Курс лекцій з дисципліни: „Конярство ”
Спеціальність: „Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва”
Напрямок підготовки: 1302 – Зооінженерія
Освітньо-кваліфікаційний рівень: 6.130 200 (бакалавр)
ПЛАН
Лекція 1
Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку
Роль коня в розвитку цивілізації.
Походження та одомашнення коней. Етапи одомашнення коней.
Доместикаційні зміни коней
Дикі родичі коней.
Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку. Причини скорочення чисельності коней.
Лекція 2 (частина 1)
Тема: Конституція, екстер’єр та інтер’єр коня
1. Методи і принципи оцінки екстер'єру коней.
Типи конституції, інтер'єр, кондиції і кондиційні коні. Статі екстер'єру.
Масті, відмітини та прикмети коней.
Аллюри. Фотографування коней.
Лекція 4
Верхові породи коней, що розводяться в Україні
Класифікація порід коней
Ахалтекінська порода
Арабська порода
Чистокровна верхова порода
Українська верхова порода
Напівкровні породи коней:
Лекція 1
Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку
Основна література
Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. – Конярство. – К: Вища освіта. – 2004. – с. 190-316.
Додаткова література
Судай В.Д. Використання коней в умовах реформованого сільськогосподарського підприємства. – Вінниця. – 2001. – с. 98-174.
Роль коня в розвитку цивілізації.
Походження та одомашнення коней. Етапи одомашнення коней.
Доместикаційні зміни коней
Дикі родичі коней.
Стан конярства в Україні і перспективи його розвитку. Причини скорочення чисельності коней.
Роль коня в розвитку цивілізації.
Коні пройшли тривалий і складний шлях історичного розвитку. Еволюція їх відбувалась у напрямі збільшення росту, зміни зубної системи, появи однопалих кінцівок з міцними копитами та інших ознак, які дедалі більше наближали їх до сучасних коней. Еволюція коней тривала протягом 70 млн. років.
Безперечно, розвиток цивілізації пов'язаний з використанням коней. Цивілізація – це вдосконалення духовної та матеріальної культури людства. На протязі віків і тисячоліть коні були поряд з людиною, допомагали в праці, у війні, давали їжу і одяг, розважали, надихали поетів.
Одним із перших досягнень та умов подальшого розвитку цивілізації було винайдення колеса. Спочатку первісна людина винайшла волокушу для собаки. Потім, в залежності від величини вантажу, почала використовувати інших тварин. Винайдення колеса прирівнюється до відкриття способу добування вогню. Ця геніальна догадка первісного механіка стала початком прогресу. Колесо вдосконалювалось: з'явився обід, котрий колесо укріпив, з'явились шпиці, які полегшили колесо.
Спочатку і коней запрягали як волів: від колісниці тягнулось довге дишло, на кінці якого було дерев'яне ярмо. Така упряж знижувала рухливість і швидкість коней. Перш ніж була винайдена ремінна упряж пройшли століття.
Першим із упряжі було винайдено вуздечку і вудила. Цей винахід дозволив керувати конем. Між конем і людиною встановився міцний зв'язок, з'явилась можливість їздити на коні верхи.
Історики до цих пір ведуть дискусії, що з'явилось раніше: вуздечка чи колесо. Як би там не було, але в 16-му столітті всі, — і простолюдини і аристократи скакали верхи. В часи Шекспіра в Англії побачити жінку-вершника було такою ж звичною справою, як зараз за рулем автомобіля. Вдосконалювались сідла.
Неповоротка колісниця використовувалась чимало часу, аж до винайдення ресори і будівництва доріг. Пройшло не одне тисячоліття, перш ніж кмітливий майстер просвердлив в дерев'яному тулубі лука отвір, а на тетиву поставив корпус карети.
Тетивою спочатку служили ремні. Потім ремінна ресора була замінений стальною. Дорога стала не такою тряскою. Далі почали будувати карети, брички, шарабани, котрі плавно погойдувались.
Всі ці винаходи були використані в майбутньому автомобілебудівниками. Причому, керувати автомобілем легше, ніж середньої величини упряжкою. Навантаження на ямщика від 5 до 50 кг статичної маси.
