3. Зародження державності у східних слов’ян в lV ­ – іх ст.

1.Східні слов’яни у іv – VII ст. Антська доба.

2. Нарощування державотворчого потенціалу східного слов’янства у VII – IX ст.

3. Утворення Київської Русі. Роль варягів. Норманська теорія

1. У IV – IX ст. в письмових джерелах слов’яни були відомі під назвами анти і склавини. Антів традиційно вважали предками східних слов’ян. М.С.Грушевський же вважав антів предками українців. Вважають, що на цей час слов’яни вже розкололися на дві гілки – східних і західних слов’ян.

Анти перебували між Дніпром та Дністром. Їхня доба тривала з кінця IV до початку VII ст. З кінця ж IV по VI ст. тривала доба “великого переселення народів”, початок якій поклали події в Північному Причорномор’ї.

У 375 р. в причорноморських степах з’явилися гуни, які традиційно вважаються кочовим народом азіатського походження. Гуни розбили державу готів і частину їх підкорили (остготи), а далі пішли за Карпати і в Угорщині заснували центр власної держави. В останній чверті IV ст. (385 р.) остготи, намагаючись звільнитися з-під влади гунів, почали війну з антами, яку виграли. Письмові джерела зберегли ім’я правителя антів – Бож, Боос або Бус, якого разом з 70 старійшинами остготи підступно вбили. Тобто в антів було досить чисельне і сильне державне утворення. Проти остготів виступили гуни і перемогли їх. Вважають, що анти були союзниками гунів.

У наступні два століття десятки народів і племен (германських, сарматських, тюркських і слов’янських) переміщувалися на сотні і тисячі кілометрів по Центральній та Західній Європі, внаслідок чого у 476 р. перестала існувати Західна Римська імперія, на терені якої виникло з півдесятка варварських королівств. До середини V ст. активна роль в цих процесах належала гунам, які домінували у Європі. Вершини могутності держава гунів досягла в правління Аттіли, але після його смерті (453 р.) гуни зазнали поразки від підкорених народів і їх держава припинила існування.

У наступні сто років естафету в “великому переселенні народів” від германців перейняли слов’яни, які свій удар спрямували на східну частину колишньої Римської імперії – Візантію, а саме на Балканський півострів. З кінця V – по середину VI ст. тривали Балканські війни слов’ян з Візантією, внаслідок яких анти, склавини заселили (силою зайняли ) майже весь Балканський півострів. Так з’явилась третя, південна гілка слов’янства.

У ці сто років (середина V – середина VI ст.) анти домінували в Північному Причорномор’ї, але у 50-х роках VI ст. зі сходу в Причорноморські степи прийшов новий кочовий народ авари, які шляхом гунів пройшли за Карпати і в Угорщині заснували свою державу – Аварський каганат, яка проіснувала тут до кінця VIII ст.

Авари були дуже войовничим народом. Наприкінці VI – на початку VII ст. вони воювали з антами і перемогли їх, підкоривши дулібів, одне з племінних об’єднань антів.

2. Вважають, що внаслідок цього антський племінний союз розпався, і тому не випадково 602 роком датується остання відома в письмових джерелах згадка про антів. З цього часу про східних слов’ян рідко згадують письмові джерела. Але саме в ці “темні” століття їх історії в розвитку східного слов’янства відбулися важливі якісні зміни. Так, в антську добу у східних слов’ян тільки простежуються зародки державності, процесів державотворення і класоутворення, а в IX ст. держава у східних слов’ян вже з’являється. Тому очевидно, що у VII – VIII ст. у східних слов’ян інтенсивно відбувалися цивілізаційні процеси, що підтверджується даними археології, які засвідчують про розклад родового ладу (зростання продуктивних сил, поява соціальної нерівності та ін.), а також даними письмових джерел.

Давньоруські літописи (“Повість минулих літ”) говорять про існування у східних слов’ян в IХ ст. півтора десятка племінних княжінь (утворень з ознаками державності), серед яких були на території України: поляни – Середнє Подніпров’я (Київ); сіверяни – басейн р. Десна і Сейм; древляни – басейн південних притоків р. Горинь, уличі – між Дніпром і Дністром на південь від полян; волиняни на Волині (до них тут були дуліби); тиверці – між Дністром та Прутом; хорвати – Прикарпаття. На території Білорусі були: дреговичі, полочани, а на території сучасної Росії: словени – на півночі в районі Новгорода; кривичі – від Пскова до Смоленська; в’ятичі – басейн р. Оки; радимичі – між в’ятичами і сіверянами. Також літопис говорить про похід Русі на Константинополь у 860 р., що підтверджують і візантійські джерела.

Візантійські автори повідомляють про походи русів на візантійські міста: Сурож (у Криму), яке було захоплене слов’янським військом, очолюваним князем Бравлином, та Амастриду (в Малій Азії).

Західноєвропейські автори повідомляють, що у 839 р. до імператора франків разом з послами Візантії прибули люди, які назвалися послами від народу “рос” і його правителя “хакана”, а при перевірці виявилися норманами.

Арабські ж автори засвідчили про існування у східних слов’ян трьох державних утворень – Славії, Артанії (Арси) і Куявії (Київ), повідомили про державу Валінана і її правителя Маджака, а наймогутнішим серед слов’янських царів називали Дира.

