3. Соціальний діалог з охорони праці в єс – основні моделі соціального діалогу та партнерства

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Найважливішими елементами механізму соціального партнерства є:

— постійний переговорний процес між представниками інститутів соціального партнерства;

— постійно працюючі органи трибічної комісії з урегулювання соціально-трудових відносин;

— система контролю за виконанням прийнятих договорів та угод;

— робота експертів партнерських відносин, що аналізують стан та перспективи системи соціального партнерства;

— доведення ідей соціального партнерства до широких верств населення.

Соціальне партнерство здійснюється у таких формах:

— колективні переговори з підготовки проектів колективних договорів;

— забезпечення гарантій трудових прав працівників та вдосконалення трудового законодавства;

— участь працівників та їх представників в управлінні підприємством;

— участь працівників та роботодавців у розв'язанні трудових суперечностей.

На практиці виділяють дві моделі соціального партнерства.

Трипартизм — це модель соціального партнерства, яка припускає трибічну співпрацю між працівниками, роботодавцями та державою па регіональному, загальнодержавному та територіальному рівнях.

Біпартизм — це двостороння модель соціального партнерства, що використовується переважно на галузевому рівні та на рівні підприємств.

Моделі соціального партнерства в ЄС

Перша модель

Країни Північної Європи: Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швеція

Високий рівень централізації договірного процесу. Діє принцип трипартизму МОП, згідно з яким усі рішення щодо соціально-трудових відносин (СТВ) приймаються за активної ролі владних структур та за участі всіх соціальних партнерів. Діяльність сторін СТВ докладно регламентована законодавством, чітко визначені повноваження та розроблені процедури вирішення трудових спорів (конфліктів). Організаційний рівень СТВ дуже високий. Угоди, що укладаються між соціальними партнерами, є основою для всіх галузей і підприємств. Завдяки взаємодії та соціальному діалогу, на загальнонаціональному рівні майже завжди досягається компроміс і соціальна злагода. Частка працівників, об'єднаних у профспілки, у скандинавських країнах досягає 90 %

Друга модель

Країни Центральної Європи (Австрія, Італія, Німеччина, Франція, Швейцарія),

Велика Британія, Ірландія

На національному рівні не створюються постійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країн регулярно проводять консультації з національними об'єднаннями профспілок і роботодавців. Спільні рішення на національному рівні майже не приймаються, але іноді укладаються загальнонаціональні угоди і найважливіших питань СТВ. Основний рівень соціального партнерства — регіональний та галузевий. Саме на цих рівнях приймаються основні угоди. Частка працівників, об'єднаних у профспілки, коливається в межах від 30 до 60 %

Третя модель

Іспанія, Португалія, Греція, США, Японія

Переговорний процес відбувається на мікроекономічному рівні. Роль профспілкового руху незначна. Вважається, що у постіндустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок. У практиці СТВ широко використовується система індивідуальних трудових контрактів, при порушенні яких працівник сам може відстояти свої права через суд. Частка працівників, об'єднаних у профспілки, досягає 30 %