Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word-6.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
166.66 Кб
Скачать

24.Причини основні етапи та наслідки християнізації Русі

Християнізація КР У 988 р. офіційною релігією Київської Русі стало християнство, яке було запроваджене великим київським князем Володимиром Великим. Однак спроби утвердити християнську віру як державну були зроблені раніше. Підтвердженням цього є прийняття християнства Аскольдом у 967 році, Ольгою та частини представників управлінського кола. Але християнство не знайшло підтримки з боку населення, і тому державною релігією залишалося язичництвоУ 80-х рр. Х ст. Володимир Святославич вирішив змінити релігію своєї країни. Його вибір зупинився на християнстві східного зразка.В історичній літературі існує низка причин, які змусили Володимира запровадити християнську віру в ролі державної.Як відомо, до складу Київської Русі входила чимала кількість підкорених народів, які час від часу проявляли сепаратистські тенденції. Щоб ліквідувати ці тенденції і централізувати країну Володимир Великий приймає рішення запровадити християнство на територію Київської держави. Також нова віра значно підвищувала авторитет князя особливо і його країни на міжнародній арені. Слід додати, що на Х ст. більшість впливових країн тогочасної Європи були християнізовані, а тому, щоб ввійти в колоєвропейських держав на правах рівності, потрібно було прийняти християнство.Процес запровадження християнства на теренах Давньоруської держави був досить складним. За повідомленням джерел Володимир Великий хрестився у Корсуні в 987 році під час військового походу на це грецьке місто. Прийнявши християнство в Корсуні, Володимир Великий вирішив повернутися додому і поширити нову віру серед мешканців своєї країни. Одразу Володимир наказав знищити пантеон поганських богів у Києві, а його мешканцям – хреститися у Дніпрі.Слід зазначити, що запровадження християнства в багатьох землях Київської держави було досить тривалим і непростим. Підтвердженням цього являється існування доволі чималого проміжку часу так званого ”двовірства” – одночасне святкування поганських і християнських святих. Але незважаючи на ці проблеми, християнство зуміло досить міцно вкорінитися на Київської Русі і стати офіційною її релігією.Християнізація Київської Русі мала велике історичне значення і справила позитивний вплив на подальший розвиток давньоруського суспільства. Нова віра значно підвищила культурний рівень Київської держави і наблизила її до Візантійської імперії в політичному і культурному плані. Також християнство централізувало країну і значно підвищило авторитет авторитет князя і держави на міжнародній арені. З прийняттям християнства на землі Давньоруської держави прийшли нові зразки архітектури, скульптури, письма тощо. Прикладом цього може слугувати Десятинна церква, побудована Володимиром одразу після запровадження християнства.

25. Суспільно політ.Розвиток Київської держ.В друг.Пол.11.Перш.Пол.12ст.

З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються лінії укріплень, а також нові міста та ін. Однак, хоч Володимир вів боротьбу з печенігами до кінця свого життя, ліквідувати цю небезпеку йому не вдалося. Поступово князь все більше пріоритетне місце надає внутрішнім проблемам: зміцненню держави, її єдності, консолідації земель, підвищенню добробуту людей. З метою укріплення князівської влади, її централізації в руках своєї династії в усіх великих містах і землях він призначив намісниками своїх численних синів, їх у нього було 12, від різних жінок Ярослав (1019—1055 рр. Значну увагу Ярослав приділяв відносинам з Польщею, де у першій половині XI ст. відбувалась гостра міжусобиця, народні повстання, безперервні війни між групами вельмож. Київський князь підтримав спадкоємця польського престолу Казимира, який поступово зміцнював владу, утверджував порядок у країні. Старший син Ізяслав (1054—1078), що не мав здібностей до керівництва державою, виконував роль її формального глави, у перші роки правління при підтримці братів Святослава і Всеволода. Вони створили, по суті, тріумвірат, що вів спільну політику і підтримував єдність держави Володимир Мономах (1113—1125 рр.) зробив останню успішну спробу зберегти єдину, централізовану Київську державу, відродити її могутність. У державницькій діяльності Володимира Мономаха найважливішим напрямком була зовнішня політика, головним чином боротьба з половцями, які протягом певного часу загрожували існуванню земель і населення Русі Русько-половецькі відносини не можна повністю втиснути в схему «напад—відсіч». Половці відігравали помітну роль у внутрішніх справах київських великих, а також удільних князів, укладаючи союзи то з одним, то з іншим, їх використовували у боротьбі за владу. Той же Мономах, за свідченням Сергія Соловйова, у боротьбі з чернігівськими князями користувався допомогою половців 19 разів.[13] Відомі і більш тісні стосунки: князь Київський Святополк був одружений з дочкою хана Тугоркана, у 1107 році Володимир Мономах та Олег, князь Чернігівщини, оженили своїх синів на половчанках. Володимир приділяв велику увагу і внутрішнім справам. Владу в Києві йому дали народні повстання, і він перш за все подбав про ліквідацію причин масового невдоволення: встановив нові, більш справедливі, правила виплати лихварям боргів і значне зменшення відсотків за них, затвердив закони про охорону збанкрутілих купців і закупів-селян, що працею відробляли позики та ін.