Тема1: Філософія, її предмет та проблеми.

План.

1. Філософія як світогляд. Основні проблеми філософії.

2. Світогляд, його сутність і структура.

3. Історичні типи світогляду,

4. Предмет, метод та основне питання філософії.

5. Структура та функції філософії.

Література:

1. Заїченко Г.А. Філософія: Підручник .- К. - 1995. - С. 6-19.

2. Касьян В.І. Філоософія. Відповіді на питання екзаменаційних білетів. К.: Знання. – 2008.

3. Надольний І.Ф. Філософія. К. - 2006.

4. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань. Л. – 2008.

5. Причепій Є.М. Філософія. К – 2006.

1. Філософія як світогляд. Основні проблеми філософії.

Філософія виникає приблизно в 7-6 ст. до н.е. майже одночасно у трьох осередках стародавньої цивілізації: Індії, Китаї, та Греції. Авторство слова “філософія” приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (біля 580-500 рр. до н.е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом (любителем мудрості, від грецького рhileo - любов; sophia – мудрість), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, а людина може лише любити цю мудрість, оскільки під мудрістю давні греки розуміли не просто мислення, а єдність способу мислення і способу життя. Тим самим з часів Піфагора у понятті «філософія» фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до до­сягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі цінності - істину, добро і красу. Філософи Давньої Греції вивчали начала та закономірності світобудови, а під філософією розумілась наука взагалі.

В якості назви самостійної науки вперше термін «філософія» було використано давньогрецьким мислителем Платоном (427 - 347 рр. до н.е.), учнем Сократа.

Арістотель (384–322 рр. до н.е.), учень Платона, робить філософію самостійною загальнотеоретичною наукою.

Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ (469 - 399 рр. до н.е.). Він визначив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитаннями:

- чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина?

- чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке краса?

- чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро?

Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін:

а) гносеології - теорії пізнання, вченню про те, що таке істинне знання і які шляхи його досягнення;

б) етиці - вченню про те, що таке добро і зло, і як людина повинна оцінювати свої вчинки;

в) естетиці – вченню про прекрасне.

З виникненням у Європі системи освіти і науки філософія набула статусу головної теоретичної дисципліни, без оволодіння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі. Тодішня філософія була всеохоплюючою наукою, вона включала в себе інші науки і поділялась на такі розділи:

1. Раціональна філософія - логіка - наука про правильне мислення, яка вчила керувати діями розуму.

2. Моральна філософія - наука про правильні вчинки, яка по­ділялась на етику - науку про управління дія­ми окремої людини, економіку - науку про управління госпо­дарством, політику - науку про управління державою.

3. Натуральна філософія - наука про природу речей, що по­ділялась на фізику - науку про якісну природу матеріальних ре­чей, математику - науку про кількісну природу матеріальних речей та метафізику - науку про нематеріальні речі.

До XVIII століття європейські університети мали тільки три фа­культети та спеціальності, і для того, щоб отримати диплом доктора теології, права чи медицини, потрібно було спочатку отримати дип­лом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих навчальних закладів, значно зросла. Від філософії відокремився ряд наук, проте чільне місце в системі теоретичної підготовки у вищій, особливо університетській, освіті зберігається за філософією.

В буквальному розумінні слово "філософія" (від грецьких слів: рhileo - любов; sophia - мудрість) означає любов до мудрості.

Філософія - це форма суспільної свідомості, яка досліджує найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення людини. В давнину поняття мудрості мало особливий, піднесений смисл. Воно означало прагнення до особливого інтелектуального розуміння світу, заснованого на знанні і безкорисному служінню істині, причому, мудрість означала не просте нагромадження механічної суми знань, а прагнення зрозуміти світ як цілісний і єдиний у своїй основі, і людину - як його невід’ємну його частину. Філософія як любов до істини і до мудрості стала синонімом тільки-но зароджуваної теоретичної думки і включала в себе все знання про світ і людину: початки математики, фізики, хімії, астрономії, медицини, історії, етики, естетики та ін. Недарма філософів античності називали вченими-енциклопедистами.

Так, наприклад, Фалес (624-547 рр. до н.е.), стародавній грецький філософ, був видатним математиком, геометром, будівельником мостів,астрономом, йому належить заслуга у вирахуванні 365 днів у році та у поясненні причин затемнення Сонця.

Поряд із початками різноманітних з наук спільне знання стародавніх охоплювало також узагальнені роздуми про світ і людину у їх складних взаємовідносинах, людей цікавили питання: як виник і побудований світ, хто або що є його основою, у чому полягає сенс життя і призначення людини? Сама постановка таких питань та пошуки відповідній до них відносяться до світоглядних проблем.