12)Джерела фінансування соціальної сфери

У сучасних умовах в Україні здійснюється перехід на використання нових механізмів змішаної фінансової участі в реалізації соціальних програм, тобто механізмів залучення позабюджетних коштів для фінансування соціальної сфери. Крім цього, реформується система соціального страхування, що з другорядних методів фінансування переходить у розряд основних і найбільш адекватних ринковим умовам. Нині у соціальну сферу направляється кілька фінансових потоків (рис. 4.8—4.9).

Бюджетні джерела:

державний бюджет;

бюджети регіонів;

місцеві бюджети;

ресурси міжбюджетного перерозподілу.

Позабюджетні джерела:

державні соціально-страхові фонди, позабюджетні фонди регіонів;

недержавні соціальні фонди;

кредитні ресурси, залучення коштів фірм і домашніх господарств (територіальні позики);

використання потенціалу некомерційних неурядових організацій.

Зовнішні джерела:

кредити, позики міжнародних фінансових організацій;

гуманітарна допомога з-за кордону.

Витрати на соціальну сферу від ВВП становлять в Україні в середньому близько 18 %, однак основна вага соціальних витрат лежить сьогодні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансується приблизно 80 % усієї соціальної сфери.

Поряд і паралельно з бюджетною системою в Україні функціонує порівнянна з нею за масштабами позабюджетна фінансова страхова система.

До державної соціально-страхової системи відносяться

Фонд зайнятості;

Пенсійний фонд;

Фонд соціального страхування;

Фонди обов’язкового медичного страхування (проект). Вони формуються за рахунок страхових платежів підприємств усіх форм власності, обов’язкових страхових внесків працюючих громадян, асигнувань з державного бюджету.

Узагальнюючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що соціальну сферу необхідно розглядати з погляду двох взаємозалежних сторін:

як підсистему суспільства;

як сукупність галузей суспільного господарства, програм і заходів, спрямованих на поліпшення якості життя населення.

Кожна галузь соціальної сфери має свою структуру, органи управ­ління, правову й фінансову основу. Відповідно до чинного законодавства здійснюється розмежування повноважень між державними і регіональними органами влади в реалізації соціальної політики.

Сьогодні здійснюється змішане фінансування соціальної сфери з бюджетних, позабюджетних і зовнішніх джерел, що супроводжується процесами децентралізації її управління.

13) Прожитковий мінімум та споживчий бюджет – основні соціальні стандарти

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», базовим державним соціальним стандартом (БДСС) є прожитковий мінімум, установ­лений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

Введення БДСС припускає, що держава бере на себе фінансування лише мінімальних соціальних гарантій, необхідних для задоволення основних потреб людини. Задоволення ж інших соціаль­них потреб передбачається забезпечувати за рахунок недержавних джерел фінансування. БДСС установлюється на певний строк, тому що при збільшенні фінансових можливостей держави може бути збільшений і його рівень. Істотною функцією системи БДСС є те, що вона є основою для розрахунку видаткової частини бюджетів усіх рівнів, а її застосування робить прозорим розрахунок бюджетних потреб.

Прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999 року Закон «Про прожитковий мінімум» якраз і спрямований на безпосередню реалізацію цього ключового соціального стандарту.У Законі України «Про прожитковий мінімум» дано таке визначення прожиткового мінімуму: «прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціаль­них і культурних потреб особистості». За визначенням Закону УРСР «Про мінімальний споживчий бюджет від 1991 р., призупиненого Декретом Кабінету Міністрів України в 1993 р., мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Інший норматив — межа малозабезпеченості. Як сказано в Законі України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 р., який заклав правову основу здійснення адресної матеріальної підтримки найменш соціально захищених верств населення в умовах кризового стану економіки, «межа малозабезпеченості — це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством». При цьому вартість непродовольчих товарів не може становити менше п’ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору. Як бачимо, забезпечення задоволення основних соціально-культурних потреб людини є складовою більш високого соціального стандарту рівня життя, яким є мінімальний споживчий бюджет стосовно прожиткового мінімуму.

А тому соціально-культурні потреби не можуть бути складовою прожиткового мінімуму.

Якщо прожитковий мінімум характеризує мінімально допустимі умови активного стану людини, то мінімальний споживчий бюджет — це більш повний набір (у натуральній і вартісній формі) матеріальних і духовних благ. У фінансово-економічних умовах, які склались в розвитку держави, мінімальний споживчий бюджет може використовуватись лише як орієнтир, до якого потрібно поступово, в міру можливості, підтягувати рівень доходів низькооплачуваних категорій населення. Межа ж малозабезпеченості характеризує допустимий рівень доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Правда, останнє суперечить Основному Закону України — Конституції України, де мова йде лише про забезпечення і гарантування достатнього рівня життя не нижче від прожиткового рівня, встановленого законом (ст. 46, 48). Прожитковий мінімум розраховується згідно з існуючою методикою¹ в середньому на місяць на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення в Україні та на регіональному рівні. Прожитковий мінімум для основних соціальних і демографіч­них груп населення розраховується виходячи з набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р. № 656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

Прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:

набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (далі — набір продуктів харчування);

мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі — набір непродовольчих товарів);

мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі — набір послуг).

До основних соціальних і демографічних груп населення належать:

діти віком до 6 років;

діти віком від 6 до 18 років;

працездатні особи;

особи, які втратили працездатність.

Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи), далі — ціни, в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенер­гію, послуги зв’язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Мінпраці. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Мінпраці Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв’язку — Державним комітетом зв’язку та інформатизації України.

14) Держава у системі соціальної сфери

Поняття соціальної сфери

Реалізація соціальної політики у будь-якому суспільстві здійснюється через певну систему соціальних інститутів, фінансових і правових механізмів та рівнів управлінського впливу. У сукупності перераховане являє собою особливу соціальну сферу суспіль­ства і сукупність галузей соціального комплексу. Тому більш конкретна постановка проблеми про способи реалізації соціальної політики в Україні вимагає відповіді на питання про сутність, основні характеристики і способи функціонування соціальної сфери в нашому суспільстві.У науковій літературі поняття «соціальна сфера» використовується в різних значеннях. Нас дане поняття буде цікавити у двох аспектах: 1) як певна сфера суспільної системи;2) як сукупність галузей народного господарства, а також галузей державного, регіонального і місцевого управління. Як підсистема суспільного організму соціальна сфера характеризується: -пецифічними процесами взаємодії та відтворення людини, особистості, соціальних груп і населення в цілому; -особливого виду відносинами, що складаються з приводу відтворення людського потенціалу і дотримання соціальної справедливості в суспільстві; -тільки їй властивими функціями диференціації та оформлення соціальних груп. Соціальна сфера – це сукупність галузей, програм і заходів спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів, покликаних підвищити суспільний добробут і поліпшти якість життя населення. Функції і відносини соціальної сфери реалізуються через діяль­ність двох груп соціальних інститутів:1. Інститути малого рівня формалізації, що діють на основі внутрішньої саморегуляції (суспільні об’єднання, сім’я). 2. Інститути великого рівня формалізації, регулювання яких здійснюється через спеціальні органи управління (організації й установи соціальної сфери і відповідні органи їх управління). Саме друга група інститутів утворює соціальну сферу як сукупність народногосподарських і управлінських галузей.Тому в другому значенні соціальну сферу можна визначити як сукупність галузей, програм і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів, покликаних підвищити суспіль­ний добробут і поліпшити якість життя населення.Реалізується соціальна сфера через надання соціальних послуг, забезпечення соціальних гарантій, пільг і виплат.