Тобто на IX ст. державність у східних слов’ян уже існувала, але її зародження відбувалося в непростих геополітичних умовах, оскільки вVII–IX ст. в Східній Європі відбувалися складні етнополітичні процеси.

У 30 – 50-х рр. VII ст. в Приазов’ї існувала держава Велика Булгарія на чолі з ханом Кубратом, заснована булгарами, які входили раніше до гунського союзу. В останній третині VII ст. Велика Булгарія була розгромлена Хозарським каганатом, державою, яка існувала в Понизов’ї Волги, Північному Кавказі та Приазов’ї з другої половини VII до 60-х рр. X ст.

Розташований на перехресті важливих міжнародних торговельних шляхів Хозарський каганат брав активну участь у світовій торгівлі, тому, прагнучи забезпечити якнайкращі умови для неї, здійснював експансію проти сусідніх народів. У IX ст. данину Хозарському каганатові зі східних слов’ян платили в’ятичі, радимичі, сіверяни і деякий час поляни. Взагалі Хозарський каганат мав сильний вплив на розвиток східного слов’янства.

3. Помітний вплив на східних слов’ян мали і варяги, вихідці з Північної Європи, переважно скандинави. У Західній Європі вони відомі були під назвами вікінги, нормани. У IX ст. варяги виявили високу військово-політичну активність на терені Східної Європи, так само як з кінця VIII по XI ст. в Західній Європі, Північній Атлантиці і Середземномор’ї. Вікінги заселили Ісландію, Південну Гренландію, досягли Північної Америки, завоювали половину Англії, північ Франції, південь Італії з островом Сицилія. У ІХ – Х ст. вікінги були жахом для Західної Європи. У 1066 р. герцог Нормандії, нащадок вікінгів, завоював Англію.

Тому поява вікінгів – варягів у Східній Європі у IX ст. не була випадковою. На початку IX ст. варяги освоїли шлях з Балтійського моря до Каспійського через Волгу, спрямований до країн арабського Сходу. Арабські купці активну торгівлю проводили в Східній Європі. На середину IX ст. варяги освоїли шлях з Балтійського до Чорного моря – “ з варяг у греки”, спрямований до Візантії. Поселення варягів виявлені археологами біля Смоленська, Чернігова та ін. Основним їх заняттям була війна, торгівля, військова служба.

З’явившись, варяги у IX ст. взяли активну участь у процесах державотворення у східних слов’ян. Літопис це так подає. У 859 р. варяги брали данину у словен та сусідніх племен, але їх вигнали. У 862 р. ці племена запросили Рюрика з двома братами і їхнім народом (родом) Руссю до себе на княжіння. Інші літописи свідчать, що у 60 – 70-х рр. IX ст. проти Рюрика було повстання новгородців на чолі з Вадимом Хоробрим, а до Києва прибігли якісь новгородці. Київський князь Аскольд ходив на Полоцьк. У 879 р. помирає Рюрик, якому наслідує Олег. У 882 р. Олег захопив Київ і вбив Аскольда і Дира, зробивши Київ столицею (мати міст руських). У найближчі роки Олег підкорив древлян, сіверян і радимичів, що неминуче повинно було призвести до протистояння з Хозарським каганатом.

Так за літописним сценарієм постала держава Київська Русь. Але до цих повідомлень літопису історики ставляться дуже обережно, з великою пересторогою, оскільки вважають, що вони фальсифіковані. До того ж багато чого є незрозумілого. Хто такі Аскольд і Дир – варяги чи Києвичі, брати чи ні? Ким доводиться Олег Рюрику, де і як він помер?

Події ж можна більш-менш достовірно відновити так. На середину IX ст. варяги намагалися підкорити північні племена (словен, кривичів, чудь, весь та ін.) і на 60 – 70-ті рр. IX ст. це їм вдалося. На цей час визначилося протистояння двох потужних центрів державотворення у східних слов’ян – на Півдні (Київ) і на Півночі (варяги). Перемогли варяги, які у 80-х рр. IX ст. об’єднали під владою Києва всі східнослов’янські племінні княжіння, розташовані впродовж шляху “з варяг у греки”. Можливо, це був їх стратегічний план – поставити під свій контроль важливий для них маршрут до багатої Візантії. При цьому з самого початку молода держава виступила суперником Хозарському каганатові.

Тобто активна участь варягів у державотворчих процесах на Русі є беззаперечною, але чи є вірною “норманська теорія”, яку в середині XVIII ст. розробили російські історики німецького походження Байєр, Міллер, Шльоцер. За свідченням літописів вони зробили висновок, що державу на Русь принесли варяги – нормани. Тоді ж у середині XVIII ст. з патріотичних позицій проти цього виступив Ломоносов, який вважав, що слов’яни самі створили собі державу. Ці суперечки тривають вже більше двох століть. Де істина? Державу на Русь східним слов’янам варяги не принесли. Держава поступово формувалася у східних слов’ян на протязі кількох століть і на IX ст. державотворчі процеси досягли завершальної стадії. Саме в цей час з’явилися варяги і взяли активну участь в державотворчих процесах на Русі, певним чином їх скорегувавши. Держава у східних слов’ян виникла б і без варягів. Якби їх не було, то, можливо, державотворчі процеси тут проходили б інакше.