Розділ 1 Наукові основи розміщення продуктивних сил

Тема: Предмет, структура і актуальні завдання курсу

1. Сутність предмету науки про РПС.

2. Методологія науки.

3. Проблеми та завдання РПС.

1. Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили.

Розміщення продуктивних сил – це динамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальних і економічних умов та факторів, який визначається особливостями географічного поділу праці певної соціально-економічної формації.

Сучасна наука трактує склад продуктивних сил на розширеній основі:

• робочу силу,

• природоресурсний потенціал,

• предмети і засоби праці,

• форми і методи організації праці та виробництва,

• науковий та соціально-культурний потенціал,

• інформацію.

Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їх специфічні риси.

Наука про РПС всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рівні населеного пункту, району, області, країни в цілому.

Її комплексний аналіз дає змогу виявити структурні диспропорції в розміщенні продуктивних сил та резерви щодо раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансованості територіальної господарської системи за різними критеріями. Одержані результати виступають інформаційним підґрунтям наукового обґрунтування основних напрямків державної регіональної економічної політики, а також конкретних заходів щодо структурного перетворення господарських комплексів, збереження навколишнього середовища, зростання ефективності господарювання.

Предметом науки є сучасний стан народногосподарського комплексу країни, економічних регіонів, галузевої та територіальної структури розміщення ПС і територіальної організації господарства.

Об’єктом вивчення є природо ресурсний, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Метою науки є обґрунтування напрямів оптимізації РПС, підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку.

2. Методологічною основою науки про РПС є відповідні категорії та закони. РПС як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (балансові, нормативні, регіонального аналізу, економічно-статистичні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-екологічного обґрунтування та ін.), застосування яких дозволяє одержати нові результати .

Становлення методологічних основ науки про РПС відбувалося досить тривалий час. Серед напрямів, що аналізують обставину, що зумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об’єктів народного господарства, виділяють на наступні:

«Географічний детермінізм», який твердить, що визначальною силою у розвитку людства є природне середовище й географічне розташування країни.

«Енвайронменталізм» та теорія «кліматичних оптимумів», за якою найсприятливіші умови для розвитку мають країни, розташовані в помірному поясі.

У своїх працях А. Вебер та І. Тюнен довели, що характер розміщення підприємства суттєво впливає на рівень його прибутковості.

Основні ідеї А.Льоша такі: наявність ринку збуту виступає головним чинником розміщення підприємств, максимізація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності розміщення виробництва.

У. Ізард вважав, що думка про взаємодію політичних, соціальних і економічних сил, повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів, а населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри розвитку.

Марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації сус-ва.

В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, комплексного ресурсозабезбереження, економії витрат суспільної праці, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил.

3. Природно-ресурсні багатства України, її населення і трудові ресурси, а також особливості РПС окремих регіонів дослідженні досить фундаментально. Проте в період радикальної економічної реформи та переходу до ринкових форм господарювання виникають нові, раніше не досліджувальні проблеми:

По-перше в Україні значного розвитку набули деякі базові галузі важкої промисловості, разом з тим розвиток галузей споживчого сектора економіки та соціальної інфраструктури не відповідає потребам населення.

По-друге спостерігається суттєва невідповідність між сформованими у попередні роки значним потенціалом окремих галузей і комплексів та неефективним його використанням в сучасних умовах господарювання.

По-третє нераціональне розміщення промислового виробництва, галузей соціальної сфери, а також відсутність дієвого механізму підтримки нових форм господарювання призвели до порушення процесів відтворення головної продуктивної сили людини.

По четверте інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв’язків потребує розвитку принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил, які б, дозволили подолати високий рівень залежності від імпорту, вдосконалити структуру експорту, досягти високої конкурентноздатності продукції вітчизняних товаровиробників на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Першорядним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил з точки зору врахування усіх передумов і факторів що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її відповідності ринкової кон’юнктурі , задоволенню, соціально-економічних потреб населення та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних зв’язків.

Поняття «оптимальності» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект виражається в прибутку, на рівні країни - у національному доході.

Раціонально організовані ПС зводять до мінімуму усі витрати та об’єктивно сприяють посиленню економічного потенціалу країни.

Тема: Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

1. Сутність економічного закону і закономірності.

2. Закономірності розміщення продуктивних сил.

3. Принципи розміщення суспільного виробництва.

4. Основні фактори і критерії, що впливають на РПС.

5. Територіальні форми РПС.

1. За будь-яких соціально-економічних умов процес розвитку і розміщення продуктивних сил опосередковується дією певних економічних законів. Економічні закони характеризують об’єктивні відносини, які проявляються лише в процесі суспільно корисної трудової діяльності.

