До основних видів інноваційної діяльності належать:

o фундаментальні дослідження;

o прикладні дослідження;

o дослідно-конструкторські розробки;

o дослідно-експериментальні розробки;

o організаційно-економічна робота;

o промислове виробництво нових товарів.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновації (нововведення; лат. novo - змінювати, оновлювати). Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Отже, інноваційними продуктами можуть бути визнані:

o інноваційні програми і проекти;

o нові знання та інтелектуальні продукти;

o виробниче обладнання і процеси;

o інфраструктура виробництва і підприємництва;

o організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що відчутно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

o сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

o товарна продукція;

o механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єкти інноваційної діяльності - фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Усе різноманіття господарських систем, які беруть участь в інноваційному процесі, можна подати у вигляді чотирьох типових груп:

І. Державні господарські системи й управлінські органи;

ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації;

ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності;

IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації;

Ширшим за поняття "інноваційна діяльність" є поняття "інноваційний процес". Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новації та її практичного застосування.

Іншими словами, інноваційний процес охоплює стадії створення новації від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування. Інноваційна ж діяльність полягає в діях людей на певній стадії інноваційного процесу.

24

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Об'єктами інноваційної діяльності є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юр. особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України "Про інноваційну діяльність", "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків", "Про спеціальну економічну зону "Яворів", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Узагалі, інноваційна діяльність в Україні регулюється близько 120 правовими актами. Важливу роль у стимулюванні інноваційних процесів відіграють деякі законодавчі акти, що безпосередньо не пов'язані з їхнім регулюванням (Податковий кодекс України). Інноваційне законодавство продовжує інтенсивно розвиватися. Зараз на стадії розробки знаходяться проекти таких законів, як "Про стимулювання розвитку інноваційної, наукової та науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів України", "Про особливості правового режиму майнових комплексів державних галузевих академій наук", "Про трансфер технології" тощо.

Передбачається гармонізація інноваційного законодавства України з міжнародними угодами і конвенціями у сфері договірно-правового поля міжнародної науково-технологічної кооперації зі стратегічно важливими партнерами тощо. У зв'язку зі вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ) та вдосконаленням національного законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу особливого значення набуває здійснення моніторингу міжнародних стандартів та законодавства економічно розвинених країн у галузі інноваційної діяльності.

Законодавче забезпечення інноваційного процесу відбувається двома напрямками, а саме:

• шляхом створення умов для інноваційної діяльності,

• вдосконаленням конкретних напрямів її реалізації. Так, у згаданому Указі запропоновано Кабінету Міністрів України підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів "Про оцінку інтелектуальної власності", "Про трансфер технологій", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на період до 2015 року".

26

На практиці оцінка інноваційних проектів суб'єктів господарювання проводиться на основі критеріїв, що враховують основні фактори впливу на їх ефективність:

1. Науково-технічні критерії враховують: перспективи впровадження науково-технічних рішень; патентну чистоту продукції і патентоспроможність технічних рішень; перспективність застосування очікуваних результатів у майбутніх розробках.

2. До виробничих критеріїв належать: забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги.

3. Ринкові критерії передбачають: відповідність проекту потребам ринку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просування запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність продукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння.

4. Економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.

5. Соціальні та екологічні критерії визначають: вплив реалізації проекту па рівень зайнятості населення; вилив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.

Оцінювання інноваційного проекту здійснюється визначенням: 1) міри відповідності ринковій та інноваційній стратегіям підприємства; 2) рівня наукової новизни; 3) стану розвитку виробництва, якому передує підготовка до освоєння нового продукту; виготовлення та приймання виробів настановної серії; проведення кваліфікаційних (настановних) іспитів; сертифікація типу продукції за зразками настановної серії; 4) рівня потреби в інноваціях; 5) обсягів інвестицій; 6) рівня інноваційного ризику.

Діюча методика оцінки ефективності виконання інноваційних проектів рекомендує оцінювати результат виконання кожного інноваційного проекту за сумарною кількістю балів, нарахованих за критеріями ефективності (ЕФ):

1. Показник прибутковості інноваційного проекту: ЕФ1 = ОП / З, де ОП - сума отриманого прибутку, млн. грн.; З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

2. Показник чистої прибутковості: ЕФ2 = ОЧП / 3, де ОЧП - сума отриманого чистого прибутку, млн. грн.;

3. Обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг: ЕФ3 = О / З, де О - обсяг продукції у млн. грн.;

4. Кількість працюючих, задіяних у виконанні проекту: ЕФ4 = К / 3, де К - кількість працюючих, осіб;

5. Бюджетна ефективність інноваційного проекту: ЕФ5 = БЕП/3, де БЕП - обсяг коштів, перерахованих до бюджету у млн. грн.;

6. Кількість видів створеної інноваційної продукції, технологічних процесів, товарів, послуг: ЕФ6 = В / 3, де В - кількість видів інноваційної продукції, створеної на відповідному етапі реалізації інноваційного проекту, шт.;

7. Загальна кількість прав інтелектуальної власності виконавця інноваційного проекту: ЕФ7=ПІВ/3, де ПІВ - кількість отриманих прав на об'єкти інтелектуальної власності, шт.;

8. Загальна кількість ліцензій: ЕФ8 = Л/3, де Л - кількість виданих ліцензій, шт.;

9. Сума доходів, отриманих від продажу прав інтелектуальної власності, створених за інноваційним проектом: ЕФ9 = ДІВ/З, де ДІВ - сума доходів, отриманих від продажу прав інтелектуальної власності, створених за проектом, млн. грн.

У випадку виконання усіх етапів календарного плану ефективність інноваційного проекту (ЕФ10) дорівнюватиме 1, а при невиконанні одного з етапів - 0. Сумарна кількість балів (ефективність виконання проекту):

ЕФП=ЕФ1+ ЕФ2+ЕФ3+к1ЕФ4+к2ЕФ5+к3ЕФ6+к4ЕФ7+к5ЕФ8+к6ЕФ9+ЕФ10,

де к, - вагові коефіцієнти, які, відповідно, дорівнюють: k1 = 0,01 млн. грн./особу; к2 = 0,01; к3=0,8 млн. грн./шт.; к4 = 0,8 млн. фн./шт.; к5 = 0,8 млн. фн./шт.; к6= 10.

При ЕФП > 2 виконання інноваційного проекту вважається ефективним.

Таким чином, представлений метод оцінки інноваційних проектів не лише змістовно характеризує отриманий ефект від впровадження нововведення, але й дає можливість здійснювати управління інноваційними процесами у суспільному виробництві.

27

Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Інноваційна політика підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

Базовою складовою інноваційної політики підприємства є інноваційна стратегія. Існують кілька типів стратегій, і різні економісти визначають їх по-різному. Одні з них визначають три типи стратегії. Це — наступальна (активна), імітаційна і комбінована стратегії. Обравши, скажімо, імітаційну стратегію з поступовим переходом до наступальної і досягнувши певного успіху, керівництво підприємства не повинно чекати стадії спаду, а має відразу ж придбавати нову ліцензію або провести розробки з метою підвищити технологічний рівень інноваційної системи, щоб перейти до виробництва власного нового продукту. Таким чином підприємство перейде до наступальної стратегії, яка ґрунтується не на окремій інновації, а на їх серії. Обравши адаптаційну (пасивну) стратегію, підприємство може у перспективі опинитися серед відсталих спочатку в техніко-технологічному, а згодом і в економічному відношенні.