Додаткова література до теми:

1. Аннерс З. История европейского права. – М., 1994.

2. Бальсон Я.М., Ливанцев К.Е. История государства и права США. – Ленинград, 1982.

3. Егорова Н.И. Изоляционизм 30-х гг.//Американский ежегодник. 1984. -М., 1985

4. Зубок Л.И., Яковлев Н.Н. Новейшая история США. - М., 1972

5. История мировой экономики. Хозяйственные реформы 1920 - 1990-х гг. / Под ред. А.Н. Марковой. - М., 1995

6. История США / Под ред. Г.Н. Севостьянова. - М., 1983. - Т. 1 

7. Королькова Е.И. «Новый курс» Рузвельта. - М., 1992

8. Кредер А.А. Американская буржуазия и «новый курс» 1933-1940-х гг. -Саратов, 1988

9. Лан В.И. США от первой до второй мировой войны. - М., 1979 

10. Лоуренс Ф. Введение в американское право. – СПб, 1993.

11. Мальков В.Л. «Новый курс» в США. Социальные движения и социальная политика. - М., 1973

12. Мальков В.Л. Франклин Рузвельт. Проблемы внутренней политики и дипломатии: Историко-документальные очерки. - М., 1988

13. Мальков В.Л., Наджафов Д.Г. Америка на перепутье. 1928-1938: Очерк социально-политической истории «нового курса» в США. - М., 1967

14. Підкова І., Джеджора О. Світова історія ХІХ – ХХ століття. Словник. – Львів, 2000.

15. Политические системы, государство и право в буржуазных и развивающихся государствах: тенденции и проблемы. – М., 1988.

16. Сафонов В.Н. Социальное законодательство в США: историко-правовые аспекты // Государство и право. – 1999. - №1.

17. Сивачев Н.В., Язьков Е.Ф. Новейшая история США. - М., 1980

18. Соловьев О.Ф. Масонство в мировой политике XX века. - М., 1998. - Гл. V. Рузвельт, Гитлер, масоны.

19. Токвиль Алексис де. Демократия в Америке. М., 1992.

20. Шлезингер А. Циклы американской истории. - М., 1992

Тема №13

Держава і право західноєвропейських країн у і половині хх століття

План

1. Державо і право Англії у І пол. ХХ ст.

1.1. Державний устрій Англії у І пол. ХХ ст.

1.2. Право Англії.

2. Франція у І пол. ХХ ст.

2.1. Державний устрій Франції.

2.2. Правова система Франції.

3. Німеччина у І пол. ХХ ст.

3.1. Державний устрій Німеччини.

3.2. Право Німеччини.

4. Італія у І пол. ХХ ст.

4.1. Державний устрій Італії.

4.2. Право Італії.

1. Держава і право Англії у і пол. Хх ст.

1.1. Державний устрій Англії у І пол. ХХ ст. Англія належала до числа держав-переможниць в I-й світовій війні, але її фінансово-економічне положення значно ослабло, промислове виробництво скоротилося на 20%, було втрачено третину національного багатства, погіршилося матеріальне становище всіх верств населення, і, як наслідок, зросла його активність.

Після тривалої боротьби більша частина Ірландії в 1921 р. відокремилася від Великобританії. На півночі країни в складі Великобританії залишилося 6 графств, які утворили Північну Ірландію. Довгий час Британія володіла великими заморськими територіями, однак після 1945 р. поступово відмовилася від своїх прав на більшу частину цих територій.

Британський парламент часто називають прабатьком всіх парламентів. Загальне виборче право встановилося в Британії поступово й досить пізно в результаті ряда законодавчих реформ, починаючи з 1832 р. і до 1928 р., коли жінки й чоловіки одержали рівні виборчі права. Так, у результаті виборчої реформи в 1918–1919 р. право голосу одержали всі особи чоловічої статі, що досягли 21 року й задовольняли вимоги цензу осілості 6 місяців, або володіли приміщенням для ділових занять.

Жінки мали право голосу, якщо досягали віку 30 років і володіли нерухомістю, річним доходом не нижче 5 фунтів стерлінгів або вступали до шлюбу з особою, що задовольняє останню умову. В 1929 р. жінкам були надані рівні із чоловіками права. Акт про народне представництво 1948 р. вніс зміну в розподіл виборчих округів, скасував подвійний вотум (можливість голосувати більш ніж в одному окрузі). В 1969 р. віковий ценз знижується з 21 до 18 років. Принцип обрання одного депутата від одного округу, що лежав в основі виборчої системи, ускладнював можливість представникам малих партій одержати місця в парламенті.

На початку століття Британська імперія була однією із найпотужніших держав у світі. Британські домініони залишалися постачальниками сировини й людських ресурсів. У міру розвитку промислового виробництва в домініонах виріс чисельний пролетаріат, зміцніла місцева буржуазія, широко розгорнувся національно-визвольний рух в Індії, Єгипті, в інших країнах. Англійська буржуазія була змушена йти на поступки, надаючи домініонам все більшу самостійність.

В 1917 р. на черговій імперській конференції за домініонами був визнаний статус автономних держав у Британській імперії, домініони одержали право самостійно підписувати договори, мати окреме від Англії представництво в Лізі націй, була створена Ірландська вільна держава. Але відповідно до англо-ірландського договору від 6 грудня 1921 р. шість північно-східних графств (Ольстер) залишалися в межах Великобританії. В 30-і р. протиріччя, що загострилися, змусили англійський уряд піти на нові поступки залежним країнам.

