12. Визвольна війна під проводом б. Хмельницького середини XVII ст. Та її наслідки

1. Хід війни у 1648–1653 рр.

2. Договір з Росією та події 1654–1657 рр.

3. Наслідки війни.

1. З боку українського народу війна за характером була справедливою, загальнонародною, національно-визвольною. Рушійні сили її становили переважно козаки і селяни. Політичний провід належав козацтву. Спричинили війну політика королівського уряду та польсько-шляхетської адміністрації, спрямована на подальше посилення національно-релігійного та соціального гніту, що зачіпляла інтереси всіх верств українського народу.

Наприкінці 1647 р. було заарештовано Б. Хмельницького за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. У грудні 1647 р. Б. Хмельницький тікає на Запоріжжя, де закріплюється на острові Бузький. Наприкінці січня 1648 р. він нападає на Січ, козаки переходять на його бік. 30 січня 1648 р. Б. Хмельницького на Січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв’язки з Кримським ханством, яке у перші роки війни було союзником Б. Хмельницького. Поляки готуються до придушення повстання. Навесні 1648 р. починають бойові дії. У травні 1648 р. у битвах під Жовтими Водами (5–6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 20 травня помирає Володислав IV, король Речі Посполитої. Б.Хмельницький з військом прямує в Україну на „волость”, де влітку 1648 р. вибухнули повстання, почалася різанина. Б.Хмель-ницький готує військо, встановлює дипломатичні стосунки з іншими державами. 13 вересня 1648 р. у битві під Пилявцями було розгромлене польське військо. У вересні – листопаді 1648 р. триває похід в Західну Україну, проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648 р. новим королем стає Ян Казимир, а у листопаді 1648 р. Б. Хмельницький припиняє бойові дії і повертається назад до Києва.

Влітку 1649 р. бойові дії відновлюються. 5–6 серпня 1649 р. у битві під Зборовим зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір, за яким під владу гетьмана переходили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, де встановлювалася козацька автономія. На цій території не мали права перебувати королівські війська, всі посади займали лише православні, тобто була своя адміністрація, реєстр встановлювався у 40 тисяч, підтверджувалися козацькі вільності, питання про унію виносилося на найближчий сейм, київському митрополитові надавалося місце в сенаті, єзуїтам і євреям не можна було проживати на козацькій території, всім повстанцям гарантувалася повна амністія, а на гетьманську булаву передавався Чигирин з округою. Зборівський договір був компромісом, який обидві сторони не задовольняв.

У лютому – березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18–30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок відступу кримського хана, який полонив

Б.Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована. У червні – липні 1651 р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ в Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. Б. Хмельницький, викупивши себе з полону, зібрав військо і зупинив наступ. Виникла патова ситуація. 18 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківський договір, за яким під владу гетьмана передавалося Київське воєводство, козакам дозволили жити тільки в королівських володіннях, пани поверталися до своїх маєтків, реєстр встановлювався у 20 тисяч, заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, питання про унію не обговорювалося, Чигирин з округою залишався при гетьмані.

Білоцерківський договір був вимушеним компромісом, який ще менше влаштовував обидві сторони. В Україні ж почалася справжня селянська війна. Сейм Речі Посполитої не затвердив Білоцерківський договір, тому бойові дії відновилися. 22–23 травня 1652 р. у битві під Батогом було розгромлене двадцятитисячне польське військо. Козацькі війська знову займали Брацлавщину та Чернігівщину. Восени 1653 р. були відновлені бойові дії. У жовтні – листопаді 1653 р. у боях під Жванцем повторилася зборівська ситуація, кримський хан врятував польське військо від поразки. Б. Хмельницький змушений був погодитися на припинення бойових дій, але новий договір не укладає, бо змінюється зовнішньополітична ситуація.

2. Усі ці роки Б. Хмельницький підтримує активні дипломатичні стосунки із іншими державами (Кримським ханством, Туреччиною, Молдовою, Литвою, Росією та ін.). Особливо він намагається укласти союз з Росією проти Речі Посполитої, погоджуючись визнати протекторат російського царя, але Росія зволікає. Пояснюється це тим, що внутрішнє становище Росії було нестабільним, її також насторожував союз з Кримським ханством і антифеодальний характер війни. До того ж, можливо, вона вичікувала послаблення обох сторін. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалює рішення взяти Україну під “високу руку государеву”. У грудні в Україну було направлене російське посольство. У грудні 1653 р. Б. Хмельницький, знаючи про це, з-під Жванця їде назустріч. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, яка схвалила союз з Росією і перехід під владу царя, але не всі це рішення підтримали. Проти виступили вище духовенство Української православної церкви, старшина полтавського і кропив’янського полків, Іван Богун, Іван Сірко та ін. Переяславська рада тільки формально схвалила це рішення, але його треба було закріпити документально. Тому до Москви було направлено українське посольство, яке 21 березня 1654 р. підписало “Березневі статті” – договір Б. Хмельницького з російським урядом. Цей договір підтверджував права, привілеї та вольності козацтва та української шляхти, реєстр встановлювався у 60 тисяч. Призначалася плата старшині та кошти на утримання козацького війська. Визнавалося право Запорозького війська обирати гетьмана, царю тільки повідомляли про це. Надавалося гетьману право зносин з іншими державами, обмеження встановлювалося лише для Туреччини та Речі Посполитої. Зберігалася місцева адміністрація, яка сама збирала податки. Царські воєводи та інші російські урядовці не могли втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Зберігалися права київського митрополита, який не підпорядковувався московському патріархові. Гетьману в рангове володіння надавалося Чигиринське староство. Також російські війська надавали допомогу Україні (військо під Смоленськ, військові залоги на кордоні з Польщею, оборона від нападів татар та ін.).