Закон - це необхідне, істотне, стійке, повторювання відношення між явищами у природі і суспільстві.

Закономірність - це об’єктивно дійсний повторюваний, істотний зв’язок явищ природи з суспільним життям.

Між законами і закономірностями немає виразної межі, а тому в науковій літературі одні й ті самі відношення розглядаються, то як закони то як закономірності. Загальні закони в конкретному, специфічному середовищі перетворюються на закономірності н-д закон концентрації вир-ва як закономірність територ. концентрації вир-ва.

Закони і закономірності – єдині відношення, що не залежать від волі окремих людей.

Економічні закони поділяються на загальні і специфічні. На формування і розвиток ПС найбільший вплив мають такі загальні економічні закони:

• економії часу;

• суспільного поділу праці;

• концентрації виробництва;

• комплексного та пропорційного розвитку виробництва;

• адекватності виробничих відносин рівню розвитку ПС

Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються у відношеннях між виробничою діяльністю людей і територією, на якій люди діють. Пізнання й практичне використання закономірностей допомагає щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, провадити оптимальну політику.

2. Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням закономірностей:

• Закономірність ефективного розміщення ПС: за цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об’єкта.

• Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально- галузевої структури н/г, яка найбільш відповідає природнім, економічним, соціальним умовам регіону.

• Закономірність економічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної та соціальної сфер.

• Закономірність територіальної комплексності ПС: у комплексі існує взаємозв’язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону й виробництвом, між виробництвом і розселенням.

• Закономірність територ. концентрації ПС полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий рівень життя та ефективність вир-ва.

• Закономірність соціальної спрямованості розвитку ПС випливає з необхідності загальної соціалізації економ системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці.

До нових закономірностей відносять:

• відповідність розміщення ПС вимогам національної економічної безпеки.

• забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення ПС.

• орієнтація на забезпечення високої конкурентноздатності продукції, врахування ринкової кон’юнктури.

Певні уявлення щодо ефективності розміщення продуктивних сил регіону дає система таких показників:

• співвідношення за чисельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями;

• питома вага господарського комплексу регіону у ВВП чи національному доході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах;

• рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні;

• забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури.

3. Теорія і практика РПС в умовах переходу до ринкової економіки здобуває більшого значення. Аналіз сучасного стану РПС України свідчить про необхідність його удосконалення. Практичні кроки повинні здійснюватись на основі певних принципів.

Принцип РПС - це науково обґрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об’єктів, вдосконалення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, опрацювання окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку ПС регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення ПС.

Головними принципами є такі:

а) максимальна економія суспільної праці, яка досягається наближенням виробництва до джерел сировини і палива, трудових ресурсів, до районів споживання готової продукції.

б) вирівнювання рівнів економічного розвитку районів і областей;

в) обмеження надмірної концентрації промисловості і населення у великих містах, переважне розміщення нового промислового будівництва в малих і середніх містах та робітничих поселеннях

г) досягнення однакового рівня соціального розвитку районів (територій), що сприяє ліквідації відмінностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею.

д) максимальне врахування досягнень НТП;

е) охорона навколишнього середовища, раціональне природокористування і впровадження ресурсозберігаючих технологій,

є) забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення.

ж) зміцнення обороноздатності країни і врахування інтересів економічної інтеграції країни в європейський в світовий простір.

Пріоритетність викладених вище принципів визначається загальною стратегією економічного розвитку держави.

4. Закономірності і принципи втілюються в практику РПС через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об’єктів, так і на формування ТВК.

Під факторами розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей.

Усі фактори РПС можуть бути представлені основними групами:

• геополітичні;

• природно-географічні;

• демографічні;

• соціально-економічні;

• техніко-економічні.

Геополітичні фактори охоплюють географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію ПС країни чи певного регіону в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв’язків.

Природо-географічні фактори оцінюють кількісні запаси та якісний склад природних ресурсів (мінеральних, водних, лісових, земельних), геологічні і орографічні умови, характеристику природнокліматичних умов.

Ці фактори найбільшою мірою впливають на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей, що переробляють сільськогосподарську сировину.

Кількісні та якісні характеристики корисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємства, методи видобутку і рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, капіталомісткість).

Демографічні фактори включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики, чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості; рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демографічних факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих. Демографічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудомістких та наукомістких галузей (приладобудівних, радіотехнічних, електронних, електротехнічних галузей). Розміщення підприємств цих інноваційних галузей головним чином залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

Соціально-економічні фактори охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні .

Соціально-економічні фактори розвитку і розміщення ПС повинні забезпечити зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття.

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями НТП та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробницва та рівень розвитку транспортної системи.

Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення ПС на основі зниження трудо-, фондо-, матеріаломісткості вир-ва , встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Новим фактором є фактор ринкової кон’юктури, який визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості залежно від потреб ринку, як всередині регіону, країни, так і ззовні.

В умовах ринкових відносин фактором РПС на державному рівні будуть капіталовкладення в господарство та інфраструктуру.

Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації ПС відіграють критерії їх розміщення.

Критерії - це інтегральні показники, орієнтири практичної спрямованості (природно-географічні, демографічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при виборі оптимального варіанта розміщення об’єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при вироблені системи заходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки. На сьогодні визначальними критеріями раціонального РПС виступають:

• екологічні;

• соціальні.

Дотримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо – і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції.

Соціальні критерії передбачають врахування потреб на інтересів населення в соціально-економічному проживанні в певному регіоні розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних центрів соціальної допомоги.

5. Залежно від рівня концентрації ПС на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил.

Первісними елементами територіальної організації ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти.

Окрім того виділяють форми вищого рангу:

Центр – формується на основі одного населеного пункту, в якому розміщено кілька підприємств певної спеціалізації.

Вузол – це об’єднання кількох пунктів і центрів, що розташовані близько один від одного.

Комплекс – взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, що пов’язане з використанням природних і трудових ресурсів та економічних умов.

Район – це територія, на якій розташована велика кількість підприємств певного напрямку.

Тема: Розміщення продуктивних сил і людський фактор

1. Демографічні передумови РПС.

2. Динаміка чисельності та склад населення, особливості його розміщення.

3. Демографічна ситуація та її регіональні особливості.

4. Трудоресурсна ситуація та її особливості.

5. Ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості.

1. У комплексі передумов РПС демографічні є найважливішою бо трудові ресурси головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення ПС, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

• чисельність населення, його динаміка, характер відтворення;

• розміщення населення по території, форми розселення, міграції;

• статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їх кваліфікації;

• структура зайнятості населення;

• національний склад населення;

• демографічна політика держави.

Населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку. Не менш важливим є якісна характеристика населення: рівень освіти, професійна підготовка, фізичний стан. Основні характеристики відтворення населення впливають на розміщення і рівень розвитку галузей, які виробляють продукції щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють розвиток галузей соціальної сфери та сфери послуг.

2. Чисельність населення найбільш впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визначає розмір валового внутрішнього продукту України (непрямим чином).

Україна за чисельністю населення є однією з великих держав Європи.

Згідно з даними переписів населення чисельність населення становила:

1897р. – 28,4 млн. чол.; 1989р. – 51,7 млн. чол.;

1926р. – 29,5 млн. чол.; 2001р. – 48,84млн. чол.;

1939р. – 40,5 млн. чол.; 2002р. – 48,4 млн. чол.;

1959р. – 41,9 млн. чол.; 2003р. – 47.9 млн. чол.;

1970р. – 47,1 млн. чол.; 2004р. – 47.3 млн. чол;

1979р. – 49,8 млн. чол.; 2005р. – 46 988млн.чол;

2006р. – 46 500млн.чол.

Починаючи з 90-х років чисельність населення України зменшується. Це призводить до погіршення статево-вікової структури населення (старіння) і режиму його відтворення.

Розміщення населення . Україна належить до держав із високою густотою населення.

На початок 2002р. в цілому по країні густота становила 86 чол. на км². Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостями розміщення виробництва та її природно-ресурсному потенціалу.

Характер розміщення населення можна просліджувати за картою густоти населення. Найменша густота характерна для Українського Полісся та півдня республіки – 60 чол./км². Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність. Найвищий показник густоти характерний для східного регіону – 130 чол./км². (в Донецькій області він перевищує 202чол./км².), а також для західних областей (у Львівській області – 127 чол./км²., у Чернівецькій – 116 чол./км²).

Таблиця 1

Густота населення України (за адміністративними одиницями)

Адміністративна одиниця	Густота населення	Адміністративна одиниця	Густота населення
Автономна Республіка Крим	98,2	Миколаївська	55,3
Вінницька	71,9	Одеська	78,9
Волинська	53,5	Полтавська	61,3
Дніпропетровська	123,0	Рівненська	59,4
Донецька	201,2	Сумська	59,9
Житомирська	50,4	Тернопільська	85,5
Закарпатська	100,5	Харківська	100,6
Запорізька	77,6	Хмельницька	74,1
Івано-Франківська	105,4	Херсонська	45,0
Київська	158,5	Черкаська	73,2
Кіровоградська	50,7	Чернівецька	116,9
Луганська	107,4	Чернігівська	43,4
Львівська	127,4