В 1931 р. був прийнятий Вестмінстерський статус, що закріпив об'єднання англійських домініонів в «Британську співдружність націй», відповідно до якого домініони одержали право самостійно вирішувати питання внутрішньої й зовнішньої політики, брати участь у міжнародних угодах, створювати закони. Акти парламенту об'єднаного королівства перестали бути обов'язковими, а закони домініонів були дійсними незалежно від того, суперечили вони праву Англії чи ні. Генерал-губернатор став призначатися тільки за рекомендацією уряду домініону.

Королева (король) є главою держави. Формально зберігаються багато королівських прерогатив. Порядок спадкування престолу визначений Актом про престолонаслідування. Сини суверена успадковують престол по старшинству; у випадку відсутності синів престол переходить до старшої дочки.

У Британії двопалатний законодавчий орган; одна з палат - палата громад обирається населенням, а унікальна серед сучасних представницьких демократій верхня палата - палата лордів - формується головним чином на спадкоємній основі. До 1911 р. обидві палати були формально рівні, хоча за традицією палата громад вважалася головною. В 1911 р. уряд лібералів Парламентським актом закріпив верховенство палати громад і значно урізав владу палати лордів.

В XX ст. в Англії зберігається двопартійна система. До 1923 р. це були консерватори й ліберали, з 1923 р. (після провалу лібералів на виборах) – консерватори й лейбористи. Лідери двох основних політичних партій, що є практично беззастережною прийомною основою існуючого суспільного ладу та які змінюють одного у ній, не ставлять мети кардинальних змін. Панування тільки двох політичних партій зробило такий великий вплив на розвиток англійського права, що двопартійна система може вважатися одним з неписаних конституційних звичаїв¹⁰⁴.

1.2. Право Англії. Великобританія не знає одночасного створеного акту як конституція. За формою британська Конституція й у ХХ столітті має комбінований, несистематизований характер і складається із двох частин – писаної й неписаної. Такий характер мають всі галузі англійського права. Британську Конституцію часто називають неписаною, маючи на увазі ту обставину, що вона ніколи не була «записана» в одному акті. Писана й неписана її частини мають, у свою чергу, досить різноманітні джерела.

Статутне право носить фрагментарний характер; парламентських актів з конституційних питаннь налічується близько 4000. Деякі акти парламенту можуть розглядатися як чисто конституційні (закони про склад, взаємини й повноваження парламенту – 1911 р., 1948 р.), закони про правове положення особистості (Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р. із внесеними змінами), закон про виборче право (акти про народний уряд 1949 р.).

У системі судових прецедентів розрізняють норми загального права й норми так названого права справедливості, що складалось із рішення суду канцлера, що існував з ХV століття до судової реформи 1873–1875 р. У ході багатовікового розвитку англійського прецедентного права склалися численні, часто досить суперечливі, але в цілому досить ефективні правила, що регламентують чинність й обов'язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення, застосування й т.п.

До ХХ ст. були створені з метою впорядкування правового регулювання окремі консолідовані акти, хоча й стосовно лише до окремих правових інститутів – закони про сімейні відносини 1857 р., про партнерство 1890 р., про продаж товарів 1893 р., і ін. У результаті законодавство стало в багатьох відносинах важливішим джерелом права, ніж норми, сформульовані в прецедентах. Але й у ХХ ст. судовий прецедент залишається важливим і повноцінним джерелом англійського права, оскільки зберігаються інститути, безпосередньо регульовані нормами загального права або навіть права справедливості (деякі види договорів - довірчої власності, відшкодування збитку, відповідальність за порушення зобов'язань й ін.). Крім того, у чинність історично сформованих і незмінних особливостей англійської правової системи всі знову прийняті законодавчі акти неминуче зростають величезною кількістю судових прецедентів, без яких вони не можуть функціонувати, оскільки ті розтлумачують, уточнюють і розвивають законодавчі формулювання.

В Англії єдиною галуззю виступає сфера цивільного й торговельного права. Відносини власності регулюється законами, прийнятими в 1925 р. (закон про власність, про керування майном й ін.). Спадкування майна можливо як за заповітом, так і за законом. Ще Закон про заповіти 1857 р. надає обов'язкову чинність заповіту, складеному в письмовій формі в присутності двох свідків.

У Північній Ірландії використовується не тільки британське законодавство, але й акти ірландського парламенту, прийняті до 1921 р. Рішення шотландських судів мають чинність лише «переконуючого», а не «зобов'язуючого» прецеденту.

У першій пол. ХХ ст. право Великобританії розвивається шляхом створення консолідованих актів зі збереженням ролі й значення прецедентного права. Розходження в праві й судоустрої Англії, Уельсу, Шотландії й Північної Ірландії відображають історично сформовані особливості, закріплені, насамперед, у нормах звичаєвого права й судових прецедентах.

У ХХ ст. Великобританія йде по шляху посилення виконавчої влади. Так з початком I світової війни був припинений Хабеас Корпус Акт, а прийнятий в 1914 р. «Акт про захист держави» передав на законній підставі на час війни всю повноту влади в руки уряду. Згодом ряд прав були скасовані, але практика видання актів, що надають уряду надзвичайні повноваження, була продовжена й надалі. В 1920 р. й в 1939 р. уряду прийнятими законопроектами про надзвичайні повноваження були надані права на прийняття будь-яких мір, які він визнає за необхідне для підтримки суспільної безпеки й нормального життя суспільства.