1. Поняття та економічна сутність інвестування

2. Концепція інвестицій в радянській і західній літературі.

3. Класифікація інвестицій

4. Інвестиційна політика держави

5. Інвестиційний клімат

6. Шляхи активізації інвестування

7. Поняття, суб’єкти, об’єкти інвестиційної діяльності

8. Держава як суб’єкт інвестування

9. Інвестори та інші учасники інвестиційної діяльності

10. Характеристика об’єктів інвестування

11. Поняття фінансових інвестицій, їх класифікація

12. Інвестиційний ринок, його характеристика

13. Становлення та розвиток інвестиційного ринку в Україні

14. Ринок фінансових ресурсів

15. Національна депозитарна система

16. Оцінка вартості цінних паперів (облігацій, акцій). Методи оцінки вартості фінансових інструментів

17. Біржові індекси

18. Біржові індекси, що розраховуються на фондовому ринку України.

19. Управління портфелем цінних паперів

20. Понятті реальних інвестицій та їх об’єкти

21. Класифікація реальних інвестицій

22. Показники, що характеризують реальні інвестиції

23. Джерела фінансування інвестицій підприємства

24. Поняття інновацій та складові інноваційної діяльності

25. Стадії інноваційного процесу

26. Інноваційна діяльність і нормативно-правові акти, що її регулюють.

27. Оцінка ефективності інноваційного проекту.

28. Методи вибору інноваційної політики господарюючого суб’єкта

29. Інтелектуальні інвестиції. Венчурне підприємництво

30. Суть іноземних інвестицій та їх класифікація

31. Суб’єкти, об’єкти, види та форми іноземного інвестування

32. Умови іноземного інвестування в Україні

33. Міжнародна інвестиційна діяльність і її інститути

34. Поняття інвестиційного проекту. Види проектів

35. Розділи інвестиційного проекту.

36. Складання бюджету інвестиційного проекту.

37. Оцінка незалежних, альтернативних та споріднених проектів.

38. Послідовність розробки інвестиційного бізнес-плану

39. Оцінка ефективності інвестиційного проекту

40. Технічний інжиніринг та інвестиційно-консалтингові послуги

41. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства

42. Фінансова, бюджетна та економічна оцінка ефективності інвестування

43. Порівняння альтернативних можливостей вкладання грошей за допомогою техніки дисконтування і нарощування.

44. Фінансові ресурси інвестування, їх класифікація і принципи формування

45. Способи залучення інвестиційних ресурсів.

46. Фінансові інструменти. Фінансовий інжиніринг

47. Леверидж, його види. Структуризація капіталу

48. Основні визначення інвестиційного менеджменту

49. Сутність, мета та завдання інвестиційного менеджменту

50. Функції і механізм інвестиційного менеджменту

51. Управління інвестиційною діяльністю

52. Планування інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання

53. Способи реалізації інвестиційних проектів

54. Види договорів, що регулюють інвестиційний процес

55. Інвестиційні ризики і форми їх страхування

56. Інвестиційний лізинг

57. Законодавство України про інвестиційну діяльність

58. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту

59. Етапи прийняття інвестором виконаних робіт та готових об’єктів

60. Моніторинг реалізації інвестиційних проектів

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес “витрачання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра".

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвестування.

Інвестиційний проект може бути орієнтований на соціальний ефект і також має ґрунтуватися на кількісних розрахунках приросту вартості тих соціальних благ, на які він спрямований. У результаті його реалізації мають зрости відповідні соціальні активи, які належать суспільству або його регіональній, місцевій частині: краща транспортна інфраструктура, чистіше екологічне середовище, більші можливості для навчання, освіти, кращі умови життя, краще здоров'я населення, більша тривалість життя і т. ін. Перевага віддається тому проекту, який дає більший соціальний результат на одиницю витрачених коштів.

Інвестиційне середовище є сукупністю об’єктів інвестування та умов для здійснення операцій, пов’язаних з їх купівлею та продажем.

Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвестування, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів інвестора.

Об’єкти інвестування позначаються також терміном “інструменти інвестування”. Вони можуть бути реальными (матеріальними) та фінансовими активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матері-альні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.

Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох типових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розміщення свого капіталу:

- формування інвестиційних намірів (або політики) щодо використання капіталу для його зростання;

- аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;

- формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;

- управління портфелем за рахунок своєчасних змін його структури (об’єктів інвестування);

- моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.

Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів (коштів) інвестора на початок і на кінець періоду.

1

До 80-х років у вітчизняній економічній літературі термін "інвестиції" для аналізу процесів соціалістичного відтворення майже не застосовувався. Основним поняттям інвестиційної діяльності було поняття капітальних вкладень. Інвестиції (капітальні вкладення) розглядалися в двох аспектах: як процес, що відображає рух вартості в ході відтворення основних фондів, і як економічна категорія - система економічних відносин, пов'язаних з рухом вартості, авансованої в основні фонди від моменту мобілізації грошових коштів до моменту їх відшкодування.

Більш широке трактування інвестицій у розглянутий період була представлена позицією, згідно з якою інвестиції виступають як вкладення не тільки в основні фонди, а й у приріст оборотних коштів.

Відповідно до витратного підходу інвестиції розумілися як витрати на відтворення основних фондів, їх збільшення та вдосконалення. Даний підхід був домінуючим, оскільки він відображав специфіку функціонував в умовах адміністративно-командної економіки господарського механізму.

