13. Вплив першої світової війни на Україну.

16. Відбудова господарства в 1921-1925рр. НЕП.

23. Відбудова і розвиток господарства України в перші післявоєнні роки 1946-1950 р.

5. Господарство українських земель XIII-першої половини XVII ст.

6. Господарство України в другій половині XVII - XVIII ст. Розвиток сільського господарства. Мануфактура. Торгівля. Реформи в першій половині XVIII ст.

12. Господарство України на початку ХХ ст. Столипінська аграрна реформа, її особливості. Промисловість. Торгівля. Фінанси.

15. Господарство України в роки громадської війни та іноземної інтервенції. Політика "воєнного комунізму" в Україні.

18. Грошова реформа 1922-1924р.

9. Два шляхи розвитку капіталізму у сільському господарстві України.

4. Економічні причини і наслідки розпаду Київської Русі.

14. Економічна політика Директорії 1917р. Господарство України в 1917-1918рр.

19. Індустріалізація народного господарства. Проблеми. Підсумки. Значення 1926 - 1941рр.

7. Криза феодального господарства в І половині ХІХ ст.

22. Народне господарство України у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945р.

1. Періодизація економічної історії України

10. Промисловий переворот в Україні, його особливості.

20. Перетворення сільського господарства - Колективізація. Підсумки, проблеми.

8. Реформа 1861 р. Еволюція капіталістичного господарства в Україні. Розвиток підприємства.

11. Розвиток господарства в західноукраїнських землях в XVIII - XIX ст.

17. Розвиток промисловості в 1921-1925рр.

21. Розвиток промисловості та транспорту 20-30 рр. ХХ ст.

24. Розвиток економіки України у 50- 60 роки. Реформа 1957р.

25. Господарська реформа 1965р. та її наслідки в Україні.

26. Розвиток економіки України у 70-60 роки ХХст.

27. Розвиток економіки України у 90 роках ХХ ст.

2. Соціально-економічні передумови виникнення Київської Русі. Норманська теорія, її критика та відношення до сучасності.

3. Сільське господарство, ремесло і торгівля в Київський Русі.

1. Періодизація економічної історії України.

Для періодизації економічної історії господарства України автори обрали схему, яка найповніше відповідає розвитку її науки і техніки, а саме: господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н.е.); господарство доби Середньовіччя; господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. — до наших днів).

З'ясування критеріїв періодизації розвитку економіки та економічної науки стало важливою науковою проблемою. Більшість сучасних дослідників наголошують на відмінностях у періодизаціях історико-економічної науки та загальної історії, оскільки предметом останньої є певні часові та просторові межі, в яких відбувається розвиток людського суспільства, перебіг історичного процесу. У зв'язку з цим події подаються в історичній ретроспективі, відповідно до історичної послідовності їх виникнення та розвитку. Історико-економічна наука досліджує якісні зміни в господарській системі та економічній думці, відображає зрушення, що виникли в результаті історичної еволюції. Тобто визначальними критеріями періодизації е зміни в процесі розвитку економіки та економічної науки з урахуванням історико-хронологічного підходу.

Основою сучасних концепцій періодизації є розгляд зазначеної проблеми, по-перше, в контексті цілісного осмислення всесвітньо-історичного розвитку як соціокультурного процесу, що розглядається як система, складовими якої є економічна, соціально-політична, культурно-інформаційна сфери людської життєдіяльності, їх взаємопов'язана якісна трансформація, по-друге, через визнання ідеї багатофакторності соціокультурного, у тому числі історико-економічного процесу (відносин економічної власності, технологічного способу виробництва, рівня розвитку товарно-грошових відносин, способу управління та координації економічної діяльності тощо), по-третє, на основі системно-синергетичної концепції.

Історично сформувалися два основних підходи до осмислення еволюційного розвитку людства.

Лінійно-поетапний (стадійний) підхід тракту є історію людства як сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, однієї стадії до іншої - передбачуваний лінійний розвиток. Головна увага приділяється вивченню історичних процесів у часі, на основі внутрішніх (ендогенних) механізмів розвитку. Це погляди авторів Стародавнього Риму, доби Відродження та Просвітництва (Д. Віко, А. Джевонезі, Ж. Ж. Руссо, А.Р. Тюрго, Д. Юма, A. Фергюссона), представників еволюційно-прогресивістської парадигми (Ж.А. Кондорсе, К.А. Сен-Сімона, Г. Гегеля, О. Конта, С. Десницького, Ф. Ліста, Б. Гільдебранта, Г. Шмоллера, А. Вагнера, Л. Брентано, К. Бюхера, М. Костомарова, М. Грушевського, В. Винниченка, М. Драгоманова, І. Франка, М. Ковалевського, К. Поланьї,B. Ростоу, Р. Арона, Д. Белла, Б. Тоффлера), формаційної парадигми (К. Маркса, В.І. Леніна, радянських вчених), а також модернізаційної та постмодернізаційної парадигм.

Циклічна модель історичного розвитку, або історичного кругообігу, акцентує увагу на просторовому аналізі історії, своєрідності просторово-тимчасових культур-цивілізацій, заперечує єдність, послідовність і закономірність розвитку людства. Вона зародилася у давніх цивілізаціях Індії та Китаю на ґрунті землеробства, розвивалася в античні часи (Платон, стоїки) та середньовіччя (арабський мислитель Ібн-Хальдун), розквітла в добу Відродження (М. Макіавеллі, Т. Кампанелла, Дж. Віко), а остаточно сформувалася в кінці XIX ст. - на початку XX ст. (концепції І. Гердера, Е. Мейєра, М. Данилевського, К. Леонтьева, О. Шпенглера, Ф. Ніцше).