22. Соціологічна концепція марксизму.

Усі зміни, що відбуваються в суспільстві, у тому числі зміни суспільних відносин, залежать від змін у суспільному виробництві. Виробничі відносини – матеріальна основа соціальних, ідеологічних та політичних відносин. На кожному етапі розвитку суспільства є свої особливості взаємодії суспільства з особистістю, зумовлені сукупністю соціальних обставин конкретної соціальної формації. Вивчення суспільного життя слід розпочинати із вивчення соціальної діяльності людей. Заперечується сприйняття суспільства як механічної сукупності індивідів, що виникає і змінюється випадково і кожній формації притаманні власні закони розвитку та функціонування соціальної системи і її складових.

• Теорія відчуження праці. Пропонував вивчати не взагалі, а кожне суспільство окремо, конкретні соц.утворення.

Методика конкретних соц.досліджекнь: на основі узагальнення великого фактичного матеріалу з використанням різних соц. способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соц.спостереження, опитування.

Отже, можна зробити такі висновки:

• Для марксизму суспільство – продукт взаємодії між різними людьми, система їхніх взаємозв’язків, що є результатом насамперед їхньої трудової діяльності.

• Висунули фундаментальне положення про те, що соціологічне знання повинно спиратися на вивчення самої соціальної реальності, а не тих ідей і уявлень, що їх відбивають.

• їхнє розуміння соціальної історії як природно-історичного процесу, заснованого на послідовній, поступальній і закономірній зміні суспільних формацій — первіснообщинній, рабовласницькій, феодальній, капіталістичній і комуністичній — було для свого часу великим кроком вперед у розвитку не тільки соціальної філософії, але й соціологічної думки. Особливо ве­лика в цьому плані заслуга марксизму в обґрунтуванні зародження, становлення і розвитку капіталізму як промислового (індустріального) суспільства.

23. Соціологія молоді в Україні.

Вітчизняна соціологія молоді, як і світова, розглядає молодь як компонент соціальної структури суспільства, зосереджується на вивченні особливостей її інтеграції у професійну структуру, умов здобуття освіти, специфіки молодіжної мобільності, становища молоді на ринку праці. Значно менше уваги вона приділяє проблемам молодіжної субкультури, стосункам між поколіннями, ціннісній свідомості, політичній орієнтації, життєвим стратегіям тощо. Тривалий час дослідники, що вивчали проблеми української молоді, працювали спочатку як російські, потім — як радянські соціологи.

Перший етап формування вітчизняної соціології молоді охоплює 20—ЗО роки XX Важливе значення у цей період приділялося працюючій молоді, яка мала істотну питому вагу у трудових ресурсах країни (кожний п'ятий працюючий на виробництві, сільському господарстві був віком від 14 до 22 років). Вивчали мотиви обрання професії, інтереси і потреби, проведення вільного часу, поглядів молоді на тогочасні проблеми.

Наступний період у розвитку соціології молоді починається з середини 60-х та закінчується у 80-ті роки. Відбувається формування соціології молоді, яка здебільшого переймається вивченням громадської думки молоді з актуальних тогочасних проблем. Тоді й була висунута та обґрунтована ідея комплексного дослідження людини у єдності всіх ступенів її життєвого циклу.

У 90-ті роки розпочалася нова хвиля інтересу українських вчених до молодіжної проблематики. В основному наукові дослідження розгорталися в координатах соціологічної теорії молоді, структурую-ись за такими напрямами: економічні проблеми молоді; особливості формування трудових орієнтацій та життєвих планів різноманітних її соціально-демографічних категорій; підготовка молоді до праці в умовах реформи загальноосвітної професійної школи, тенденції й проблеми побуту, дозвілля молоді; соціальна зрілість молоді тощо.

Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є: — низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків; — шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів); — низька народжуваність — вже протягом трьох з половиною десятиліть в Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть відтворення поколінь; — матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов; — поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція); — втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму. Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі. Вирішення цих проблем потребує розробки і втілення у соціальну практику державної молодіжної політики, яка повинна бути зорієнтована на створення нової системи потреб ринку праці, подолання відчуження молоді від політичних та суспільних процесів. Але на рубежі XX—XXI ст. ефективній молодіжній політиці стали на заваді: дефіцит соціально-економічних ресурсів, які б могли бути використані для вирішення молодіжних проблем; зниження життєвого рівня молоді, що спричиняє песимізм, соціальну апатію; невідповідність рівня професійної підготовки молоді реальним потребам суспільства; слабка консолідованість молодіжного руху.

Головними структурними ланками такої політики повинні стати заходи щодо вдосконалення системи освіти молоді, формування та реалізації її соціальних та економічних інтересів, участь у політичній діяльності, реалізації духовних запитів і потреб. У зв'язку з цим нового значення набуває соціологія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономірності формування розвитку і відтворення молодого покоління.