3. Масті, відмітини та прикмети коней.

3. Аллюри. Фотографування коней.

Масть коня визначається кольором його шкіри і волосяного покриву, який складається із короткого покривного і довгого захисного волосу (грива, хвіст, щітки). Пігменти, що зумовлюють колір шкіри та волосу у ссавців, відносять до однієї групи хімічних речовин, яку називають меланіном. Схема його утворення така: з амінокислоти фенілаланіну, що надходить в організм з кормами, синтезується амінокислота тирозин, яка під дією певних окислювальних ферментів перетворюється на пігмент меланін та гормон щитоподібної залози тироксин. Відомо, наприклад, що альбіноси не мають ферменту тирозинази.

Існує два види меланіну: еумеланін — пігментні зерна чорного й коричневого кольору, погано розчинні, і феомеланін — пігментні зерна червоного кольору, добре розчинні в лугах. Меланін утворюється спеціальними клітинами шкіри.

По кольору шкіра коня може бути темного і розового (тілесного). На темній шкірі відростає темне волосся, на розовій — біле і світлий ріг копита. Всі масті походять від пристосовницького кольору диких коней, з зональними відмінами кольору волосся, як по довжині (світліші у основи і темні на кінці), так і від розташування на різних частинах тіла: голови, шиї, спини, крупу, живота, ніг. Серед коней заводських порід, як правило, поширено 5—6 основних мастей однорідного забарвлення. Одномасних порід майже не буває, але для кожної породи характерні свої переважаючі масті. Властива дорослим коням масть формується у процесі їх індивідуального розвитку і з віком зазвичай змінюється. Новонароджені лошата мають не чітко виражену масть, але після першої линьки (в 6 - 7 міс) виростає волос, який визначає постійне забарвлення. Для рудої, гнідої, буланої, ігреневої, солової та сірої мастей характерні темні й світлі відтінки, для рудої — золо­тистий, для сірої та вороної — сріблястий.

Масті можна розподілити в п'ять груп:

одноколірну: ворону (чорну), буру, рижу, солову (молочно-жовтого кольору) і білу;

двоколірну: каракову (чорна з коричневими підпалинами), гніду (коричневу з чорною гривою, хвостом, ногами), ігреневу (тулуб шоколадного кольору, грива і хвіст — світлі), булану (піщано-жовтого кольору);

з зональністю зафарбованості — буланий (гнідо-булана, рижо-булана), мишиста (вороно-булана);

змішаного білого і кольорового волосся — сіру (темна при народженні, посивіла з віком до білої), чалу (рижо-, гнідо-, вороно-чалу і інші);

плямисту — рябострокатий (з великими білими плямами), чубару, тигрову (з дрібними білими плямами або смугами на темній масті або дрібними плямами чи смугами на світлій).

Для кожної породи коней характерні свої масті. Так, серед донської породи найбільш поширена золотисто-руда (понад 70 %), серед орловських рисаків — сіра (55 - 60 %), російських рисаків — гніда (близько 60 %), а в чистокровній верховій породі переважають гніда й руда масті — приблизно по 42 — 45 %. У кожній заводській породі, крім основної, завжди є й інші масті, але в різних співвідношеннях.

Чіткого зв'язку між мастю коня та його роботоздатністю не виявлено, хоч відомо, що забарвлення шкіри та волосу має певне біологічне значення. Лише сірі коні, особливо ті, що рано біліють, уражуються меланосаркомою та виявляють специфічну реакцію (фагопіризм) на гречану солому, що супроводжується появою на тулубі дрібних пухирців. Помічено, що на білих кінцівках частіше з'являється мокрець, а світлий копитний ріг слабкіший.

Масті й відмітини коней обов'язково описують (або перевіряють) на третю добу після народження лошати, при відлученні його від матері, бонітуванні, реалізації, відправленні на іподром та при внесенні до заводської і державної книги племінних коней.

Коні темних мастей бувають більш витривалими від коней світлої масті.