Потреба в громадському транспорті визначила появу конки. Возчики були чимось ніби схожі на таксі. На спині у возчика закріплялась табличка теперішніх номерних знаків. Для їзди в нічний час на голоблі встановлювали ліхтарі. На початку віку в Петербурзі було біля 20 тис. візників. Навіть назва «таксі» походить від прізвища італійської династії володарів диліжансів Таксіс. До речі, вони перші одержали право використовувати ріжки для подачі звукових сигналів при їзді на поштових диліжансах.
В 1950 році в Римі перед Палацом цивілізації на території Всесвітньої виставки був встановлений великий, поставлений на диби, бронзовий кінь. Цей пам'ятник є не тільки прикрасою площі міста, а і для того, щоб віддати належне ролі, яку зіграв кінь в розвитку людського суспільства, в розвитку цивілізації.
2. Походження та одомашнення коней. Етапи одомашнення коней.
Використання коней людиною почалось з полювання первісної людини на диких коней з метою забезпечення себе м'ясом, молоком, а пізніше кумисом.
Використання кобил для одержання молока почалось після приручення коней. При цьому коні були приручені значно пізніше, ніж велика рогата худоба. Для кочового життя, перевезення нескладного скарбу люди використовували спочатку велику рогату худобу і значно пізніше коней. Людина приручила коня в бронзовому віці.
На підставі археологічних матеріалів і пам'ятників матеріальної культури зрозуміло, як, де, коли і які дикі коні були одомашнені людиною :
1). в кам'яному віці людина зустрілась з конем і використовувала її м'ясо і шкіру, а також кістки, створювала живий запас м'яса. Наскальні рисунки підтверджують м'ясне використання коней в цей період.
2). приручення почалось мабуть із збереження поранених або пійманих тварин з метою створення живого запасу м'яса.
3). в пасовищний період почалось застосування коня як засобу пересування. Супроводжувалось воно культом коня, якого приносили в жертву богам і хоронили разом з померлим господарем. Це добре видно із залишків предметів вжитку, а також і записів давньогрецьких істориків.
Приручення диких коней здійснювалось в декількох степових регіонах.
Можна з впевненістю сказати, що було декілька гнізд одомашнення (доместифікації) коня.
М. І. Вавілов назвав два основних осередки одомашнення коней: південнозахідноазіатський і середземноморський. Одним із перших осередків доместифікації коней називають частину території Середньої Азії, що прилягає до річок Амудар'ї та Сирдар'ї. Одомашнення відбувалось і в інших районах Азії та Європи.
Найбільшу кількість викопних предків знайдено в Америці. В третинному періоді Євразія і Америка були з'єднані перешийком, (на його місці пізніше утворилась Берінгова протока). Звідси виникло припущення, що коні походять з Америки, а вже потім переселились в Європу, Азію, і Африку.
В самій же Північній Америці в результаті її суцільного зледеніння в льодовий період дикі коні (еквіди) загинули, а в Євразії, де оліденіння було меншим, і в Африці, де його зовсім не було, збереглись до цього часу.
В Австралію, Нову Зеландію, як і в Америку коні були завезені європейцями в період колонізації, починаючи з XV віку нашої ери.
Найдревніший із здогадних предків коней фенакодус був знайдений в Північній Америці у відкладеннях, що відносяться до палеоцену – першої епохи третинного періоду кайназойської ери, яка почалась 70 млн. років назад. Фенакодус жив в умовах м'якого вологого клімату на в'язких грунтах в чагарникових зарослях. Він був полосатої тигрової масті і по своїх формах нагадував хижаків. Проте хватальної функції кінцівок у нього не було.
Його п'ятипалі кінцівки з випрямленими суглобами опирались на три пальці-лапи, із них середній був більш розвинутий і одягнений копитцем. Корінні зуби мали просту бугорчату будову, пристосовану для пережовування соковитої рослинності (плодів, листя).
