6. Фундатори академічної соціології, їх погляди на суспільство (о.Конт, г.Спенсер, к.Маркс, е.Дюркгейм, м.Вебер та ін..)

За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство. Так у цій класифікації з’являється спочатку «соціальна фізика», якій пізніше Конт дає назву «соціологія». Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних облас­тях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів: • теологічного,• метафізичного,• наукового (позитивного).

Через усю соціологічну концепцію О. Конта «червоною нит­кою» проходить його ідеал «порядку і прогресу». Велика політич­на і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обу­мовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока «розбіжність умів» щодо всіх основних правил, які лежать в осно­ві соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі ви­вчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкри­ваючи процес становлення нової спільності принципів і створен­ня відповідних установ, що сприяють повному подоланню сус­пільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи, в міру необхідності залишаться в революційному стані й будуть виробляти тільки тимчасові уста­нови. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручан­ня в природний хід громадського життя. А для цього треба при­вести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії лю­дей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.

Найбільш повно і широко ідеї, пов'язані з натуралістичною (органічної) концепцією представлені і розвинені в працях англійського соціолога Герберта Спенсера (1820-1903). Г. Спенсер поділяв основний погляд Конта, за яким соціологія, що примикає до біології, складає з нею фізику організованих тіл і розглядає суспільство як свого роду організм. Однак Спенсер поміщає між біологією і соціологією психологію, але це не справило помітного впливу на його уявлення про суспільство. Спенсер був не згоден з ідеєю Конта про те, що весь соціальний механізм спочиває на думках і що ідеї керують світом, вносять у світ перевороти. Спенсер вважав, що «світ керується і змінюється через почуття, для яких ідеї служать тільки керівниками. Соціальний організм покоїться в кінці кінців не на думках, але майже цілком на характерах »[1]. Таким чином, Спенсер стоїть за психологічне пояснення «соціального механізму», хоча це і не зв'язується з його аналогією товариства з біологічним організмом. Спроба пояснити явища, що відбуваються в суспільному житті, біологічними аналогіями багато в чому пов'язана з теорією Дарвіна. З'явившись у середині 19 століття, вона справила сильний вплив на соціологію, породивши різні биологизаторские соціологічні концепції, в тому числі і соціал-дарвіністів. Суть останніх полягала в тому, що їх автори переносили на суспільство і доводили до логічного кінця принципи природного відбору та боротьби за існування, вбачаючи в них універсальну модель еволюційного процесу. Особливо цінним для розуміння походження багатьох соціальних інститутів, вивчення суспільства стало застосування еволюційної теорії. Еволюційний підхід до суспільства важливий тим, що кожне явище вивчається в його розвитку. Переворот, здійснений в біології еволюційною теорією Дарвіна і сприйнятий багатьма соціологами, значно посилив історико-порівняльний метод вивчення культурних та соціальних форм життя. Перший соціологічна праця Спенсера «Соціальна статика» вийшов в 1850 р. У 60-90-ті роки Спенсер, створюючи систему синтетичної філософії, намагався об'єднати всі теоретичні науки того часу. У ці роки були написані: «Основні начала», «Підстави психології», «Підстави біології», «Підстави соціології», «Підстави етики», «Підстави соціології» були попередньо самостійної книгою «Соціологія як предмет вивчення». Свої соціологічні погляди Спенсер, подібно Конту, виводив шляхом дедукції з філософських принципів. Хоча Спенсер ставився до Конту вельми критично, але все ж вважав, що французький мислитель в розумінні соціальних явищ значно перевершував всі старі підходи і називав його філософію «задумом, повним величі.

Будь-яка значна по масштабу теорія суспільства припускає явну чи неявну присутність якоїсь теорії людини, її сутності і місця у світі. Іншими словами, з теоретичною соціологією завжди межує визначена філософська антропологія. Так було й у Маркса. Його бачення людини сформувалося під впливом просвітителів, Гегеля, Фейєрбаха, а також Гесса. Хоча Маркс не ставив перед собою задачі створити особливу філософську антропологію, його концепція людини в цілому відрізнялася глибокою оригінальністю.

На відміну від Конта його не можна вважати соціальним реалістом, як, проте, і соціальним номіналістом. Його трактування взаємин суспільства й індивіда базується на розумінні взаємозалежності, взаємодоповнюваності і взаємопроникненні цих сутностей. В інтерпретації Маркса суспільство являє собою систему зв'язків і відносин між індивідами, які утворяться в процесі діяльності, насамперед – трудовий, «Суспільство не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди знаходяться один до одного», — писав він [8, 214]. Суспільство в його розумінні — це «продукт взаємодії людей»; при цьому люди не вільні «у виборі тієї чи іншої суспільної форми». Соціальність, по Марксу, виявляється не тільки у формі «безпосередньої колективності», коли індивід взаємодіє з іншими віч-на-віч. Суспільство присутнє в людині і впливає на її поведінку і тоді, коли індивід знаходиться наодинці із собою.

Суспільство – (Дюркгейм)це реальність особливого роду, що не зводиться до інших її видів.

Мова йде перш за усіх про всесвітнє підкреслення автономії соціальної реальності по відношенню до індивідуальної, тобто біопсихічної реальності, втілену в індивідах. «...Суспільство - не проста сума індивідів, але система, утворена їх асоціацією та представляє собою реальність, яка наділена своїми особливими властивостями. Звичайно, колективне життя припускає існування індивідуальної свідомості, але цієї необхідної умови недостатньо.

Потрібно ще, щоб ця загальна свідомість була асоційована, скомбінована, причому скомбінована певним чином», - пише Дюркгейм. Ідея дихотомії індивіда і суспільства червоною ниткою проходить через усю наукову творчість французького соціолога. У різних його дослідженнях ця дихотомія виступає у формі понятійних пар, так чи інакше втілюють протилежність цих реальностей. «Індивідуальні факти - соціальні факти», «індивідуальні представлення - колективні представлення», «індивідуальна свідомість - колективна свідомість»- такі деякі з основних дихотомій соціології Дюркгейма.

Зазначені дихотомії, у свою чергу, безпосередньо зв'язані з загальною концепцією людини в Дюркгейма. Як уже відзначалося, у всякій загальній теорії суспільства присутня загальна теорія людини, усяка загальна соціологія чи так чи інакше базується на якійсь філософській антропології. Соціологія Дюркгейма не складала в цьому змісті виключення. Для людини існує двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і борють дві сутності: соціальна й індивідуальна .