1.Взаємозв'язок між інвестуванням і фінансовими рішеннями. Інвестування являє собою один з найбільш важливих аспектів діяльності будь-якої організації, що динамічно розвивається, керівництво якої віддає перевагу рентабельності з позиції довгострокової, а не короткострокової перспективи. Інвестиції у виробництво і ринки збуту забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми, створюючи умови для підвищення якості продукції, зниження витрат, збільшення обсягів продажу. Інвестиції вирішують тактичні і головним чином стратегічні задачі фірми. Осн метою інв-я є зростання багатства акціонерів і власників капіталу. Інвестиційний менеджер вирішує одну з таких проблем як скільки має інвестувати фірма та в які види активів? Відповіддю на це питання є інвестиційне рішення фірми. Інвестиційне рішення – рішення, пов’язане з придбанням активів з метою виробництва товарів і надання послуг для отримання в майбутньому прибутку чи соц-ек ефекту.. Критерієм успіху інвестиційної діяльності фірми є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість. Прийняття інвестиційних рішень ускладнюється різноманітними факторами: вид інвестицій, вартість інвестиційного проекту, різноманітність можливих проектів, обмеженість фінансових ресурсів для інвестування, ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д. Так, наприклад, коли ведеться про заміну виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо легко, так як керівництво фірми розуміє , в якому обсягу і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Задача ускладнюється, коли йдеться про інвестиції, пов’язані з розширенням основної діяльності, так як необхідно врахувати ряд нових факторів. Досить важливим є питання про розмір передбачуваних інвестицій. Крім того в багатьох фірмах спостерігається практика диференціації права прийняття інвест.рішень щодо того чи іншого керівника, який може приймати самостійні рішення. Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли мається ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. Також часто рішення приймаються інтуїтивно. Помилковий прогноз по відношенню доцільності купівлі того чи іншого обсягу активів може визвати негативні наслідки 2 типів: помилка в інвестуванні в сторону заниження призведе до неотримання можливого доходу; зайве інвестування може призвести до неповного завантаження потужностей.

2.Реальні активи, їх визначення та класифікація. Початок нового виробництва неможливий без створення нового капіталу, так як продовження виробничого процесу потребує затрат на відтворенням і оновленням капіталу, пов’язаних з фізичним зносом або моральним старінням виробництва.Під капіталом можна розуміти вартість, що інвестується в той чи інший об’єкт. Будь-які витрати на створення нового чи відтворення існуючого капіталу – це реальні інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні (вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом. Матеріальні активи — основні фонди та матеріальні активи у будь-якому вигляді, що відрізняються від грошових коштів, фінансових інструментів, дебіторської заборгованості та нематеріальних активів.Нематеріальні активи— нематеріальні об’єкти права власності, що використовуються у виробничій діяльності понад один рік і можуть амортизуватися. Для діяльності сучасної компанії необхідна безліч різноманітних реальних активів. Багато з них, н-д, машини, заводи, офіси, земля, будівлі, верстати є матеріальними активами.; інші – технології, торгові марки, патенти, ноу-хау, - нематеріальними. До реальних інвестицій можна віднести не тільки витрати, пов’язані з виробництвом, але, н-д, будівництво будинку, придбання автомобілю, предметів мистецтва або колекційних вин. Реальні інвестиції – це вкладення у виробничий капітал( основний та оборотний), спрямовані на приріст основних фондів та матеріально-технічних запасів, тобто вкладання в нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння та підтримку виробництва. 3.Фінансові активи їх визначення та класифікація. Фінансові активи є специфічними неречовими активами, які являють собою

законні вимоги власників цих активів на отримання певного, як правило,

грошового доходу в майбутньому. За допомогою фінансових активів

здійснюється передавання фінансових ресурсів від тих, хто має їх

надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на

будь-який фінансовий актив встановлюється на рівні, що характеризує

зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.

