1.Економічні та політичні реформи 1950х-60х років 20ст .Їх суперечливий та непослідовний характер.

У середині 50-х рр., подолавши противників, М. Хрущов прибрав усю повноту влади в СРСР до своїх рук. Як і його попередник Сталін, він почав правління від здійснення «гігантських» планів будівництва комунізму. Проте, на відміну від Сталіна, Хрущов провів ряд реформ у промис¬ловості, сільському господарстві й суспільно-політичному житті країни. Бажаючи покінчили з хронічною нестачею продуктів харчування, партія під його керівництвом почала «битву» за освоєння цілинних і перелогових земель у Казахстані та Західному Сибіру. Були розорані величезні площі, що дорівнюють території сучасної Німеччини. З України виїхало туди 100 тис. молодих людей, чимало з яких і донині живуть у Казахстані. Освоєння цілинних та перелогових земель дало змогу на деякий час забезпечити населення СРСР хлібом і хлібо-булочними виробами, але не вирішило проблему хронічного відставання сільського господарства. У лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС М. Хрущов насмілився офіційно проголосити засудження культу особи Сталіна, що поклало початок оновленню радянського су-/спільства. Проти хрущовських реформ, курсу на засуджен¬ня культу особи Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вва¬жаючи, що М. Хрущов у викритті Сталіна пішов надто да¬леко, група членів політбюро ЦК КПРС вирішила усунути його від влади. Змовники не підтримані КДБ і армією, зазнали невдачі. Разом з тим М. Хрущов, який багато зробив для подолання культу особи, поступово й сам опинився в полоні цієї небезпечної «хвороби». На з'їздах компартії України, пленумах її ЦК, зборах республікан¬ського і місцевих активів дедалі частіше звучали слова «осо¬бисто товариш Хрущов», «вірний ленінець» тощо. Згодом він зовсім відійшов від дальшої демократизації суспільства. У 1957 р. почали реформувати управління народним господарством. Існуючі надцентралізовані галузеві міністер¬ства, на думку М. Хрущова, були неспроможні забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них утворили територіальні управління — ради народного гос¬подарства. Ідея децентралізації управління економікою для такої великої країни як СРСР спочатку отримала пози¬тивні відгуки. Проте в характерному для командно-адміні¬стративної системи дусі автори пропонували цю реформу як чудодійний одномоментний акт, спроможний змінити економічну ситуацію в країні. Правда, організація раднар-госпів дала деякий ефект. Поменшало безглуздих зустріч¬них перевезень вантажів, були закриті сотні дрібних під¬приємств, які дублювали одне одного, ліквідовані окремі міністерства. Вивільнені площі використали для виробни¬цтва нової продукції. Прискорився процес технічної рекон¬струкції багатьох підприємств. Зокрема, в Україні у 1956— 1960 рр. почали виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Значно скоротили адміністративно-управлінський апарат. Тисячі українських заводів і фаб¬рик, позбувшись опіки центру, вперше на всю потужність запрацювали для свого народу. Внутрішній ринок респуб¬ліки був заповнений телевізорами, радіоприймачами, праль¬ними машинами, пилососами, холодильниками, швейними машинами, фотоапаратами, велосипедами, мотоциклами та іншими товарами, яких раніше не вистачало. Правда, щодо якості вони значно відставали від світового рівня. Україна розпоряджалася 90% своїх підприємств. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбу¬лося. Підприємства замість дріб'язкової опіки міністерств потрапили під нову опіку — раднаргоспів. До підприєм¬ства, до робочого місця реформа не дійшла. Замість пошуків матеріальної зацікавленості кожного робітника в кращих результатах своєї праці змінили нор¬мування й оплату. Наслідком цього стало значне скоро¬чення числа робітників, які працювали на основі підрядної оплати, і зростання кількості сезонних. Незначні матері¬альні стимули до праці різко знизилися. Робітники вима¬гали підвищення заробітної плати, а його практично не було, в окремих випадках зарплату «підганяли» до відповідного рівня. Таким чином, реформа, що відбулася, призвела до розгубленості в управлінському апараті, зривів у розвитку економіки.

2. Українська Гельсінська спілка — українська громадсько-політична і правозахисна організація, заснована 7 липня 1988 року у Львові членами Української Гельсінської Групи. Головою Спілки було обрано Левка Лук'яненка. На базі УГС згодом була створена Українська республіканська партія. Кандиба, Тихий, Руденко

Завдання – ознайомлення урядів країн, учасниць гельсінської наради і зх громадськості з фактами порушень, норм Загальної Декларації прав людини та гуманітарних статтей Заключного Акта.

Билет № 6: