6. Соціометричне опитування.

Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об´єкт під час безпосереднього (інтерв´ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. Усе це забезпечує опитуванню переваги щодо методу спостереження або методу аналізу документів. При опитуванні надто важливою є взаємодія соціолога та опитуваного. Дослідник втручається у поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в свідомості опитуваних.

Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний: а) сприйняв потрібну інформацію; б) правильно зрозумів її;в) зміг згадати, за необхідності, події минулого; г) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;ґ)зміг адекватно висловитися.Важливо також,щоб опитуваний не тільки міг,а й хотів щиро відповісти на запитання.

7.Інтерпретативні парадигми соціології 20 століття

Інтерпретативні парадигми скеровані на дослідження не суспільства в цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них провідне місце займає символічний інтеракціонізм (від англ, interaction - взаємодія). Ця течія визначається принциповою відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних факторів, що зближує її з соціологічною феноменологією.Символічний інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспільства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, визнає пріоритет соціального над індивідуальним. Всі ці положення можна знайти у концепції Джорджа Міда та його послідовників. Вони вважають центральною категорією "соціальний процес", або "соціальний акт", який ототожнюється з безперервною, постійною зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємодії .

Ще одним напрямком інтерпретативних парадигм є феноменологічна соціологія, тобто дослідження духовних сутностей. Представники феноменологічної соціології намагаються осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, з уявленнями, мотивами і цілями індивідів, які діють у цьому світі. Суспільство у цій концепції - це явище, яке постійно створюється й відтворюється у процесі духовної взаємодії людей.Найбільш вагому роль у виникненні феноменологічної соціології відіграє Альфред Шюц який, у свою чергу, опирався на ідеї М. Вебера і Г. Міда. Соціальний світ, згідно з думками Шюца, є світом, створеним смислом (сенсом), оскільки соціальним явищам притаманний певний сенс.

Самостійною парадигмою в історії соціологічної думки виступає інтегральна соціологія П. Сорокіна.,його інтегральна об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.Суспільство Сорокін визначає як сукупність людей, які перебувають у процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі. Взаємодія, згідно з його вченням, - це найпростіша модель соціального явища, її елементами виступають індивіди, акти (дії) і провідники спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика, мистецтво, гроші тощо.