2. Типи конституції, інтер’єр, кондиції і кондиційні коні. Статі інтер’єру.
В основу різних класифікацій конституції були покладені різні принципи: морфологічний, функціональний, характер діяльності залоз внутрішньої секреції, тип нервові діяльності і інше.
Найбільшого значення має класифікація П. Н. Кулешова. Виходячи з дарвінського закону співвідносного розвитку шкіри, органів травлення, він встановив характерні рисі: в будівлі всього організму.
Він провів досліди на вівцях, але класифікація прижилась для всіх видів тварин. По цій класифікації виділяють чотири типи конституції коней: грубу, ніжну (до перерозвиненої включно), щільну (суху) і рихлу (сиру). М. Ф. Іванов додав ще міцний тип.
Грубий тип — характерно: грубий кістяк, товста шкіра, загальна масивність. Тварини цього типу мало пристосовані для швидких аллюрів, погано відгодовуються, але дуже витривалі і міцні. До цього типу відносяться степові і лісові коні
Ніжний тип — характерно: вузьке тіло, суха форма тілобудови, тонка шкіра, тонкий кістяк, підвищений обмін речовин, легка збудливість. До цього типу відносяться коні верхових порід.
Щільний тип — характерно: міцний кістяк, добре розвинута мускулатура, щільна шкіра, добре розвинуті внутрішні органи. В організмі тварин цього типу обмін речовин протікає інтенсивно. Приклад упряжні породи (орловський рисак)
Рихлий тип — широке тіло, пишно розвинуті м'язи, товста шкіра, відносно розвинуті органи травлення, знижений обмін речовин (ваговози).
В природі мало прикладів чистих типів конституції. Ніжна як і груба може бути або більш рихлою, або більш щільною, в практиці прийнято розрізняти і проміжні типи: ніжно-щільну, ніжно-рихлу, і грубо-щільну.
Інтер'єр і екстер'єр коня взаємозв'язаний.
Інтер'єр — це особливості внутрішньої будови (анатомо-гістологічні, біохімічні, фізіологічні) окремих органів і тканин організму. При визначенні інтер'єру досліджують кістки, м'язи, шкіру, молочні залози, кров, серце,; легені і інше. Приклад корелятивного зв'язку: у верхових і рисистих коней розміри серця і місткість легенів більша, ніж у ваговозів з розрахунку на 100 кг живої маси.
Скелет і м'язи визначають розміри і форми тіла коней різного типу, а також їх працездатність. Лошата народжуються з найбільш важким скелетом порівняно до інших сільськогосподарських тварин. На його долю припадає 23-25 % ваги при народженні. Його розвиток після народження уповільнюється і закінчується до 5-ти років. У дорослого коня на долю припадає 7-12 %. У ваговозів кістки кінцівок коротші і грубші, ніж у коней швидких алюрів. При великому навантаженні скелет і сухожильно-зв'язковий апарат кінцівок піддаються деформації' і пошкодженням: остеомієліту, рахіту, тріщинам, злому, вивихам, розтягуванням зв'язок, запаленням сіновіальних піхв, суглобових сумок.
М'язи утворюють зовнішню форму коня і приводять в рух всі його частини тіла, в тому числі кінцівок і шкіру. Від розвитку м'язів залежить сила тяги, швидкість алюрів, м'ясна продуктивність. Степові, важкоупряжні коні мають більш рихлу сиру мускулатуру, що складається із коротких і товстих м'язів, котрі мало скорочуються в довжину, своєю масою забезпечують тягу.
У коней швидких алюрів, навпаки, м'язи щільні, вони складаються із довгих і тонких волокон, які мають велику амплітуду скорочень, що обумовлює великий розмах кісток як важелів руху.
Шкіряний покрив та його похідні.
Шкіра виконує функцію захисту, дихання, виділення (піт), сальної секреції, терморегуляції, всмоктування і тактильної чутливості. Чим жвавіший кінь, тим тонша у нього шкіра. Через шкіру виділяється 80 - 85 % теплопродукції. Теплопродукція під час скачки коня збільшується в 20 разів. Виділення тепла йде через шкіру. Ні одна тварина так не потіє, як швидкоалюрний кінь, який потіє всім тулубом. При напруженій роботі — «в милі». Піт краще випаровується при жаркій і сухій погоді, так при цій погоді підвищуються рекорди на іподромах.
До похідних шкіри відносять: волосяний покрив, каштани, шпори, копита.
Волосяний покрив: грива, чубчик, хвіст, щітки, покривне волосся, яке щороку міняється (линька) м'який пух (у лошат і коней на зиму), дотикові (навколо очей, біля ніздрів, губ, на кінці носа, в вушних раковинах). Інколи коней стрижуть.
Каштани і шпори — це рудименти м'якишів пальців напівстопоходячих предків.
Органи дихання відрізняються низкою відмінностей в зв'язку з рухливістю коня. Кінь дихає тільки через ніздрі. Носова порожнина і дихальні шляхи відділяються м'яким піднебінням. Вдихуване повітря перемішується в дихальних шляхах від сторонніх домішок і зігрівається. Дякуючи рухливим криловидним хрящам (храпки), кінь може розширювати, або звужувати ніздрі і так регулювати надходження повітря в легені. По руху здухвини і криловидних хрящів встановлюють частоту дихання коня.
Іржання – це коливання голосових зв'язок. Западання черпаловидного хряща викликає порок дихання — свистячу ядуху або рорер, котрий можна виявити по хриплому диханні після руху коня. Захворюванню сприяє спадковість цієї ознаки. В стані спокою в нормі число вдих-видихів — 8—16 за 1 хв. При швидкому русі число дихальних рухів збільшується в 8 раз і сягає 120 за хвилину. За один вдих кінь вдихає 5-6 л повітря в стані спокою і при бігу — 10 — 18 літрів.
За даними Г. Г. Карлсена хвилинний об'єм легеневої вентиляції складає в стані спокою 40—60 л, а на бігах і скачках підвищується до 2000 л.
Гіпоксія (недостача кисню) відчувається, коли потреба в ньому не встигає покриватись. Це буває при швидких рухах.
Запал (емфізема) — при перевантаженні і поїнні гарячих коней холодною водою.
Органи кровообігу. Серце розташоване між третім і шостим ребрами і двома легенями. Важить 3,5—4,5 кг. У чистокровного скакуна Екліпса і кобили Будинки сягало 7-8 кг. Пульс в стані спокою 28-44 удари. У молодих коней пульс частіший, ніж у старих, в стані спокою у швидкоалюрних повільніший, ніж у ваговозів. Прощупується пульс на підчелюсній, хвостовій та артерії путового суглоба.
Систоличний об'єм — це кількість крові, що виштовхується при одиночному скороченні серцевого м'язу. В стані спокою 450—900 мл, при швидкому русі 1500—2000 мл. Хвилинний об'єм серця в стані спокою дорівнює 15—40 мл, при русі —150—250 мл. Повний круг кровообігу у коней в стані спокою відбувається за 25—32 сек. Тиск 100—120/35— 50 мм р. с. Вимірюється тиск на хвостовій артерії.
Гематологічні показники. На долю крові припадає 7-11 % живої маси. Швидкоалюрні коні мають її більше, ваговози менше з розрахунку на одиницю маси тіла. Кров швидкоалюрних коней містить більше сухих речовин, еритроцитів, гемоглобіну.
В сиворотці крові коней важкоупряжних порід більше глобулінів, в. т. ч. гамма-глобулінів на одиницю їх маси припадає менше білку плазми.
Така суттєва різниця в показниках крові коней різних типів і порід виникла в процесі спеціалізації їх робочої продуктивності.
В зв'язку з інтенсивною роботою і великими енергетичними затратами для коней верхових порід характерне підвищене забезпечення кров'ю, еритроцитами і гемоглобіном, а також значний резерв білку плазми, в першу чергу альбумінів.
У коней, які показують кращі результати на випробуваннях спостерігається значне збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну, а під час відпочинку показники крові відновлюються до норми швидше, ніж у коней, що показали середні результати.
Проте прогнозувати жвавість по характеристиці крові ще рано. Зате походження коня можна встановити по поліморфним білкам крові. При цьому із білків сиворотки крові у коня, який перевіряється, виключають білки, які знайдені у матері і батьком вважається той жеребець, в сиворотці якого містяться ті ж білки, як решта білків лошати.
Температура тіла у коней в нормі 37,5 — 38,5 гр.С. У лошат на 1 — 2 % вище.
Органи травлення відрізняються меншим об'ємом, ніж у жуйних. У коней вузький довгий стравохід, однокамерний шлунок і короткий кишечник. Відповідно для кращого захвачування і пережовування сухого корму у коней особливо розвинуті щелепи, жуйні м'язи, зуби, губи і язик. Кінь жує корм повільно, але ретельно його пережовує, при цьому щедро змочує його слиною, 2 кг сіна кінь з'їдає за 40 хвилин, 2 кг вівса — за 20 хв. при цьому в першому випадку виділяється в чотири рази більше слини, ніж в другому. В середньому за добу кінь виділяє 40 кг слини.
Якщо кінь добре їсть, то як показує практика, він добре й працює. Втомлений кінь жує гірше, тому під час роботи слід робити перерви і підгодовувати його.
У коней в нормі відригування корму або блювання не буває. Місткість шлунку — 15—20 л. У коней добре розвинутий кишечник, особливо товстий, його місткість становить 150 л. Як корм коням дають хороше сіно, овес, висівки.
Органи чуття. Зір у диких коней гостріший, краща у них і далекозорість. У домашніх гірша —не далі 500 м. Короткозорість — є причиною лякливості. Бачить кінь на 360°.
Кінь навіть вночі розрізняє предмети, добре розрізняє кольори. Тому нічне пасовище — звичайна справа.
Слух розвинутий краще, ніж зір. У коней є надгортанні мішки, які з'єднані з носовою порожниною і вухом і це очевидно сприяє тонкості її слуху. Слух у коней кращий і поріг його вищий, ніж у людини, він чує найменше шорудіння і ультратихі звуки: далекий літак, гірська лавина, обвал і т. д. Вушні раковини коня постійно рухаються в напрямку звукових хвиль.
Нерухомість раковини свідчить про глухоту. По слуху кінь пізнає голос і навіть ходу людини, що його обслуговує. Слухові рефлекси на звук у коней легко виробляються (сигнальна труба, голос, тон і навіть музика). Від підвищеного голосу тренера інколи підвищується пульс.
Нюх у коней добре розвинутий, по запаху кінь добре розбирається в кормах, пізнає свої предмети (збрую, відро), лоша, лоша-матір, жеребець стан охоти у кобил.
Смак — у коней більш тонкий, ніж У інших тварин. Коні добре розбираються в кормах і не їдять багатьох трав, обходять неїстивні рослини відмінно відбирають зерно вівса від зерна кукілю. При цьому одночасно працюють органи зору, нюху і смаку.
Почуття дотику. Коні сприймають дотикові відчуття всією шкірою, копитами і особливо гостро-зубами. На почутті дотику основане управління кіньми. Приємно для коня поглажування. Підвищеною чутливістю відрізняються губи коней, особливо верхня, яка наділена нервовими закінченнями і дотиковими волосками.
Нервова система і поведінка. Нервова система, реакція організму змінюється з віком, кастрацією, умовами утримання, робочим і племінним використанням. Умовні і безумовні рефлекси використовуються з давніх давен, особливо умовні рефлекси, які виробляються в тварин шляхом заохочування і покарання.
Багато що свідчить про тямущість, уважність, добру пам'ять, але інколи спостерігається недостатня кмітливість, надмірна лякливість. Наприклад, важко буває вивести коней із палаючої конюшні. Коні відмінно запам'ятовують дорогу, повороти, зупинки, місце, де були покарані. Проявляється відданість домівці і стійлу. Коні пам'ятають добре і погане відношення до них. Проявляють відданість дбайливому конюхові.
Але зляканий кінь може втекти і вдарити. Дуже добре реагує на поглажування.
Потрібно не боятись коней, а боятись їх злякати. Добитись їх довір'я можна ласкою, прикормом, чіткістю, м'ягкістю в відношенні до коня. Шляхом поступового збільшення вимог і систематичне повторення обов'язково вдається навчити коня. Віддячить за терпіння людини кінь своєю роботою, виконанням завдання людини і в упряжі, і під сідлом.
Темперамент. Живий темперамент характерний для коней швидкоалюрних і спокійний — для ваговозних коней.
Темперамент обумовлюється конституцією. По І. П. Павлову відрізняють сангвінічний темперамент у коней арабської породи, холеричний — у чистокровних верхових, флегматичний у ваговозів.
Із темпераментом не слід змішувати норов, який розвивається з врахуванням темпераменту під впливом умов середовища, виховання коня.
Відрізняють коней добронравних» злісних з поганим норовом і звичками.
Коні поганого норову погано піддаються виїздці, не підпускають до себе людини, не дають себе чистити, кувати, запрягти, сідлати, лягають в упряжці, скидають або виносять вершника, задирають голову, закусують вудила, проявляють неслухняність, злобність, лякливість, надмірну гарячість, нетерпеливість, неприборканість, кусаються, б'ють передом, хвицаються, встають на диби, здають назад, не везуть в гору, бояться води і т. д.