Вкладання коштів в обмін на тим або іншим чином укладені зобов’язання – являють собою фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції – вкладення коштів у фінансові інструменти власності та боргові фінансові інструменти з метою отримання прибутку або доходу. Щоб отримати необхідні кошти, компанії продають ЦП або фінансові активи (акціонерний капітал, облігації, кредити банків, орендні зобов’язання, короткострокові ЦП або депозити), які володіють вартістю, так як дають право на реальні активи фірми. До фін активів відносять:

ЦП-документ, що посвідчує право власн, боргові зобовязання або право продати чи купити актив;

Кредити-…..; депозити-гр кошти надані в використання і управління на певний проміжок часу і під певний %;інші фін операції. 4. Головні проблеми інвестування. Проблеми, що вирішуються в процесі інвестування та аналізу:

1.Яку суму коштів має інвестувати фірма та в які види активів? 2.В який специфічний проект необхідно інвестувати кошти? 3.Яку суму коштів необхідно залучити для вкладання, здійснення фінансування діял фірми?

4.Яке співвідношення повинно бути між власними і залученими коштами?

Відповіддю на деякі з цих питань є інвестиційне рішення фірми. Відповіддю на інше питання являє собою рішення про вибір джерела фінансування. Фінансовий менеджер намагається знайти такі відповіді на ці питання, які б максимально покращили фінансове становище акціонерів. Критерієм успіху зазвичай є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таємниця успіху фінансового управління – в збільшенні вартості. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість. 5. Роль інвестиційного менеджера у процесі інвестування. Інвестиційний менеджер вирішує проблеми:

1.Яку суму коштів має інвестувати фірма та в які види активів? 2.В який специфічний проект необхідно інвестувати кошти? 3.Яку суму коштів необхідно залучити для вкладання, здійснення фінансування діял фірми? 4.Яке співвідношення повинно бути між власними і залученими коштами?

Якість рішень менеджера визначає рівень процвітання фірми. За функціями інвест менеджер(ІМ) виконує роль посередника між фінансовими ринками (ринок грошей, ринок капіталу) і фірмами. ІМ має справу і з операціями компанії, і з ринками капіталів. Отже, він повинен розуміти, як функціонують ринки капіталів. Зрозуміти, як працюють ринки капіталів ,- зрозуміти, як оцінюються фінансові активи. ІМ повинен враховувати фактори часу і невизначеності. Фірмам часто надається можливість інвестувати кошти в активи, які не здатні швидко окупиться і призводять до ризику і фірму , і її акціонерів. Для здійснення намічених інвестицій може бути необхідним залучення позик, повне погашення яких може затягнуться на довго. Фірма не може уникнути такого вибору – хтось повинен вирішувати, чи варті такі можливості витрат, пов’язаних з їх здійсненням, чи наскільки безпечний тягар додаткового боргу.

Діяльність ІМ має бути спрямована на вирішення таких завдань:1. максимізації вартості підприємства і забезпечення стабільно високих темпів зростання вартості; 2. забезпечення високого рівня доходності підприємства протягом тривалого часу; 3. зниження рівня ризику повязаного і інв діял.; 4. забезпечення фін стійкості і платоспроможності під-ва; 5. підтримка достатнього рівня ліквідності під-ва. 6.Об'єкти інвестиційної діяльності.

За законом України “Про інвестиційну діяльність” об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Інвестиції визначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Такими інвестиціями є: • 1.Грошові кошти; 2.Цільові банківські внески; 3.Паї; 4.Акції. • 1.Рухоме і нерухоме майно; 2.Інші матеріальні цінності. • 1.Майнові права; 2.Навички; 3.Інші інтелектуальні цінності. • Сукупність технічних, технологічних, комерційних, інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, але не запатентованих. • 1.Права користування землею, водою, іншими природними ресурсами;2.Права користування обладнанням та устаткуванням(лізинг),будівлями і спорудами(оренда),інші майнові права та цінності. Це все – об’єкти інвестиційної діяльності. Об’єктом вкладання коштів є проект. Кожний інвестиційний проект незалежно від його складності та обсягу робіт являється об’єктом управління на протязі всього життєвого циклу.Проект – це програма вкладення капіталу з метою отримання прибутку. Інвестиційний проект припускає постановку цілей, планування виконання, управління і аналіз. У вузькому розумінні інвестиційний проект – це комплекс організаційно – правових, розрахунково – фінансових і конструктивно – технологічних документів, що описують дії по досягненню цілей інвестування

