15.Писемні та ареол.Джерела про розселення ранніх словян у Східній Європі

Початкові етапи діяльності слов'ян, як сформованого етносу, відбувалися, ймовірно, в надрах європейського континенту, на територіях віддалених від центрів тогочасного культурного життя. Тому давні історики, політики, географи, які вивчали або цікавилися варварським світом і багато про нього писали, подали про слов'ян уривчасту, скупу і до того ж суперечливу інформацію. Твердо і впевнено можна опертися лише на дані про слов'ян, які походять з раннього середньовіччя.

Найраніша згадка цього етноніму на європейському континенті міститься у листах римського історика Помпоніума Мели, що відноситься до І ст. до н, е. і яка дійшла до нас через праці історика початку І ст. н. е. Плінія Старшого. Вони пишуть, що римський проконсул в Галії отримав в дар від германців двох «індів» (віндів), що торгували па балтійському узбережжі і яких буря загнала до берегів, зайнятих германськими племенами. Це місце розглядається багатьма істориками-славістами, особливо польськими і чеськими (Л. Шафарик, Г. Ловмянськнй), як свідоцтво проживання венедів-слов'ян на балтійському узбережжі уже в І ст. до н. е. Достовірності такого тлумачення повідомлення Мели заважає те, що етнонім «венеди» був у Європі в ці часи досить поширеним.. Г. Ловмянський пояснює це тим, що назва венеди перейшла до індоєвропейських народів, у тому числі й слов'ян від корінного населення Європи .Отже, повторення етноніму венеди в різних місцях європейського континенту є закономірним явищем. Справа лише в тому, яку саме з груп венедів вважати слов'янською? Переважає думка, що лише прибалтійські венеди, які згадуються в багатьох історичних джерелах, можуть мати зв'язок із слов'янами. дані римського географа й природознавця Плінія Старшого вважаються першою прямою згадкою про венедів-слов'ян. Описуючи народи Прибалтики, він говорить, що тут живуть сармати, венеди, скірги, гірри. Дані Плінія походять з 5 р. н. е. і грунтуються на матеріалах експедиції римського флоту до гирла р. Вісли, подані римським істориком Філемоном. Г. Ловмянський й інші дослідники вважають, що етноніми сармати, венеди тут слід читати як «сарматські венеди», а не відокремлено. Тим самим Пліній Старший нібито хотів підкреслити негерманський характер венедського народу, його відмінність від інших (адріатичних або британських) венедів. Венеди-слов'яни, на відміну від сарматів, будують домівки, тобто є осілим народом — землеробами. Венеди носять щити, вони хороші воїни — ведуть активні воєнні дії з певкінами і фенами.Таціт не спеціально вказує територію проживання венедів, лише зауваживши, що вона розміщена на схід від германців. Однак описуючи діяльність венедів, досить точно окреслює її — простори між фенами і певкінами, проти яких вони чинять грабіж. Певкіни, як встановлено дослідниками, мешкали в гирлі Дунаю і, можливо, десь над Дністром, вздовж східних відрогів Карпат. Фени — на північ від балтів за Двиною і Верхньою Волгою; германці — на захід від Вісли. Отже, за Тацітом, венеди у І ст. н. е. займали територію на схід від Вісли, на південь від фенів та балтів, й на північ від бастарнів. проживання великого народу венедів у басейні Вісли знаходимо у географічній праці вченого з Олександрії — Птолемея (90—170 рр.).. Описуючи сарматію, Птолемей вказує, що цей край населяють великі народи і серед них венеди над цілою венедською затокою, а над Дакією — певкіни і бастарни. Дані Птолемея не сходяться з даними Таціта. Його венеди локалізуються на великій відстані від бастарпів і сарматів, на східному узбережжі Балтики, де Таціт і пізніші автори розміщують племена готів та естіїв. Поряд з ланцюжком племен, проживаючих на південь від венедів, Птолемей називає народи, які творили інший ряд, сягаючий від Прибалтики далеко на схід. Це галінди, судини, ставани, алани. .Останнім часом Певтінгерові таблиці набувають особливої ваги. Це перша звістка щодо заселення слов'янами-венедами у III—IV ст. областей між Нижнім Дністром і Дунаєм, що підтверджується археологічними данимиЗ аналізу писемних джерел перших століть нашої ери можна дійти таких висновків. Етнонім «венеди» відноситься до слов'ян. Слов'яни (венеди-ставани) становили у ці часи великий народ північної частини Сарматії. Вони проживали на території між Віслою, східними відрогами Карпат і Дніпром. Говорячи більш конкретно, слов'яни на рубежі та в перших століттях нашої ери займали землі сучасних Полісся, Волині, Поділля та Середнього Подніпров'я. На заході вони межували з територією германців, приблизно по середній течії Західного Бугу; на півдні — між степом та лісостепом, межуючи з іраномовним населенням (приблизно по лінії верхньої течії Південного Бугу в напрямі до Дніпра). Північний та східний кордони за писемними джерелами не простежуються. На цей час припадає і їх найінтенсивніше розселення. На північному сході фіксується інфільтрація слов'ян в області, раніше зайнятій балтами; на заході — в другій половині VI — початку VII ст. вони з'являються в межиріччі Ельби та Заале; на півдні — оселяються на Балканському п-ові, активно воюючи з Візантійською імперією. Все це збуджує інтерес до слов'ян.Візантійські автори VI ст. — Йордан, Прокопій Кесарійськнй, Менандр Протиктор, Феофілакт Сімокатта, а також Маврикій Стратег, які знають слов'ян під іменем венедів, антів та склавінів, відводять їм в своїх працях значне місце як численному народові, що бере активну участь в подіях Південної та Південно-Східної Європи і впливає на її історичний розвиток. Виходячи з інтересів Візантії, вони розглядають питання внутрішньої організації та соціально-політичної структури слов'янського суспільства, розвиток військової справи, взаємовідносини з імперією та іншими народами не тільки союзниками, але й супротивниками.Для нас в цьому випадку особливо важливі свідчення візантійських авторів щодо території слов'ян у середині І тис. н. е. Готський історик Йордан у своїй праці «Гетіка», написаній в середині VI ст. і присвяченій північно-германському племені готів, характеризує низку племен Центральної і Східної Європи, з якими готи у III—IV ст. зіткнулися під час переходу з Нижнього Повіслення у Північне Причорномор'я. Серед них значне місце займають племена венедів, антів і склавінів. Нове в праці Йордана, порівняно з писемними даними ранішого часу, є не тільки те, шо він крім венедів, називає ще й антів та склавінів, але й що найбільш важливе, він розглядає їх в єдності походження.