Відмітини – це природжені плями чи смуги різного розміру та форм на голові і кінцівках коня. Білі відмітини утворюються внаслідок повної депігментації певної ділянки шкіри, відмітини змішаного кольору бувають за неповної депігментації. Відмітини в коней не ідентичні, тому вони вважаються індивідуальними прикметами. Їх описують у такій послідовності: спочатку на голові, кінцівках, починаючи з лівої передньої, потім на правій передній, лівій задній і правій задній. Білу пляму на лобі називають зіркою, а на переніссі – проточиною. Якщо коні не мають відмітин, про це зазначають у документах. Таких коней характеризують за завитками, розміром і формою каштанів кінцівок і іншими індивідуальними прикметами. Наприклад, на тілі коня є багато завитків, але зручніше всього враховувати лобні завитки, оскільки з віком вони не змінюються і не переміщуються.

Серед коней різних мастей відмітини мають здебільшого руді тварини. Білі плями бувають частіше й більших розмірів на задніх кінцівках. Не вважаються відмітинами стрижені грива та хвіст, звисання гриви на лівий чи правий бік. Таких термінів, як «носки», «панчохи», «гамаші» тощо для характеристики відмітин не вживають.

Проміри, індекси та визначення живої маси коней

Для повної зоотехнічної характеристики і контролю за розвитком коней вимірюють та зважують. При бонітуванні, занесенні записів у держплем-книгу, під час продажу племінних тварин у межах країни та поставки на експорт, а також під час купівлі за кордоном коней оцінюють за чотирма промірами: висотою в холці, косою довжиною тулуба, обхватом грудей та обхватом п'ястя. Їх визначаюсь у сантиметрах мірною палицею та рулеткою. У деяких випадках враховують до 30 і більше промірів.

Висоту в холці вимірюють мірною палицею від найвищої точки холки по вертикалі до землі. За цим проміром коней поділяють на три групи:

дрібних — 140 — 149 см,

середніх — 150-159,

великих — 160- 170,

дуже великих — понад 170 см. В ряді країн у коней визначають лише висоту в холці і виражають її в метрах (1,6 м), сантиметрах (160 см) чи хендах (1 хенд = 10,16 см, від англ. hand — долоня).

Косу довжину тулуба вимірюють палицею від переднього виступу плечолопаткового суглоба до заднього виступу сідничного горба. Співвідношення довжини тулуба з висотою в холці характеризує загальний склад коня, його формат.

Обхват грудей визначають за допомогою стрічки, яка проходить через холку і торкається задніх кутів лопаток. Цей промір характеризує загальну масивність тулуба та розвиток грудної клітки.

Обхват п'ястя вимірюють стрічкою у нижній частині верхньої третини п'ястя. Це основний показник загального розвитку скелета. Певною мірою він дає уявлення про тип конституції.

Обміри коня роблять на рівному майданчику у положенні, коли він спирається на всі кінцівки. Перед цим треба оглянути точки взяття промірів на наявність травм і правильно зорієнтувати палицю відносно тулуба коня, щоб при визначенні косої довжини тулуба її не довелося перевертати. У підкованих коней висоту в холці зменшують на 1 — 2 см.

Індекси — це співвідношення взаємозв'язаних промірів тіла тварини, виражене у відсотках. Знаючи їх, можна порівнювати між собою коней різних порід, а в межах породи — типи, лінії, родини, тварин різних господарств і віку. Найчастіше визначають такі індекси.

Коса довжина тулуба х 100 %

Індекс формату = —

Висота в холці

Він характеризує вікові зміни співвідношення висоти і довжини тулуба. У новонароджених лошат воно сягає близько 80 %, а в дорослих коней — 110 %. Величина цього індексу у верхових коней становить 99 — 102 %, у рисаків 101 — 104, у ваговозів 105 — 109 %.

Обхват грудей х 100 %

Індекс обхвату грудей = — _;

Висота в холці

Характеризує відносну широкотілість і масивність, найбільш тісно пов'язаний з типом конституції і породною належністю коня. Коні верхових порід мають індекс обхвату грудей 108 - 114 %, рисистих 115 - 120, ваговози 125 - 130 %.

Обхват п ястя х 100 %

Індекс костистості =

Висота в холці

Характеризує розвиток скелета. У верхових коней він становить 12 — 13 %, у ваговозів 14 - 15 %.

Живу масу коней визначають на спеціальних або вагових вагах, бажано вранці чи вдень перед годівлею і напуванням. Цей показник використову­ють для встановлення норм годівлі, тяглового зусилля, маси туші, забійного виходу тощо

Коней живою масою до 400 кг вважають дрібними, а 600 кг і більше важкими (великими).