До порочних звичок і відноситься прикуска, кусання стін, годівниць, жування повода, кусання своїх плеч, ніг, боків висування язика, розчісування очей, морди, хвоста, мотання головою, скидання недоуздка, переступання з ноги на ногу (ткацтво), розкидання корму, поїдання землі, підстилки, калу, лежати по коров'ячому, нечистоплотність в різних проявах.
Кондиції і кондиційні коні.
Кондиції коней визначають по їх вгодованості.
Виставочна — відмінна вгодованність. Коні такої кондиції характеризуються округлими формами і блискучою шерстю. Але велике відкладення жиру недопустимо, так як це знижує працездатність коней і приховує розвиток м'язів.
Заводська, добра вгодованість — тварини такої вгодованості відрізняються найвищою статевою активністю.
Робоча, тренувальна, задовільна вгодованість без лишніх відкладень жиру між м'язами, найбільш сприятлива для забезпечення доброї працездатності коня.
Незадовільна — вгодованість буває внаслідок поганої годівлі, старості коней, виснаження, хвороби. Вона знижує працездатність, їх статеву активність, опір проти хвороб, молочну продуктивність кобил і м'ясну продуктивність.
Статі тіла. Стать –це частина тіла, яка виконує певну функцію. Слово (стать) має давньоруське походження. При огляді по статям оцінювати корисність форм слід перш за все з врахуванням віку і статевої приналежності.
Коня можна розглядати по частинах, але оцінювати його потрібно в цілому у взаємозв'язку всіх її частин з врахуванням загальної тілобудови і типовості для породи. При цьому слід бути об'єктивним і не чіплятись за деталі. Позитивним є відповідність статей по розвитку і формі своїй функції і призначенню коня, а також вимогам правильного, пропорціонального, гармонійного складу, здоров'я, сили, енергії і витривалості. Недоліки статей коня проявляються в небажаних відхиленнях від норми по розвитку і формі. Вади виникають в результаті паталого-анатомічних змін органів і тканин. Екстер'єрні недоліки і вади можуть знижувати працездатність, племінну цінність і вартість коня.
Голова. У швидкоалюрних-голова суха і невелика, у ваговозів — сира і велика. Голову характеризують як велику, пропорціональну або малу, легку або грубу. По співвідношенню лобної і лицевої її частини — як широколобу або вузьколобу; по профілю — як пряму, ввігнуту (щучу), горбоносу. По голові судять про здоров'я коня, темперамент і норов.
Очі у південних швидкоалюрних коней великі, відкриті, інколи — на викоті, рухливі; у північних коней і ваговозів — закриті з м'ясистими повіками і менш рухливі. Недоліків, захворювань і вад у коней дуже багато: помутніння роговиці, непрозорість кришталика, різна величина і неправильна форма очей, астигмалізм, періодична сліпота, глаукома.
При огляді необхідно встановити, як реагує око на різне освітлення, чи не має плям на роговиці або більма. При нерухливій зіниці — (вада-темна вода) кінь може бути зовсім сліпим. При поганому зорі коні стають лякливими, високо піднімають ноги, асиметрично розставляють вуха.
Вуха. У гірських і південних коней вуха довгі, тонші і рухливіші, ніж у північних і степових. Нерухомі вуха – глухота. Клаповухість (обвислість вух) не впливає на працездатність, але може вказувати на в'ялість темпераменту. Кінь з обрізаним вухом-карнаухий.
Ніздрі. Надмірне розширення ніздрів і їх «гра» при перервному диханні в стані спокою вказує на захворювання емфіземою (запал). Необхідно звертати увагу на колір слизової оболонки. В нормі-колір розовий. Бліда оболонка, або червона, а також язви на ній, гнойові витікання — ознаки катарів, мита, сапа і інших хвороб.
Губи — повністю закривають рот і повинні утримувати корм. У старших коней губи відвисають. На губах, кінці носа і підборідді інколи залишаються сліди від застосування закрутки або садно при падінні. Низькі, товсті, загрубілі, малочутливі беззубі краї ротової порожнини свідчать про туговуздість коня; високі, гострі, тонкі і чутливі — про її слабовуздість.
Язик-довгий і рухливий. У загнузданого коня він є опорою для вудил. Язик може пошкоджуватись вудилом.
Підщічина – поглиблення між вітками нижньої челюсті. В нормі —8—9 см (чотири пальці), при русі головою не затискується горло тварини. Повинна не боліти, це вказує на те, що гланди не запалені
Ганаші – задні краї віток нижньої челюсті повинні бути широко розставленими.
Потилиця– область від потилочного гребеня до другого шийного хребця. Довга потилиця особливо потрібна верховим коням, так як забезпечує «збір» коня, тобто переміщення центру ваги назад. Рухливість і пристановка голови до шиї залежить від довжини і ширини потилиці.
Шия має сім шийних хребців, зв'язки і м'язи. Верхній край шиї утворюється вийною зв'язкою від потиличного гребня і до остистих відростків холки і спини. Рухлива довга шия особливо бажана для верхових коней, у ваговозів шия коротша і товща.
Гребінь шиї тонший і сухіший у верхових і рисистих коней, ніж у ваговозів, а нижній край шиї у всіх коней товщий. В поперечнику форма шиї яйцевидна. Постановка шиї може бути нормальною, високою і низькою. Форма вигину шиї пряма, але зустрічається оленева і лебедина. Шия – важіль переміщення центру ваги. Опусканням — навантажуються передні кінцівки, підніманням голови і шиї — задні кінцівки, поворот направо — праві, наліво — ліві.
Холка– основа холки 2—10 грудні хребці. Висоту в холці вимірюють в області п'ятого грудного хребця, який має найдовший остистий відросток. Холка протидіє згинанню хребта під дією сил опори на передній пояс кінцівок, вазі голови і шиї, вазі черевних нутрощів, а також поштовхових імпульсів задніх кінцівок, Холка — це місце кріплення тіла, що беруть участь у русі тварини. Висока, довга, широка, м'язиста і суха холка найбільш бажана.
Холка оцінюється по висоті, ширині і довжині. У верхових коней холка висока і довга, у рисаків — висока, але дещо коротша, у ваговозів — широка, зливається з шиєю. Гостра холка часто пошкоджується при неправильно підібраних сідлах або хомутів.
Спина, анатомічною основою її є 11 —18 грудні хребці, верхня частина відповідних ребер і спинні м'язи. Спина і поперек — це міст, що з'єднує перед і зад коня. Спину оцінюють по довжині, ширині, формі, м'язистості, міцності (по опору згибанню). Коротка спина забезпечує повороткість і витривалість верхового коня, проте вона не забезпечує необхідної гнучкості і простору її руху, що інколи приводить до засікання кінцівок. При довгій спині рух коня м'якший, еластичніший. В упряжного коня при довгій спині і довгому тулубі збільшується площа опори. У дорослих коней (упряжних порід) довжина тулуба значно перевищує висоту в холці (форма розтягнутого прямокутника), а у дорослих верхових — трохи більше висоти в холці (форма квадрату). По формі відрізняють пряму, м'яку провислу і короповидну спину. Пряма спина у табунних коней (частіше), м'яка і провисла частіше формується в умовах конюшні при надмірно високих годівницях, а також спостерігається у старих коней. Короповидна спина скоріше має характер спадковий характеризується укороченим корпусом, зв'язаними рухами і засіканнями кінцівок, вони менш гнучкі, тряскі під сідлом, але краще пристосовані до переносу вюка.
Короповидність інколи виникає в молодих коней при перевезенні в упряжі великих вантажів.
Поперек. Кісткову основу складає поперековий відділ хребта, позбавлений ребер, але із зрощеними остистими відростками хребців. Поперек оцінюється по довжині, ширині і формі.
Запавший, або провислий поперек свідчить про поганий його зв'язок з крижами і недостатнім розвитком м'язів. Короновидний (випуклий) поперек, як короповидна спина небажана.
Слабкий поперек в зв'язку з підвищеною чутливістю прогин під тиском пальців експерта.
Клуб (подвздох - рус.) — область грудної стінки між заднім краєм останнього ребра, переднім краєм клубової кістки і поперечними відростками поперекових хребців. Бажаний короткий (менше 10 см) клуб, добре виражений у в'ючних коней.
У виснажених коней клуб буває запавшим.
Круп — сама м'язиста задня частина тулуба коней, потужну основу утворює крижова кістка і дві зрослі в 3—5 років безіменні кістки тазу (клубова, сіднича і лонна разом). Задні кісткові виступи крупа називаються сідничними горбами, а передні – маклаками.
Круп оцінюється по довжині, ширині, нахилу і формі. Бажаний для всіх коней круп довгий, широкий, мускулистий. У жеребців довжина перевищує ширину, у кобил — навпаки. Широкий круп ваговоза на широкорозставлених ногах забезпечує йому стійкість, але викликає бокове похитування при русі.
Вузький круп недорозвинутих коней є великою вадою, він часто супроводжується вузькою постановкою ніг і засічкою.
Невеликий нахил крупу спостерігається у ваговозів, рисаків і коней з шаблистими підставленими під черево ногами. Невеликий нахил крупу верхових коней сприяє галопу і стрибкам через перешкоди. При прямому крупі можливості таких коней знижуються.
Звислий круп, при цьому задні ноги, як правило, бувають шаблистими. Ця вада розвивається при вирощуванні на гірських пасовищах і при ранньому використанні молодих коней на роботах.
Округла або овальна форма крупа при огляді ззаду– ознака нормального розвитку мускулатури. Роздвоєний круп буває у лошат і, звичайно, у ваговозів. У останніх він зв'язаний з потужним розвитком мускулатури і роздвоєністю остистих відростків крижової кістки. Висота в крижах у 75 % швидкоалюрних і 50 % ваговозів менша їх висоти в холці.
«Перебудованість» — це коли висота в крижах більше висоти в холці. Це вада для ваговозів немає великого значення, для всіх інших порід — небажана, і особливо для швидкоалюрних.
Грудна клітина — утворюється грудним відділом хребта, грудною кісткою і ребрами, з яких 10 пар справжні, і 8- несправжні. Від об’єму грудей, їх довжини, глибини та ширини залежить робото здатність коней. Ширину грудей визначають за відстанню між передніми кінцівками, особливо у верхній їх частині та опуклістю ребер. Якщо грудна клітка розміщена нижче ліктьового відростка, такі груди глибокі, а якщо на рівні його або вище – такий кінь мілкогрудий, цибатий.
Живіт (або черево) у коней в зв'язку з їх рухливістю менш розвинутий, ніж у багатьох інших тварин. У домашніх коней живіт більший, ніж у диких. Табунні тварини мають живіт більший ніж при утриманні коней в конюшнях, бо вони харчуються однією травою. У нормально розвиненого коня черево зазвичай не опускається за лінію від нижньої частини грудей до колінної чашки, а з боків – за межі маклаків. За формою черево у коней буває:
Сінне – характерне для коней табунного утримання, воно не сприяє швидкому рухові і високій працездатності. Виступає за межі маклаків з лівого боку. Для аборигенних порід не є вадою
Відвисле – буває у коней з мякою (провислою) спиною), ослабленими мязами черева, мілкими грудьми
Підтягнуте – у коней з глибокими грудьми і незадовільним розвитком несправжніх ребер. Для коней, які проходять іподромний тренінг і одержують доволі концентрованих кормів підтягнуте черево є нормальним, воно сприяє прояву максимальної жвавості
Піджаре (худокінне) – характерне для хворих і худих коней
Здуте черево є свідченням колік та інших хвороб органів травлення.
Отже, для коней племінного і користувального призначення черево має бути добре розвиненим, мати округлу форму і не бути підтягнутим, оскільки це свідчить про поганий розвиток ребер та органів травлення.
Для коней характерна зворотна залежність між розвитком грудей і черева – чим більша за довжиною грудна клітка, тим менше і коротше черево.
Хвіст у тварин південного походження як правило, коротший, загострений; у північних коней — довгий циліндричний. Добра постава хвоста та його відокремлення від тулуба під час руху свідчить про про енергію і силу коней.
Стегно — відділ задньої кінцівки. Довга стегнова кістка — забезпечує велику ширину кроку, вона бажана для всіх коней.
Чим менший кут нахилу стегна, тим швидшим може бути аллюр.
Гомілка — від її довжини, як і довжини передпліччя, залежить довжина кроку. Ця ознака визначає довжину кроку.
У швидкоалюрних коней гомілка довша, ніж у ваговозів і упряжних.
Скакальний суглоб (заплюсневий) найважливіший пружинний механізм органу руху задньої кінцівки. Він повинен бути потужним, широким, сухим. П'яточна кістка це важіль сили потужнього ікроножного м'яза, до неї кріпиться ахіллове сухожилля. Дія важеля підвищується з підвищенням п'яточної кістки. У швидкоаллюрних коней п'яточна кістка довша і кут скакального суглоба більший (150 гр). У ваговозів бажаним кутом скакального суглобу повинно бути біля 140 град. При куту менше 140 град, спостерігається шаблистість ноги. Проявляється при роботі, навантаженні. У рисаків небажана. При куті скакального суглобу 160 град, у коней з прямим крупом відмічається пряма постановка кінцівок, знижується їх ресорність. Така постановка може викликати м'якість бабок, пороки копит і вивих колінної чашечки.
Із недоліків постановки скакального суглобу відмічають Х-подібний (зближена) і 0-подібність (розширена постановка). Нерівномірність, недостатньо широкі рухи задніх ніг-ознака неправильної будови скакального суглобу.
До вад і недоліків скакального суглобу відноситься курба, шпат і наливи).
Курба — позаду скакального суглобу в виді потовщення у основи п'яточної кісточки, порушують його пряму лінію. Виникає при перевантаженні на роботі, скачках і подоланні перешкод. Схильність-передається по спадковості.
Шпат — деформуючий артрит скакального суглобу, супроводжується кістковими розростами на внутрішній і зовнішній його сторонах і характерним судорожним посмикуванням кінцівок. «М'який» шпат не знижує працездатності — «Твердий» — веде до кульгання (півняча хода).
Бурсит п'ятки (пипгак) — м'яка пухлина на кінці п'яточної кістки, виникає внаслідок запалення слизової сумки від ударів, лежання на твердій підлозі.
Наливи — м'які неболючі пухлини з зовнішнього і внутрішнього боку суглобів, що утворюються в результаті випоту сіновії в капсулі суглобу. Послаблюють дію суглобів.
Плюсна сприймає удари кінцівки об землю, які пом'якшуються тільки в путовому суглобі і копиті, тому плюсна повинна бути міцною.
Передні кінцівки знаходяться під центром ваги коня, розставлені ширше задніх. Важелі під більш тупим кутом, ніж задньої кінцівки. Це обумовлює менший розвиток і меншу втомлюваність м'язів.
Лопатка — рухлива плоска кістка з потужною мускулатурою.
Оцінюють лопатки по їх м'язистості, довжині, нахилу. Довга лопатка — більший розмах всієї кінцівки. При більшому нахилі — підвищується ресорність.
Вади лопатки : Ісплек — атрофія м'язів лопатки. При цьому проявляється кульгавість.
Лікоть — відросток ліктевої кістки, м'язи і сухожилля, які керують рухом. Найбільш ефективний лікоть довгий, відхилений від осі передпліччя назад і не доторкується з грудною клітиною. Коні з притиснутими ліктями — мають розкид ніг, і навпаки, з вивернутими на сторони ліктями — клишоногість.
Передпліччя повинно бути розвинутим, м'язистим і на 1/3 довшим за п'ястя. Довге передпліччя і коротке п'ястя забезпечує низьку простору ходу.
З
ап'ястя
повинно бути розвинутим.
Придбане або природжене викривлення
передньої кінцівки з виставленням
зап'ястя вперед, як у кіз є вадою і носить
назву — козинець. Придбаний козинець
часто розвивається у скакових коней в
результаті надмірного навантаження. В
результаті укорочується хода, з'являється
нестійкість і тремтіння ноги. Природжена
ця вада передається по спадковості.
Плоске зап'ястя — спостерігається у ваговозів.
Розкид кінцівок в більшій мірі залежить від ширини грудей коня. Приводить до засікання або спотикання коней.
П'ясть складається із п'ястної кістки, двох грифельних кісточок, потужного сухожилля-згинача і міжкісткового середнього м'язу, що проходять ззаду, а також сухожилля розгиначі, що проходять спереду. Краще коротка, добре розвинута, правильно поставлена п'ясть відносно довша, ніж у рисаків і ваговозів. В області п'ясті і плюсни бувають такі вади:
Брокдаун — вкорочення і потовщення сухожилля згиначів або міжкісткового середнього м'яза внаслідок його розтягування або надриву, частіше на задній поверхні нижньої третини п'ястя. Частіше спостерігається у швидкоаллюрних коней, тому що у них сухожилля несуть на собі більш високе навантаження.
Букшини — пухлини спереду п'ястя або плюсни, виникають в результаті запалення і потовщення надкісниці в області сухожилля-розгинача у жвавих коней при перевантаженні. З віком букшини зникають.
Накістники — кісткові розрости, в результаті ударів і послідуючого запалення надкістниці. Накістники в області грифельних кісток називають сплинтами. Накістники на суглобах і поблизу суглобів викликають кульгавість.
Путові суглоби грають роль підтримання, амортизації і імпульсу під час руху коня. Ззаду до них прилягають сезамовидні кістки, зв'язані з сухожиллями. У коней всіх призначень путовий суглоб повинен бути розвинутим, широким, добре виділеним, сухим, чистим, без рубців і потовщень.
В путових суглобах можливі наливи (синовіти, тендовагініти). Пляшкоподібна їх форма показує на накопичення синовії в сухожильних піхвах, а округла («горішок») в капсулі.
Бабки - передня фаланга пальця передньої і задньої кінцівки, складається із однієї путової кістки і сухожилів розгинача і згинача пальця. Основна функція бабок — пом'якшення ударів об землю. Їх буферна функція здійснюється внаслідок пружинного провисання при опиранні. Бабки оцінюються по товщині., ширині, сухості, довжині і на хилі до горизонту. Довгі бабки частіше бувають і більш похилими, короткі — більш крутими. Кут нахилу бабок до горизонту на передніх кінцівках в нормі коливається від 55 град, до 60 град., на задніх від 60 до 65 град. Довгі бабки у верхових коней, короткі у ваговозів, середні — в упряжних.
При м'яких похилих бабках тиск переноситься на сухожилля, а хід коня стає еластичним, але м'язи нижніх сегментів ноги стомлюються більше.
Провислі або «ведмежі» бабки виникають внаслідок послаблення зв'язкового апарату (частіше при підвищеній їх довжині і сильному нахилі). Такі бабки розвиваються в ком пенсацію випрямленого скакального суглобу.
Граючі бабки-судорожно випадаючі на ходу вперед внаслідок слабості зв'язок.
Клишоногість бабок починається або від путових суглобів або від зап'ястя з розворотом назовні зачепів копит, які рухаються прямолінійно і забивають внутрішню частину парної ноги. Теж на задній нозі від зап'ястя або від путової кості. Недоліки в постановці бабок на задніх кінцівках відзначаються дещо рідше, ніж на передніх. Проте на задніх частіше бувають засічки вінчика.
Мокрець — запалення шкіри з мокнучою висипкою під щітками задніх (частіше) або передніх ніг, а інколи спереду скакального суглобу, або ззаду зап'ястя. Розвивається при утриманні коня на сирій підлозі. При мокреці, як і при шпаті, комі потрушують задніми ногами. При злоякісному мокрецю волос, що покриває нижню частину ноги, приймає вид іцстшпі (їжакова нога) і вся набрякає (слонова нога.)
Жабка з'являється в результаті артрозу або запалення путово-вінчикового суглобу. Спочатку це хрящевий, а потім кістковий розріст. Жабки бувають кільцеві і суглобові. З суглобовими жабками не слід змішувати потовщення епіфізів путових кісток. Жабки частіше розвиваються на передніх кінцівках дорослих коней. Виявляються жабки частіше на передніх кінцівках дорослих коней, визначити можна по кульганню тварини.
Причинами виникнення жабок є:
— конституційна схильність, що посилюється до старості;
неправильна постановка кінцівок;
велика клишоногість і сильний розкид;
торцевість і промисловість бабок;
неправильна розчистка і ковка копит;
травматичні пошкодження;
погані умови вирощування;
загальне голодання;
недостача в кормах вітамінів і кальцію;
захворювання рахітом;
Схильність до цієї вади має спадковий характер.
Жабки травматичного порядку не повинні бути причиною вибраковки цінної племінної тварини.
Копита. Рогова капсула складається із стінок з тонким вінчиком і більш товстим підошовним краєм і підошви, відокремленим від стінок прошарком білого рогу, який називається білою лінією. Підошва копита має на передніх кінцівках округлу, а на задніх овальну форму. Приблизно третину підошви займає пружисте рогове утворення — стрілка, яка направлена гострою частиною до зачепу копита.
Передні копита у коня більші задніх; їх підошва більш плоска, стрілка крупніша, а п'яточна частина нижча.
Задні копита міцніші. Колір копита залежить від кольору вінчика. Копита бувають темного, світлого, полосатого і змішаного кольору. На білих ногах — копита білі. Якщо на шкірі вінчика є темна пляма, то на копиті теж буде темна пляма.
Вади форми копит:
плоске (з низькою п'яткою); -— торцеве, кільчате (їжакове);
косе, повне (з випуклою підошвою);
— копито з порожніми стінками, тріщинками, засічками, рубцями, фістулами, намуляння, пробиття, з гниттям і раком стрілки.
Зустрічаються копита з м'яким, діркуватим, трухлявим, сухим, матовим рогом, який легко тріскається і ламається. При розчистці копит ріг не повинен мати запаху.
Лекція 2 (частина 2)