Статті цього договору були складені нечітко, припускали двозначні тлумачення, обидві сторони по-різному його розуміли. Б. Хмельницький і старшина розуміли його як військово-політичний союз двох рівноправних сторін із визнанням протекції сильнішої, але на договірній основі. Царський уряд це розумів, як ще один договір переходу під владу царя ще одного народу. Фактично ж Україна до складу Росії увійшла на засадах широкої автономії. При Б. Хмельницькому Гетьманщина фактично зберігала свою державну самостійність, до того ж була визнаною як суб’єкт міжнародних відносин іншими державами.

У 1654 р. Росія починає війну з Річчю Посполитою, яка укладає союз з Кримським ханством. Навесні – влітку 1654 р. російсько-українські війська ведуть успішні дії на Смоленщині та в Білорусії. Восени 1654 р.–взимку 1655 р. російсько-українське військо здійснило успішний похід в Західну Україну, проводить воєнні дії в Білорусії. Але закріпити перемогу не змогло. Відволікали напади татар. Влітку 1655 р. війну з Річчю Посполитою почала Швеція, війська якої зайняли більшість польських та литовських земель. За цих умов Росія влітку 1656 р. починає війну зі Швецією. 24 жовтня 1656 р. Росія з Річчю Посполитою укладає Віленське перемир’я. Українську делегацію на переговори не допустили, що викликало обурення Б. Хмельницького, до того ж мали місце конфлікти в Білорусії, втручання російських воєвод в українські справи. За таких умов Б. Хмельницький проводить самостійну політику. Союз з Росією він не розриває, але війну з Річчю Посполитою продовжує і укладає союз зі Швецією. Україна приєднується до коаліції держав проти Речі Посполитої у складі Швеції, Бранденбурга, Литви, Семигородщини. Проте коаліція скоро розпалася. Зовнішньополітичні плани Б. Хмельницького зазнали невдачі, що стало тяжким ударом для гетьмана. 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помирає.

3. Війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, але її особливістю було переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою, тобто це була боротьба не тільки за національне, але й за соціальне визволення. Починалося все як велике козацьке повстання, але не як звичайне. Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р. розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне визволення під політичним проводом козацтва.

Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель: утворилася Українська держава і встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни, тому частина сучасних українських істориків, виходячи з того, що до корінних змін призводять революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією.

Проаналізуємо названі наслідки війни. До початку 1649 р. основу політичної програми керівників повстання становила ідея політичної автономії для козацького регіону, тобто ідея козацького автономізму. Але вже взимку 1649 р. висловлюється ідея незалежної української соборної державності, тим більше, що держава вже утворюється. Утворення її починається вже влітку 1648 р. Юридично фактичне існування Української держави визначається Зборівським договором. Були визначені територія держави, її кордони, адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні. Формується апарат управління. За зразок було взято організаційний устрій Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Вищим органом влади стала козацька військова рада, яка вирішувала найважливіші питання (вибори гетьмана та ін.). Зростає значення старшинської ради, до якої по суті переходять усі функції загальної ради. На чолі виконавчої влади був гетьман, в руках якого зосереджувалися найважливіші владні функції: він скликав ради, видавав закони (універсали та ін.), роздавав землі, затверджував старшину, очолював апарат управління, відав фінансами, мав право помилування, очолював збройні сили, керував зовнішньою політикою та ін. Апарат управління був кількох рівнів. Центральний апарат представляли гетьман та генеральна старшина, які становили гетьманський уряд (обозний, суддя, підскарбій, писар, осавули, хорунжий, бунчужний). При гетьмані знаходилися Генеральна військова канцелярія – центральна адміністративна установа. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. Полковий рівень становили полковник і полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий). Сотенний рівень становили сотник і сотенна старшина (осавул, писар, хорунжий). Селяни та міщани мали свої органи управління, але зверхніми над ними були козацькі органи. Тобто була територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ (на початку 1657 р. – 18 полків), правитель – гетьман та центральний уряд, місцева адміністрація, своя судова система і закони, система оподаткування, військо, дипломатичні відносини з іншими державами, своя символіка. За Б. Хмельницького держава виступала як суб’єкт міжнародних відносин.

Окрім цього, глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин. Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави – Війська Запорозького. Затверджується козацька земельна власність, за природою – фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин. Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння. Також відбулися зміни і в соціальній структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників – магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю. Зміцнився статус православного духовенства. У містах провідна роль перейшла до українського міщанства.

Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події вважати революцією? Соціальна революція призводить до зміни суспільного ладу або сприяє цьому. В Україні ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи. У цілому ж взимку-навесні 1648 р. все починалося як велике козацьке повстання, яке швидко переростає у широкомасштабну визвольну війну, в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси національно-визвольної революції, суть якої в звільненні від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави.