44. Уявлення стародавніх слов’ян про вади мовлення.

Уявлення стародавніх словян про мовленнєві порушення можна проаналізувати у літописах, повір'ях. У давньоруській мові (XVIII ст.)існував цілий ряд визначень, що характеризували вади мовлення.

"Языкоболезние" - хвороба мовлення, нестриманість язика.

"Костноглаголевый" (недорікуватий) - труднощі мовлення.

"Мутньогласний" (гугнівий) - невиразне важке мовлення, гугнати (шепотіти).

"Гугнявий" - говорить у ніс.

"Травлівий" - зіпсований.

"Фофлю" - шепилявить.

"Момлет" - дефекти твердого піднебіння, тому що "Мом" - це небо у роті.

"Заякливий" - заїкання.

"Німий" - позбавлений здатності говорити.

"Неморечивый", немовлений - неясне, лепене мовлення.

Стародавні словяни розрізняли недоліки мовлення та слуху (німі і глухі), недоліки звуковимови, недоліки голосу (гугнявий), недоліки темпу та плавності мовлення (заякливий), недоліки фразового мовлення, недоліки плавного мовлення та гугнівості.

Описовий і звуконаслідувальний принцип творч. термінів і визначень збереглись і в більш визн. час:

"Алаліка", "лаліка", "барма", "ерготаніє", "картанівліє" - позначають недоліки вимови [л][р].

"Мюзюкать". "прішепетівать", "шепеляньє", "звіблость", "сюсюкання" - для позначення недоліків свистячих і шиплячих звуків. "Вовча паща", "заяча губа" - фізичні недоліки периф. частини мовленнєвого апарату.

"мовчить", "беззвучний", "бубоніти", "гугнявий", "гундосен", "гнуслівий", "нюгандать", "хрипота" - для позначення недоліків голосу, носового відтінку мовлення.

Вцілому невиразне, нерозбірливе, змазане, нечітке мовлення позначається - "німий алабор", "баробанять", "безязичіє", "бекати", "блеботать", "бурмотіти", "око", "в'якать", "качкан", "куін", "кубякать", "лопотати", "мямкать".

витоки логопедії, як науки на Русі мають коріння.