7.Джерела фінансування інвестиційної діяльності. Всі операції, в результаті яких створюються фінансові активи і пасиви – утворюють фінансовий ринок. Разом фінансові ринки створюють механізм, через який інвест менеджер має доступ до різних джерел інвестування. Головне джерело інвестицій – нац доход, за його рахунок утворюється фонд нагромадження і поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. В залежності від джерел фінансування інвестиції ділять на: 1.Власні кошти інвестора (СК (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників), амортиз-і відрахування, ЧП, резерви, накопичені пп, ін внески юр та фіз ос (цільове фінансування, благодійні внески ..). Вони є основними джерелами фінансування. 2.Запозичені кошти(державний кредит, кредити КБ, інших фін-кред.установ,інше). 3.Залучені кошти(інших інвесторів і вкладників). 8.Бюджетування капіталу.

В основі аналізу лежить процес бюджетування кап.Бюджетування капіталу – це мистецтво вкладання коштів у активи, вартість яких перевищує їх ціну. Це не механічний процес, бо за умов абсолютно правильного виконання всіх його положень немає жодного варіанту успішного інвестування, внаслідок перевищення вартості акцій над їх ціною, в які вкладаються інвестиції. Сукупність дій з визначення, аналізу й вибору можливих інвестицій серед інвестиційних пропозицій називають складанням капітального бюджету, або бюджетуванням капіталу. Цей процес охоплює кілька етапів, починаючи з виявлення можливих варіантів, перевірки ідей і закінчуючи точним економічним аналізом та постаудитом. У момент затвердження капітальний бюджет підприємства містить прийнятну кількість проектів, від яких загалом і від кожного окремо очікується економічний ефект, що відповідає стратегічним цілям керівництва підприємства. Бюджетування капіталу полягає у виборі за умов обмежених інвестиційних ресурсів тих інвестицій, які забезпечать бажаний рівень дохідності за прийнятного рівня ризику. Тобто це процес пошуку компромісу між можливістю несприятливого перебігу подій і очікуваною дохідністю інвестицій. БК зводиться до ранжирування всіх інвестиційних пропозицій у порядку їхньої дохідності й вибору комбінацій інв пропозицій, яка б забезпечувала бажану сукупну дохідність за наявності обмежень за рівнем ризику й обсягах доступних фондів.

З точки зору бюджетування вирішуються такі завдання:1. максимізації вартості підприємства і забезпечення стабільно високих темпів зростання вартості; 2. забезпечення високого рівня доходності підприємства протягом тривалого часу; 3. зниження рівня ризику повязаного і інв діял.; 4. забезпечення фін стійкості і платоспроможності під-ва; 5. підтримка достатнього рівня ліквідності під-ва.

9.Цілі інвестиційної діяльності на підприємстві. Інвестування являє собою один з найбільш важливих аспектів діяльності будь-якої організації, що динамічно розвивається, керівництво якої віддає перевагу рентабельності з позиції довгострокової, а не короткострокової перспективи. Інвестиції у виробництво і ринки збуту забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми, створюючи умови для підвищення якості продукції, зниження витрат, збільшення обсягів продажу. Інвестиції вирішують тактичні і головним чином стратегічні задачі фірми. Ієрархія цілей інвестування відповідає стратегічним і /або тактичним цілям фірми на ринку( для великих проектів – стратегічним, для дрібних – тактичним). Цілі керівників в залежності від економічної ситуації в Україні або галузі в цілому: 1.Максимізація прибутку в довгостроковому плані за рахунок збільшення обсягу продаж, зниження витрат; 2.Максимізація доходності акцій; 3.Збільшення обсягів продажу; 4.Добробут найманих робітників; 5.Задоволення потреб керівництва; 6.Підвищення іміджу фірми; 7.Досягнення певних цілей у конкуренції (збільшення частки ринку, освоєння нових ринків та інше); 8.Виживання; 9.Підвищення добробуту суспільства. Цілі фірми – створення максимально важливої величини багатства акціонерів(загалом), що залежить від інвестиційного капіталу. Величина багатства акціонерів - вартість акціонерного капіталу. Отже, критерієм успіху інвестиційної діяльності фірми є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість.