Характеристика образу Жана Тарру.
Охарактеризуйте образ Тарру? Знайдіть у романі його портрет. Яку моральну позицію Тарру представляє у романі? Яким життєвим шляхом він прийшов до своїх переконань? Що означає для Тарру чума? Як характеризує Тарру його позиція літописця у романі? В чому схожість і в чому відміннсть моральних позицій Ріє і Тарру? Яким є ставлення автора до Тарру?
(Як і Ріє – один з провідних персонажів роману і також герой-ідеолог і літописець хроніки чуми. Його портрет (очима Ріє) автор також подає вже на початку роману: “О сімнадцятій, знову вирушаючи в об'їзд, лікар зустрів на сходах ще досить молодого чоловіка, обважнілого, з масивним, але худим лицем під острішками густих брів”. Якщо для Ріє абсурдність людського буття, по суті, локалізована в образі зачумленого міста, то для Жана Тарру чума це не просто епідемія, локальне лихо, а символ людського буття взагалі. Ще до епідемії визнавши людське життя зачумленим, він намагався з цим боротися, протистояти усьому, що вносить у життя людини страждання і смерть, але, подібно самому Камю, розчарувався у цій боротьбі, в якій кожна наступна перемога обертається черговою поразкою, залишаючи незмінною основну тезу про абсурдність буття. І все ж, подібно лікарю, Тарру встає на боротьбу з чумою, організовуючи в місті санітарні дружини. Впродовж майже усього роману постать Тарру залишається дещо загадковою і непевною, хоча саме він ініціює рішучі заходи, спрямовані на боротьбу з чумою. І лише, практично, в самому кінці роману він розповідає Ріє історію свого життя, яка пояснює його поведінку і характеризує його світогляд: «Для простоти почнімо, Ріє, з того, що я вже пережив чуму ще до того, як попав до вашого міста в розпал епідемії. Досить сказати, що я такий самий, як усі. Але існують люди, котрі не відають того, або люди, котрі зуміли зжитися зі станом чуми, і існують люди, котрі знають і котрим хотілося б вирватися. Так ось, мені завжди хотілося вирватися". Ми дізнаємось, що дитинство і юнацькі роки Тарру складалися цілком безхмарно. Його батько був помічником прокурора і пристойно забезпечував власну родину. Але одного разу йому довелося бути присутнім на засіданні суду, де його батько вимагав смертного вироку для молодої людини. Тарру побачив переляк підсудного, відчув крижаний подих смерті, і світ відразу змінився в його очах. З того часу Тарру зненавидів світ, в якому люди вбивають людей, безглуздий світ жорстокості і насильства, який з цього часу асоціюється для нього з чумою, а стан людини, що визнає правомірність і зверхність над собою такого стану речей – зачумленим. В ім’я ненасильства Тарру відмовився від участі в революційній боротьбі, але не від боротьби проти зачумленості й безглуздості світу. Як і Ріє, Тарру розуміє, що світ не змінити, але протистояти злу необхідно і його “моральний рецепт” співзвучний поглядам лікаря: “по змозі не ставати на бік лиха” і ставитись із співчуттям до тих, кого воно уразило).
Характкеристика образу Раймона Рамбера.
Хто такий Рамбер? З якою метою приїхав він до Орану? Як сприйняв Рамбер епідемію чуми? Чим були викликані його душевні коливання? В чому полягає своєрідність моральної позиції Рамбера? Чому він не відразу встає на шлях рішучої боротьби із лихом? Що спонукає йогозрештою стати на шлях боротьби?
(Вже на початку роману ми знайомимось ще з одним головним його героєм – паризьким журналістом Раймоном Рамбером. “Низенький, у спортивному одязі, широкоплечий, з рішучим виглядом та ясними розумними очима, він здавався людиною самовпевненою”. Він приїхав до Орану, щоб написати репортаж про санітарний стан міста і, можна сказати, випадково потрапив до карантину, викликаного епідемією. Його першою думкою була мрія про втечу з ізольованого міста. В Парижі на нього очікувала кохана жінка і заради щастя з нею він готовий був знехтувати тією спільною справою боротьби проти чуми, до якої закликав Ріє. Через контрабандиста Коттара він знайомиться з охоронцями карантинних кордонів, які повиннів забезпечити йому вільний прохід за межі міста. В розмові з Ріє він намагається обгрунтувати свою втечу егоїстичною філософією «— Знаю, знаю,— вигукнув Рамбер,— зараз ви забалакаєте про громадські інтереси. Але ж для громадського добра саме й потрібне щастя кожної окремої людини”. Рамбера не можна назвати боягузом. З його слів ми дізнаємось, що він у складі інтернаціональних бригад приймав участь у війні з фашистами в Іспанії. Думки про втечу з’являються у нього не від страху. До втечі його спонукає кохання, яке він вважає найбільшою цінністю у житті. Але, зрештою, сумління і відчуття обов’язку та “солідарності”, якому підпорядковуюють свої дії Ріє і Тарру, беруть у ньому верх. Незважаючи на те, що Оран чуже для нього місто, Рамбер приходить до усвідомлення того, що не можна залишатися байдужим до страждань ближнього, що “соромно бути щасливим одному”, а тому залишається в місті, як і інші, включається у боротьбу з епідемією. Моральна позиція Рамбера також виявляється співзвучною поглядам Ріє і Тарру, але, на відміну від них, він приходить до розуміння необхідності співчуття і солідарності не відразу, а в процесі важких моральних коливань і роздумів).