3. Історичні типи світогляду.

Історичні типи світогляду:

1. міфологічний;

2. релігійний;

3. життєво – практичний (наївний реалізм);

4. філософський.

1. Міфологічний – фантастичне відтворенні явищ і процесів дійсності у свідомості людини, - це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділенні їх окремими людськими характерами, але з фантастично розвиненими і гіпертрофованими властивостями.

2. Релігійний (від лат. religio – набожність, благочестя, святиня, зв'язок) - це такий тип світогляду, в якому освоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на поцейбічний (земний, природний, гріховний) і потойбічний (небесний, сакральний). Найважливішою ознакою релігійного світогляду є віра. Віра – це бездоказове визнання існування надприродної сили (Бога), яка створила цей світ і спрямовує його у своєму розвитку. Релігійний світогляд у формі трьох світових релігій - буддизму (VІ-V ст. до н.е.), християнства (І ст. до н.е.) та ісламу (VІІ ст. до н.е.) до нинішнього часу широко розповсюджений в різних країнах світу.

3. Життєво-практичний - це таке світорозуміння, яке базується на повсякденному досвіді людей, їх життєдіяльності, його ще називають життєвою філософією, або здоровим глуздом. Життєво-практичний світогляд залежить безпосередньо від умов життя людей. В ньому відображаються традиційні погляди на світ і людину, він передається із покоління в покоління з досвідом людей.

4. Філософський - це такий тип світогляду, який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним, логічним шляхом з позиції розуму і знань. Його часто називають теоретичним світоглядом, що представляє собою теоретичне узагальнення і систематизацію практичного і духовного досвіду освоєння людиною світу. Тому філософський - це такий світогляд, який ґрунтується на спостереженнях, логічному аналізі і направлений на виявлення і осягнення найбільш загальних закономірностей розвитку природи суспільства і мислення людини.

4. Предмет, основне питання, метод та функції філософії.

На відміну від інших наук філософія вивчає не окремі сторони, властивості і відношення, характерні різноманітним предметам та явищам світу, а найбільш загальні для всіх предметів і явищ властивості, відношення і зв'язки.

Як світогляд філософія - це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, розуміння різноманітних форм відношення людини до світу.

Предмет філософії - це не світ і не людина самі по собі, а так як філософія - це вчення про суть світу і про людину, то предметом філософії є:

1) система відношень "світ - людина";

2) закономірності, загальні для розвитку природи, суспільства і людського мислення.

Основне питання філософії.

Центральною проблемою філософії є проблема співвідношення природи і духу, матеріального та ідеального, проблема визначення первинності матерії чи свідомості та проблема пізнавальності світу. Ця проблема формулюється як основне питання філософії. Воно має дві сторони:

1. Що є первинним: дух чи природа, свідомість чи матерія?

2. Чи пізнавальний світ, чи відповідає знання про світ власне світу?

В ході історичного вирішування цієї проблеми склалися два протилежні напрямки у філософії: матеріалізм та ідеалізм.

1. Матеріалізм (materia - речовина) - це напрям, який визнає первинність матерії та принципову пізнавальність світу, і вважає, що світ існує сам по собі, ніким не створений і розвивається за власними об'єктивними законами. Засновником матеріалізму є Демокріт;

- це один із двох основних філософських напрямків, який вирішує дану проблему на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення, психічне, суб'єктивне - як властивість матерії. Матеріалізм признає принципову пізнавальність світу, розглядає пізнання як найвищу ступінь відображення об'єктивної дійсності і критерієм істини вважає практику.

Види матеріалізму:

• наївний або примітивний

• механістичний та метафізичний

• діалектичний

2. Ідеалізм - напрямок, який за основу світу визнає дух, свідомість та обмежує пізнавальні можливості людського розуму, пояснюючи це тим, що пізнати можна тільки очевидне. Засновник ідеалізму Платон;

- це протилежний матеріалізмові напрямок, який приймає за основу, первинне - свідомість, дух, ідею, мислення. Ідеалісти у тих випадках, коли вони признають пізнавальність світу, заперечують, що у свідомості людей відображається об'єктивна реальність, вважають, що пізнати можна лише очевидні речі, а пізнання сутності речей і явищ людині недоступне.

Види ідеалізму:

• суб’єктивний ідеалізм

• об’єктивний

Об'єктивні ідеалісти вважають, що ідеальне начало існує незалежно від людини чи людства (ідеї і Платона, Бог у релігійній філософії, числа у Піфагора).

Суб'єктивні ідеалісти єдиною реальністю визнавали буття свідомості індивіда, а світ розглядали як комплекс людських відчуттів, тобто відчуттів суб'єкта (Берклі, Юм).

3. Дуалізм (від duos - подвійний) - це проміжний між матеріалізмом та ідеалізмом напрямок, представники якого і матерію і свідомість вважають рівноправними основами світу.

Методи філософії.

Коли питання постає про сутність світу, про його пізнання, то не менш важливим є питання про вибір правильного методу пізнання як способу вивчення явищ світу, як вибір засобів, прийомів, що роблять пізнання успішним.

Питання про те, в якому стані перебуває світ, чи розвивається він і людська сутність, чи вони незмінні? Це питання про рух і розвиток. Залежно від розв’язання цього питання виникають також дві протилежні концепції розуміння світу (два методи): діалектика, як вчення про розвиток, і метафізика, яка заперечує або спотворює розвиток Будь-яка (зокрема діалектика як теорія розвитку) теорія стає методом тоді, коли вона спрямовується на пояснення практики, на здобуття нового знання, необхідного для теоретичного освоєння світу.

Методи філософії - це система засобів, прийомів, способів, правил, використання яких дозволяє вирішувати теоретичні та практичні проблеми. Розрізняють загально - наукові та спеціальні методи.

• Діалектика – це є метод, який передбачає розгляд предметів і явищ такими, що знаходяться у розвитку, взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими явищами, і який в основу пізнання світу ставить рух, зміну, розвиток, боротьбу суперечностей як джерело розвитку.

• Метафізика – метод, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішніми зв’язками, відірвано одне від одного, в застиглому, незмінному стані, вкрай спрощено розглядає розвиток – лише як кількісні, а не якісні зміни, джерело розвитку вбачає за межами природи.

• Герменевтика – (від Гермес - ім’я грецького Бога красномовства) - це метод тлумачення філософських текстів (виникла з потреб тлумачити Біблію), це метод проникнення в смисл деяких феноменів на основі з’ясування їх місця та функцій в культурі (Вільгельм Дільтей, Мартін Гайдеггер).

• Феноменологія – метод вивчення явищ свідомості. Метод, який дозволяє виявити сутність (загальне) у очевидних, конкретних речах і явищах (одиничному) (Гусерль).

Методом філософії є теоретичне мислення, яке спирається на досвід людства, на досвід науки та культури.

Як форма теоретичного знання, філософія розробляє систему принципів, законів і категорій, які є її теоретичними інструментами пізнання і пояснення світу. Причому, особливістю філософського пізнання як основи світогляду, в протилежність міфології, релігії, повсякденному світогляду, є її раціональність, доведеність, логічна обґрунтованість і аргументованість.