капітал – вартісний вираз сукупного вкладу засновників (власників) у майно підприємства при його створенні.

Собівартість запасів – це витрати на придбання, перероблення, інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього мі­сцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

Собівартість нематеріального активу – сума грошових коштів чи їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої компенсації, витраче­ної підприємством на придбання або створення цього активу.

Собівартість основного засобу – сума сплачених грошових коштів (або їх еквівалентів) або справедлива вартість інших форм компен­сації за актив на час його придбання або створення.

Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язання в операції між обізнаними, зацікав­леними та незалежними сторонами.

Справедлива вартість дебіторської заборгованості – сума, за якою може бути здійснено обмін дебіторської заборгованості на інший актив в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Сума, що амортизується – собівартість активу або інша сума, яка замі­нює собівартість у фінансовій звітності, мінус його ліквідаційна вартість.

Сумнівний борг – дебіторська заборгованість, відносно якої існує ймовірність її неповернення боржником.

Самоокупність – спроможність підприємства повністю покривати свої витрати за рахунок отриманих доходів.

Самофінансування – фінансування розвитку підприємства (інвестицій­ної діяльності) виключно за рахунок власних фінансових ресурсів.

Синтез – (від грецького synthesis – з’єднання, сполучення, складання) – метод наукового дослідження будь-якого предмета, явища, що полягає, на відміну від аналізу, у пізнанні його як єдиного цілого, у єдності та взаємозв’язку його частин. Аналіз і синтез знаходяться в діалектичній суперечності та являють собою загальноприйняті методи дослідження будь-якої галузі наукових знань у будь-якій сфері людської діяльності.

Склад фінансової звітності – баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітів.

Собівартість продукції – поточні витрати підприємства в грошовій формі на виробництво та збут товарів, робіт і послуг.

Структура капіталу – співвідношення різних джерел власних і позико­вих засобів у пасиві балансу підприємства.

Суттєва інформація – інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

Середньозважена вартість капіталу – це показник, що характеризує рівень компенсації вкладникам капіталу відмови від використання коштів поза даним підприємством.

Структура підприємства фінансова – система пропорцій і співвідношень основних господарських показників, які характеризують структуру активів підприємства та використовуваного ним капіталу.

Страхування фінансових ризиків внутрішнє - система заходів, що розробляються підприємством з метою нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків у процесі господарської діяльності.

Страхування фінансових ризиків зовнішнє - страхування окре­мих фінансових ризиків підприємства в повному обсязі або частково спеціаль­ними страховими компаніями. Може здійснюватись у двох основних формах – обов’язковій чи добровільній.

Структура інвестиційних ресурсів – співвідношення між окреми­ми джерелами фінансування інвестиційного портфеля в розрізі власних, залуче­них та запозичених видів цих джерел. С.і.р. суттєво впливає на дохідність і ризик інвестиційної діяльності.

Сума дивіденду – це виплата акціонеру частини прибутку в розрахун­ку на одну акцію.

Тривалість життєвого циклу інвестицій – це найбільш імовірний період, протягом якого інвестиції, що оцінюються, будуть приносити дохід.

Темп інфляції – показник, який характеризує розмір знецінення (зни­ження споживної вартості) грошей у певний період у відсотках до їх номіналу на початок періоду.

Термін корисного використання – період, протягом якого актив, як передбачається, буде використовуватись підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує отримати від використання активу.

Точка беззбитковості (поріг рентабельності) – показник, що харак­теризує обсяг реалізації продукції, за якого сума чистого доходу підприємства дорівнює загальній сумі постійних витрат.

Управління прибутком – процес підготовки і прийняття відповідних управлінських рішень з питань формування, розподілу і цільового використання прибутку на суму здійснених за його рахунок плате­жів у бюджет.

Фінансова гнучкість – спроможність підприємства швидко формува­ти необхідний обсяг фінансових ресурсів за неочікуваної появи ви­сокоефективних фінансових пропозицій чи нових можливостей при­скорення економічного розвитку.

Фінансова діяльність – цілеспрямована система заходів щодо забез­печення залучення необхідного обсягу капіталу з зовнішніх джерел і своєчасне й повне виконання зобов’язань щодо його обслуговування та повернення.

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформа­цію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансовий ліверидж – це потенційна можливість впливати на при­буток, змінюючи обсяги і структуру власного і залученого капіталу.

Фінансова рівновага – характеристика стану фінансової діяльності підприємства, за якого потреба в збільшенні основного обсягу акти­вів підприємства балансується із можливостями підприємства щодо формування його фінансових ресурсів за рахунок власних джерел.

Фінансова стійкість підприємства – це його спроможність забезпе­чити фінансову діяльність за рахунок власних коштів, не допускаю­чи невиправданої кредиторської заборгованості та своєчасно розра­ховуватись за своїми зобов’язаннями.

Фінансовий аналіз – процес дослідження фінансового стану та результа­тів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів під­вищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку.

Фінансовий стан – рівень збалансованості окремих структурних еле­ментів активів і капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання.

Фінансовий стан підприємства – комплексне поняття, яке є ре­зультатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарсь­ких факторів і характеризується системою показників, що відо­бражають наявність, розміщення і використання фінансових ре­сурсів.

Фінансові ресурси – сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання. Характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку. Ф.р. поділяються на централізовані (створюються на рівні держави) і децентралізовані (створюються на рівні підприємств, організацій, об’єднань).

Фінансові ресурси – сукупність грошових коштів, які формуються з метою фінансування розвитку підприємства в майбутньому пе­ріоді.

Фінансування – процес вибору напрямків, форм і періодів викорис­тання фінансових ресурсів з метою забезпечення економічного роз­витку й зростання ринкової вартості підприємства.

Формалізовані методи фінансового аналізу – це методи аналізу, в осно­ву яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності.

Функціонуючий капітал – це величина власних оборотних коштів, яка характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше, ніж один рік).

Фінансування – процес вироблення напрямків і форм, установлення періодів використання фінансових ресурсів з метою забезпечення економічного розвитку й зростання ринкової вартості підприємства.

Фінансова діяльність – система заходів, спрямована на забезпечення залучення необхідного обсягу капіталу з зовнішніх джерел і своєча­сне й повне виконання зобов’язань щодо його обслуговування та повернення.

Фінансова позиція – стан обсягу і структури активів, капіталу, а та­кож основних фінансових результатів діяльності підприємства на конкретну дату. Фінансова позиція є предметом аналізу й оцінки з метою виявлення реального фінансового стану підприємства.

Фінансова рівновага – характеристика стану фінансової діяльності підприємства, за якого потреба в збільшенні основного обсягу акти­вів підприємства балансується з можливостями підприємства щодо формування його фінансових ресурсів за рахунок власних джерел.

Фінансова самостійність – характеристика спроможності підприєм­ства забезпечувати свій економічний розвиток, орієнтуючись на ви­користання власних джерел формування фінансових ресурсів, що мінімізує загрозу його банкрутства.

Фінансова стабільність – це характеристика стану фінансової стій­кості підприємства, за якого забезпечується висока частка власного капіталу в загальній сумі фінансових коштів, які використовує під­приємство.

Фінансова стійкість підприємства – це його спроможність забезпе­чити фінансову діяльність за рахунок власних коштів, не допускаю­чи невиправданої кредиторської заборгованості, та своєчасно розра­ховуватись за своїми зобов’язаннями.

Фінансова стратегія – сформована система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства й найбільш ефективних шляхів їх досягнення, які визначаються фінансовою ідеологією.

Фінансова структура підприємства – система пропорцій і спів­відношень основних фінансових показників, які характеризують структуру активів підприємства і капіталу, що ним використову­ється.

Фінансовий стан – рівень збалансованості окремих структурних еле­ментів активів і капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання.

Фінансові коефіцієнти – велика система фінансових показників, яка характеризує співвідношення основних результатів діяльності під­приємства, окремих структурних елементів активів і капіталу, що використовуються. Фінансові коефіцієнти широко використовують­ся в процесі аналізу фінансового стану підприємства і різних аспектів його фінансової діяльності.

Фінансова оптимізація – вибір найкращого шляху управління гро­шовими потоками підприємства.

Фінансові інвестиції – вкладення грошових коштів у придбання корпоративних прав, цінних паперів, інших фінансових інстру­ментів.

Цілісний майновий комплекс – господарський об’єкт із закінченим циклом виробництва і реалізації продукції, оцінка активів якого в процесі приватизації, продажу, злиття здійснюється в комплексі.

“Чисті” поточні активи – грошові кошти, цінні папери, що можуть бути перетворені на гроші негайно.

Чистий грошовий потік – результат зіставлення обсягів позитивного та негативного грошових потоків за певний період.

Чисті активи — активи підприємства за вирахуванням його зо­бов’язань.

Чистий приведений дохід – це сума фінансових підсумків, що дисконтуються за всі роки проекту, рахуючи від дати початку інвестицій. Характеризує загальний абсолютний результат інвестиційної діяльності, її кінцевий результат.

Чиста вартість дебіторської заборгованості – сума дебіторської заборгованості після вирахування сумнівних та безнадійних боргів.

Чиста вартість реалізації запасів – розрахункова ціна реалізації за­пасів за умов звичайної діяльності за вирахуванням витрат завер­шення їх виробництва та реалізації.

Чиста вартість реалізації основного засобу – дохід від реалізації основ­ного засобу, зменшений на суму витрат, пов’язаних з його реалізацією.

Чистий оборотний капітал – сума оборотних активів, яка фінансу­ється за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.

Єдиного грошового вимірника принцип – принцип підготовки фінан­сової звітності, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошо­вій одиниці.