62. Соціальна динаміка

Соціальна динаміка - це теорія прогресу. Поняття прогресу характерно тільки для людських суспільств, складає їх специфіку і дозволяє відокремити соціологію від біології. Прогрес тут можливий завдяки тому, що, на відміну від товариств тварин, одні покоління можуть передавати іншим накопичені матеріальні і духовні багатства. Внаслідок нерозрізнення суспільства і людства і включення соціології в "позитивну теорію людської природи" теорія прогресу Конта в основі своїй є антропологічної. Соціальний прогрес в кінцевому рахунку виникає з вродженого інстинкту, що змушує людини "безперервно покращувати в усіх відношеннях будь умову свого існування", розвивати "в цілому свою фізичну, моральну та інтелектуальну життя.Вживаючи поняття "соціальна динаміка", ми маємо на увазі рух суспільства, зміну його стану, які проявляються в змінах, що відбуваються економічній, політичній, соціальній, духовній сферах, у змінах конкретних соціальних явищ і процесів. Конт обмовляється, що прогрес не рівнозначний безмежного росту щастя і людської досконалості, відзначаючи, що останнє поняття краще замінити поняттям "розвитку". Соціальна динаміка позбавлена ​​оптимізму, тому що вона визнає можливість і навіть необхідність відхилень. В історії "органічні" періоди чергуються з "критичними", коли наступність порушується. І тим не менш, соціальний розвиток в цілому в Конта зображується як вдосконалення, поліпшення, прогрес. Конт постійно підкреслює безперервний і спадкоємний характер прогресу. Подібно до того як соціальна статика виявляє солідарність у просторі, соціальна динаміка виявляє солідарність в часі. Слід підкреслити, що тільки одночасна наявність всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічні відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірностей характерне для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.

63. Методологічні основи та методи соціального прогнозування

Однією з форм наукового передбачення є прогнозування — процес вироблення прогнозів. Прогноз — імовірне судження про стан певного явища в майбутньому. Прогнозування, на відміну від пророкування, не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього, йому властива імовірність. Пророкування, на відміну від прогнозування, — це твердження про майбутнє, якому не властива ймовірність, воно претендує на абсолютну достовірність. Теорія прогнозування (прогностика) як наука тільки формується. її предметом є дослідження законів і способів прогнозування, завданням — розробка проблем гносеології та логіки прогнозування, типології прогнозів, методів прогнозування, категорій і понять, спеціальних методологічних проблем прогнозування з метою підвищення методичного обґрунтування прогнозів. Ще одним неоднозначним поняттям є футурологія. Термін цей запропонував у середині XX ст. німецький соціолог О. Флехтгейм. Згодом поняття «футурологія» почали трактувати і як соціальне прогнозування, і прогностику як науку про закони прогнозування. Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Але визначити їх майбутнє можна тільки на підставі законів розвитку певних об'єктів. Отже, соціальні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх розвитку є носіями інформації про майбутнє. Одним з найзагальніших та універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причинної) залежності. Враховуючи його основну ознаку (причина обов'язково зумовлює наслідок) та з'ясовуючи самі причини, можна передбачити і їх наслідки. Більше того, якщо певні наслідки небажані, можна спробувати уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Важливе значення для прогнозування мають ритмо-циклічні закономірні зв'язки явищ. Циклічний розвиток у суспільному житті простежується значно слабше, ніж у неорганічній природі чи в біосфері. Циклічність піддається кількісним вимірам, що дає змогу прогнозувати тенденції суспільного розвитку.Особливою методологічною проблемою передбачення майбутнього є з'ясування відповідних властивостей психіки. Подібну властивість психіки називають «випереджаючим відображенням», «моделлю потрібного майбутнього». Таке передбачення виявляється як на безумовно-рефлекторному (інстинктивному), так і на умовно-рефлекторному рівнях психіки.Основою прогнозування майбутнього, випереджаючого відображення є досвід минулого. Він накопичується нервовою системою завдяки властивості нервової тканини «записувати» минулі події. Іншим джерелом передбачення є екстраполяція — умовне продовження в майбутнє тенденцій, закономірності розвитку яких у минулому і нині достатньо відомі. Ще одним шляхом одержання інформації про майбутнє є моделювання майбутнього стану певного явища, процесу з урахуванням очікуваних або бажаних змін тих чи інших умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі. Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Особливістю природничо-наукових прогнозів є те, що об'єкти прогнозування неможливо або майже неможливо змінити шляхом соціального управління, за допомогою програм, проектів, планів, організаційних рішень. Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення. Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють поточні, короткострокові, середньо-строкові, довгострокові й наддовгострокові прогнози. Залежно від мети прогнози поділяються на пошукові та нормативні. Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи самозруйну-вання прогнозу. Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на основі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей. Нормативними можуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне прогнозування схоже на планування, проектні розробки, але не тотожне їм. Методи соціологічного прогнозування З огляду на джерела інформації про майбутнє існують три основні способи вироблення соціальних прогнозів. Перший — опитування населення й експертів. Другий спосіб — екстраполяція в майбутнє тенденцій, закономірності яких в минулому і в певний конкретний час добре відомі. При цьому широко використовують можливості математики й обчислювальної техніки. І, нарешті, моделювання стану об'єкта на момент його дослідження у вигляді, сприятливому для прогностичних висновків, побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірних і бажаних змін прогнозованого явища.

64. Джерела суспільного розвитку. Під джерелом розвитку розуміється першопричина, вихідний пункт розвитку, основа буття даного процесу.Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна філософія вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовнішнього: предмет розвивається завдяки внутрішнім суперечностям за рахунок перероблення умов його буття. Принцип суперечності виражає суть джерел розвитку суспільства. В капіталістичному суспільстві це видно на прикладі взаємозв'язку вартості та споживчої вартості. Мета сучасного капіталіста — одержання додаткової вартості. Розв'язання суперечностей - основного джерела розвитку суспільства - не обов'язково відбувається у вигляді конфронтації або кровопролитної революції, а може здійснюватися шляхом реформ. Це стало поштовхом для формування концепції гармонійних суперечностей, що є в колективі, сім'ї, у життєвому процесі, де існує гармонійна єдність суперечностей. Для нормального функціонування суспільства як системи, що саморозвивається необхідна відповідна єдність приватної, суспільної та інших форм власності. Суперечності власності -важливіше джерело розвитку суспільства. Джерела – пошук екзогенних(геологічні процеси, що відбуваються на поверхні Землі) і ендогенних(геологічні процеси, пов'язані з енергією, яка виникає у надрах Землі)факторів; акцент суб’єктивних чи об’єктивних причин; аналіз причинно-наслідкових чи випадкових процесів.