Відповідно до світового досвіду існують такі методи державного регулювання інвестиційних процесів:

– пряме втручання а) адміністративно – правове регулювання; б) індикативне та пряме планування; в) страхування ризиків; г) надання державний гарантій; д) субсидування, інвестування і кредитування виробництв, визначених за особливо важливі; г) державні запозичення, тощо.

– непряме втручання а) створення відповідного інвестиційного середовища: політичного; правового; освітнього; макроекономічного. б) формування відповідної ідеології.

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні викладено в Законі України “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики виходячи з цілей та показників економічного і соціального розвитку України. Згідно зі статтею 12 цього Закону:

1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

• державних норм та стандартів;

• заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

• роздержавлення і приватизації власності;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• політики ціноутворення;

• проведення державної експертизи інвестиційних проектів;

• інших заходів.

8

Відповідно до українського законодавства, суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, замовників, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Відповідно до функцій, які виконує держава, вона виступає або як інвестор, або як учасник, або одночасно і як інвестор, і як учасник. Держава як інвестор бере на себе функції фінансування тих галузей та виробництв, продукція яких має загальнодержавний характер (військово-промисловий комплекс, магістралі).

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності щодо розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, є рівні. Умови інвестування можуть бути різними для вітчизняних та іноземних учасників. Це залежить від державної політики.

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування. Для їх реалізації він залучає будь-яких учасників на договірній основі.

Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть виступати:

Фірма-девелопер — юридична особа, яка бере на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію.

Фірма-ріелтер — це фірма-посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють за угодами з продавцями нерухомості.

Інжиніринго-консалтингова фірма — це фірма, яка займається розробкою на договірних засадах різного роду документації — інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та ін. Вони накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об’єктів, рівні конкуренції, нормативи, технічні умови виробництва буді-монт робіт, про рівні цін на інвестиційні товари.

Будівельна фірма виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-дослідницькі, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні) та здає інвестору готовий об’єкт “під ключ”.

Аудиторські фірми виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора, так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів і пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу та ін.

Емітенти як учасники інвестування. Емітентами є юридичні особи, що здійснюють випуск цінних паперів. Залежно від функцій, які він виконує в інвестиційному процесі, може бути як інвестором, так і учасником.

Особливі учасники інвестування. Кредитні спілки створюються з метою залучення особистих збережень громадян для взаємного кредитування.

9

Згідно з ЗУ “Про інвестиційну діяльність” об’єктами можуть бути: 1) будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки; 2) цінні папери (крім векселів); 3) цільові грошові вклади; 4) науково-технічна продукція; 5) інтелектуальні цінності; 6) інші об'єкти власності; 7) майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Залежно від характеру інвестицій інвестор може вкладати кошти у споживчі, фінансові чи підприємницькі об'єкти.

Споживчі об'єкти — це об'єкти особистого або сімейного довгострокового використання (нерухомість, різні види транспортних засобів особистого використання, предмети розкоші тощо). До споживчих можуть бути віднесені також вкладення, що пов'язані з підвищенням якості виробничого та офісного побуту.

Підприємницькі об'єкти — це вкладення у будь-які види виробничої чи комерційної діяльності.

Фінансові об'єкти — вкладення у заснування або розвиток фінансових структур (банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки тощо), а також придбання активів у вигляді цінних паперів чи майнових прав.

Реальні та фондові (фінансові) інвестиції можуть здійснюватись у підприємницькі об'єкти та їх розвиток (через розробку та реалізацію інвестиційних проектів) або у впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв (венчурне інвестування).

Будь-які інвестиції пов'язані з певним рівнем ризику. Для зниження ризику вкладення здійснюються не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів. Метод генерування об'єктів інвестування у певну сукупність називається формуванням інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність активів (різного виду інвестицій) інвестора.

Теорія інвестиційного портфеля передбачає вкладення у різні, часто альтернативні, види активів. В умовах сучасної економічної практики портфель, як правило, формується як сукупність певної кількості об'єктів реального або фінансового інвестування.

10

Відповідно до ст. 14 ПКУ фінансові інвестиції (ф.і.) - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:

• здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

• дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

• є незалежним видом господарської діяльності для п/п-в реального сектору економіки;

• дає п/п-у змогу швидше й дешевше реалізувати стратегічні цілі свого розвитку;

• уможливлює вкладення п/п-м коштів у безризикові та спекулятивні інструменти;

• потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень;

• вимагає активного моніторингу й оперативності ухвалення рішень під час здійснення ф.і

Фінансові інвестиції можна класифікувати так: