Фінляндія

Фінляндія — одна з найбільш економічно розвинених європейських держав, член Євросоюзу з 1995 р.

Встановлені у Фінляндії податки є дещо меншими, ніж у сусідніх країнах — Швеції, Данії і Норвегії. Корпоративний податок (податок на прибуток підприємств) справляється за ставкою 29 %, причому ним обкладаються не всі підприємства, а тільки юридичні особи, що мають статус окремого платника податків (акціонерне товариство, кооператив, фонд). Податок на доходи індивідів — прогресивний податок, який підлягає сплаті державі й обчислюється із сукупних трудових доходів фізичних осіб. Закон про шкалу оподаткування доходів приймається щорічно. Мінімальна ставка становить 13%, а максимальна — 36 %.

Найважливіший із непрямих податків — податок на додану вартість, базова ставка якого — 22%. За ставкою 8 % обкладаються продаж ліків, книг, а також кінопрокат, фізкультурні заходи, послуги пасажирського транспорту. Деякі види діяльності, такі як експортні операції, продаж періодичних друкованих видань і банківські послуги, ПДВ не обкладаються. До встановлюваних парламентом комунальних податків належать: податок на доходи, на нерухомість, а також церковний (на утримання євангельсько-лютеранської або православної церков).

Загальної програми приватизації у Фінляндії немає, справи з кожним конкретним підприємством вирішуються індивідуально. У цілому виділяються три групи підприємств:

1) спеціального призначення, які можуть бути лише частково приватизовані, залишаючись у цілому під контролем держави (сфера повітряного транспорту, телерадДомовлення, національні лотереї і стадіони);

2) стратегічно важливі, частка держави в яких може знижуватися нижче 50 % (в основному хімічна і металообробна промисловість);

3) які можуть бути повністю передані в руки приватного власника (паперова промисловість, інженерні компанії, банківський сектор).

90. Етапи економічної інтеграції в Європі, її сутність, причини і зміст.

Фінанси Європейського Союзу є багаторівневою, проте ще не повною мірою ієрархічно впорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю її складових та структурною єдністю її функціональних елементів. За своєю організацією та функціональним призначенням фінанси ЄС значною мірою подібні до державних фінансів. Функціонування ЄС, як і окремої держави, пов'язане з виконанням певних функцій, фінансове забезпечення виконання яких здійснюється через централізований міждержавний фонд грошових коштів країн-членів — Євро бюджет. Проте головним суб'єктом фінансових відносин у цьому випадку є не держава, а багатонаціональне інтеграційне об'єднання, що відповідає якісно іншому рівню організації фінансової системи.

Початком процесу інтеграції країн Західної Європи вважається 9 травня 1950 р., коли міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн. Ця пропозиція була реалізована в результаті підписання у 1951 р. Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), до якого увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина і Франція ("європейська шістка").

Згодом на основі досягнутого позитивного досвіду ЄСВС об'єднавчий процес поширився на економіку в цілому. Так, у 1957 р. було підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратому). Метою ЄЕС визначалися створення митного союзу, усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (забезпечення вільної торгівлі) і врешті — створення спільного ринку. Водночас ідея створення Євратому полягала у налагодженні співпраці у використанні ядерної енергії у мирних цілях. У 1967 р. відбулося злиття виконавчих органів названих трьох співтовариств. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції, основними серед яких були Європейська Комісія, Рада ЄС, Європейський Парламент і Суд Європейських Співтовариств. Практично одночасно у 1968 р. завершується створення митного союзу ЄС.

Отже, з кінця 1950-х років до кінця 1969 р. відбувався інтенсивний процес розвитку спільного ринку ЄС, а досягнення первісних цілей, визначених Римським договором 1957 р., об'єктивно підвело до порушення питання про подальший розвиток інтеграції. Етапним у цьому стало підписання в 1986 р. Єдиного європейського акта, що поставив завдання створити до 1 січня 1993 р. єдиний внутрішній ринок, запровадив спільну політику в соціальній сфері й галузі науково-технологічного розвитку, щодо охорони навколишнього середовища. Договір не лише вніс зміни до раніше укладених угод про утворення Європейських Співтовариств, а й поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики, поставив питання про створення Європейського Союзу як не лише економічного, а й політичного інституту.

Наступним кроком у процесі європейської інтеграції стало підписання в лютому 1992 р. Маастрихтського договору про Європейський Союз, що в економічному сенсі фактично означало курс на форсоване завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу. Новим кроком посилення взаємодії стало підписання у червні 1997 р. Амстердамського договору, що вніс істотні зміни в установчі угоди про Європейське Економічне Співтовариство та Європейський Союз. Прийняття Амстердамського договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення в 1997 р. Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу.

Додаткові зміни в чинні механізми інституційного розвитку ЄС були внесені на засіданні Європейської Ради 7—9 грудня 2000 р. ухваленням Ніццького договору. Ці зміни, що мають набути чинності після ратифікації Договору всіма членами ЄС, спрямовані одночасно і на цілі поглиблення інтеграції ЄС.