Дуже складно тепер встановити послідовність використання коней в упряжі, під сідлом і в'юком. В данний час співставлення даних археологічних, етнографічних досліджень та культурно-історичні пам'ятки показують, що вже скіфи в V с. до н. є. доїли кобил, але очевидно використання молока кобил було відомо набагато раніше. Одомашнення коней людина використовувала для різних цілей в залежності від соціальних і природних умов, а також від напрямку господарської діяльності.
В стародавніх державах Ассірії, Вавілоні, Єгипті конярством не займались.
Вчені стверджують, що приручення диких коней було процесом досить тривалим — не менше 500 тис. років. Приручені тварини від диких відрізняються тим, що приручені тварини використовуються людиною на протязі життя і не дають приплоду. Домашні тварини добре пристосовані до умов, створених людиною, і розмножуються в неволі. Власне, це для них не неволя, а природне утримання, позбавивши якого людина може приректи їх на загибель. Проте тепер людина навчилась одержувати потомство і від диких тварин, наприклад, від коня Пржевальського, кулана. Кочівники використовували коней всеобічно: під сідлом, під в'юком, в гарбі і колісниці, а також для забою на м'ясо і для одержання кумису, служили коні і як засіб накопичення багатств. При осідлому житті для коней спочатку умови життя не мінялись. Тому вони зберегли багато рис своїх диких предків.
В 1 тисячолітті до н. є. із Середньої Азії кочові народи завоювали держави Ближнього Сходу з допомогою кінноти. В той же час породи прекрасних легких, сухих, швидкоалюрних коней розводили в Хоремзі, Бактрії, Парфії, Мідії, Ірані. Якраз звідси брали для розведення племінний матеріал верхових коней багато порід світу.
В античних рабовласницьких державах Древніх Греції і Римі коней не використовували на сільгоспроботах, але використовували під сідлом і в колісниці.
В період феодалізму коні в Європі і Азії відігравали велику роль у військовій справі. Почався процес укрупнення коней.
На сільськогосподарських роботах їх почали використовувати лише в XI—XII століттях н. є.
Вже в період хрестових походів в Європу почали завозити східних жеребців, завдяки чому в Англії була виведена чистокровна верхова порода коней, а в цілому в Європі створювалось багато напівкровних коней.
В період капіталізму (початок XVI ст. і пізніше) розвивалось різноманітне і спеціалізоване застосування коней в міському транспорті, промисловості, сільському господарстві, кінному спорті, в армії. Процес диференціації і спеціалізації порід коней, розширення їх ареалу проходили в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах різних зон землі.
В 1873 році на підставі еволюційної теорії Ч. Дарвіна російський вчений В. О. Ковалевський довів, що коні - це класичний приклад еволюції роду тварин під дією змінних умов зовнішнього середовища і природнього відбору на протязі тисячоліть.
Завдяки спадковій мінливості та природньому відбору на протязі багатьох поколінь виникли нові групи тварин.
Походження і розвиток коней із розчленуванням на окремі галузі (їх дивергенція) – це біологічний процес. Еволюція коней вивчається в палеонтології з викопних залишків їх предків з розглядом питань як, коли і де вони формувались і як змінювались при зміні умов життя.
В. О. Ковалевський встановив наявність адаптивних і інадаптивних шляхів еволюції в палеонтологічній історії. Коні розвивались в глибокій давнині з двох напрямків. Про це ми можемо судити зі знайдених скелетів.
В одних випадках кістки запястя і передплюсни при прогресивному розвитку середніх пальців і редукції крайніх зберегли своє розположення в ряд.
В інших випадках відбулось їх перегрупування, що надало певної міцності кінцівкам і забезпечили пристосованність тварин до швидкого бігу.
Перший шлях виявився інадаптивним. Тварини, які йшли по цьому шляху еволюції не витримали конкуренції і загинули.
В іншому випадку вони пристосувались до зміни умов зовнішнього середовища і дали в подальшому сучасних непарнокопитних, в тому числі коней.
Дослідження В. О. Ковалевського дали можливість зрозуміти причини вимирання багатьох філогенетичних розгалужень.
Г
оловне
– він довів доцільність змін в процесі
еволюції з метою пристосування до умов
існування.