72. Релігія як соціальний інститут, її функції в суспільстві.

Релігія є складним соціальним явищем, що має розмаїття форм, культів, функцій, методів впливу на соціальне життя. Проте, якою б не була релігійна система, вона обов´язково має подібність з іншими у своїй суті, що полягає у вірі, необхідності дотримуватися релігійних обрядів віруючими, зв´язках із особистістю та суспільством в цілому. По-перше, це світоглядний компонент, що включає в себе низку постулатів, які потребують не доведення, а віри. По-друге, релігія являє собою систему ритуаліві обрядів, що становлять сутність релігійного культу. Таким чином, другий релігійний компонент — культовий. По-третє, будь-яка релігія становить собою сукупність правил поведінки (заповідей), котрих має дотримуватися віруюча людина. Це нормативний компонент. І, по четверте, це організаційний компонент, який передбачає об´єднання віруючих у громади, общини, секти, церкви.

Релігія — історично сформований комплекс вірувань, ритуалів, обрядів, символів, заповідей і норм поведінки, зумовлених вірою у надприродні сили, що проявляються у свідомості, стандартах поведінки, соціальних позиціях, релігійній діяльності осіб, що визнають свою приналежність до даної релігійної системи.Релігія є соціальним явищем і соціальним інститутом, отже здатна виконувати специфічні соціальні функції серед яких можна виділити:

• ідеологічну, оскільки релігія здатна нести віруючим певні ідеї, внаслідок чого формує певну специфічну ідеологію, яка в окремі періоди здійснює неабиякий вплив на політичні, соціокультурні і духовні процеси; фактично стає суспільною державною ідеологією (наприклад, християнська ідеологія у період раннього Середньовіччя);

• інтегративну — релігія сприяє об´єднанню індивідів у різноманітні релігійні організації та групи;

• регулятивну, сутність якої визначається тим, що релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою індивідів, що відносяться до даної релігійної системи, впливає на соціальні зв´язки та відносини між ними, регулює їхню діяльність;

• нормативну, що полягає у встановленні релігією певних соціальних норм, пов´язаних з релігійним культом, обрядами, цінностями і традиціями, що їх несе у собі певна релігійна система;

• психологічну, яка визначається тим, що релігія формує у індивіда певне психологічне ставлення до об´єкта поклоніння, виробляє у нього почуття і емоції пов´язані з надіями на надприродні сили;

• соціалізації — оскільки релігія здатна виробляти у індивіда певні риси характеру, формувати його особисті переконання, цінності, поведінку, бажання та прагнення;

• світоглядну, що полягає у виробленні певного релігійного світогляду, релігійної свідомості;

• комунікативну, що виявляється в процесі взаємного спілкуванні віруючих, виробленні особливих соціальних відносин між ними.

Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція «про ідеальні типи соціальної дії», заперечення визначальної ролі економічного фактора, об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Предметом соціології релігії, на думку М. Вебера, має стати не саме «суть релігії», а створені релігійним віруванням психологічні стимули, що вказують напрямок поведінці людини та утримують її в покорі. Е. Дюркгейм, аналізуючи концепцію соціології релігії, виходив з того, що релігія є соціальним фактором і структурним елементом будь-якого суспільства. Суспільство потребує релігії. Вона, на думку Е. Дюркгейма, є суспільною свідомістю, а сама релігійна свідомість є основою забезпечення цілісності суспільства. Саме поширення і зміцнення релігійних вірувань сприяє стабільності суспільної системи.

73. Поняття соціальної системи.Соціальна система— це цілісне утворення, основним елемен­том якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, вза­ємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в іс­торичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв'язок— це набір фактів, що обумовлюють спіль­ну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досяг­нення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не з примусу людей, а об'єктивно. Соціальна взаємодія— це процес, у якому люди діють і випро­бують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільно­сті чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини— це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

Засновниками теорії Соц. систем. вважаються Нікласа Луманна та Талкотта Парсонса. За Луманном соціальні системи визначаються процесами комунікації, за Парсонсом — визначальними є дії. Мінімальною вимогою для існування соціальної системи є інтеракція (взаємодія) принаймні двох персональних систем або наявність рольових акторів. Теоретичне визначення соціальної системи, як операційного поняття, відокремлюється від систем природних (фізичних, біологічних), технічних і психічних.

74. Поняття соціалізації. її етапи.Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспіль­ства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві. Первинна соціалізація. Термін «первинна» відноситься в соціології до всього, що складає безпосереднє або найближче оточення людини. Однак первинна середовище - не тільки найближча до людини, але і найважливіша для його формування, тобто стоїть на першому місці за ступенем значущості. Первинна соціалізація найбільш інтенсивно відбувається в першій половині життя, це область міжособистісних відносин.

Первинна соціалізація - це «та перша соціалізація, якій індивід піддається в дитинстві і завдяки якій він стає членом суспільства.» (П. Бергер, Т. Лукман, 1995)

Вторинна соціалізація. Це сфера соціальних відносин, охоплює другу половину життя, коли подорослішав він стикається з формальними організаціями та установами, що називаються інститутами вторинної соціалізації: державою, ЗМІ, армією, судом, церквою, трудовим колективом і т.д. Саме у свідомому віці вони впливають на людину особливо сильно.

Вторинна соціалізація - це «кожний наступний процес, що дозволяє вже соціалізованої індивіду входити в нові сектори об`єктивного світу його суспільства.» (П. Бергер, Т. Лукман, 1995)