Загальне зниження ефективності функціонування адміністративно-командної системи управління призвели до визнання недостатності витратного підходу і звернення до ресурсного підходу. В основі останнього лежало виділення іншого складового елемента інвестицій - ресурсів. При цьому інвестиції трактувалися як фінансові кошти, призначені для відтворення основних фондів.

Початок ринкових перетворень спричинило за собою реформування підходів до аналізу економічних процесів, в тому числі і інвестиційної діяльності, підсилило інтерес до результатів наукових досліджень у країнах розвиненої ринкової економіки. Звернення до трактування терміна "інвестиції" у зарубіжній економічній літературі показує, що в різних школах і напрямках економічної думки визначення поняття "інвестиції" містять загальну суттєву рису - зв'язок інвестицій з отриманням доходу як цільової установки інвестора.

У найбільш загальному вигляді інвестиції розуміються як вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому. Разом з тим нерідко зустрічається позиція, відповідно до якої пропонується розрізняти категорії "інвестицій", з одного боку, і "вкладень капіталу", з іншого боку, на тій підставі, що відмітною ознакою інвестицій, на думку її представників, є продуктивний характер даної категорії. При цьому під інвестиціями розуміється, як правило, придбання засобів виробництва, а під вкладеннями капіталу - покупка фінансових активів.

Існує й інший підхід до визначення інвестицій. У його рамках інвестиції визначаються як вкладення в цінні папери. Розвиток ринкових відносин пов'язаний із зростанням різноманіття об'єктів інвестування, до складу яких входять як різні види реальних активів, так і фінансових інструментів.

Інвестиції в західній економічній літературі розглядаються в єдності двох аспектів: ресурсів (акумульованих з метою накопичення доходу) та вкладень (використання ресурсів), що забезпечують приріст капітального майна.

2

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції — це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об’єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об’єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п’яти років; понад п’ять років.

4. За цілями застосування інвестиції поділяють на – реінвестиції (зміна старих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва, тощо).

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

6. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні—суб’єкти певної держави та іноземних держав.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.

3

Інвестиційна політика забезпечує комплексний розвиток країни і врахування інтересів усіх груп інвестиційного процесу. Інвестиційна політика держави — це стратегія визначаюча показники економічного росту, формуюча економічні основи і перспективи нації.

Основні функції інвестиційної політики держави:

— експертиза інвестиційних проектів;

— формування переліку інвестиційних проектів і визначення пріоритетів для включення їх в різні державні програми;

— формування сприятливого іміджу держави на світовому ринку капіталу;

— розробка і реалізація гарантійних і заставних механізмів при залученні інвестиції в пріоритетні проекти;

Основними способами і методами реалізації інвестиційної політики держави можна назвати:

— законодавчу базу (адміністративні способи регулювання);

— прогнозування, державне програмування, моніторинг і регулювання інвестиційного процесу;

— фінансування з бюджету (субсидії і субвенції);

— державне підприємництво.

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні викладено в Законі України “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики виходячи з цілей та показників економічного і соціального розвитку України. Згідно зі статтею 12 цього Закону:

1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

• державних норм та стандартів;

• заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

• роздержавлення і приватизації власності;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• політики ціноутворення;

• проведення державної експертизи інвестиційних проектів;

• інших заходів.

4

Інвестиційний клімат - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити, насамперед, захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат доходу і капіталу.

До чинників, що формують інвестиційний клімат належать: 1. Державна інвестиційна політика; 2. Соціально-політична ситуація в країні; 3. Рівень розвитку фінансової системи нормативно-правове поле інвестиційної діяльності; 4. Стан внутрішнього ринку; 5. Природно-географічні умови; 6. Ринок праці; 7. Зовнішньоекономічні відносини; 8. Інституційна система; 9. Наявний виробничий потенціал; 10. Податкова система; 11. Розвиток інфраструктури; 12. Сучасна економічна динаміка країни

Основними актами законодавства, що впливають на інвестиційний клімат в Україні, є: 1. Конституція України; 2. Господарський, Цивільний, Земельний кодекси України; 3. Закони України: «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», «Про господарські товариства», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про заставу», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інші.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим незважаючи на те, що владою давно вже задекларована інноваційно-інвестиційна модель розвитку. Недостатній обсяг інвестицій в українську економіку обертається технологічним відставанням виробництва, зростаючою зношеністю основних фондів. Однією із основних складових формування сприятливого інвестиційного клімату є забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості. Цього можна досягнути шляхом перегляду існуючої системи резервування коштів комерційних бланків у напрямі зниження норми резервування. Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. Приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових інвестицій. Не менш важливим є й забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання рішень іноземних арбітражів.

5

З метою створення привабливого інвестиційного клімату та активізації інвестиційної діяльності задля забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення необхідно:

1) для створення привабливого інвестиційного середовища для приватного не позичкового капіталу:

♦ дерегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності;

♦ завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рівності всіх інвесторів;

♦ забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;

♦ удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;

♦ забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків;

♦ підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;

♦ подальше проведення адміністративної реформи з метою підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та корупції;

♦ зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;

♦ пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах;

♦ сприяння судовій реформі та безумовному виконанню судових рішень;

♦ створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки;