2. Характеристика образу Бернара Ріє.

• Що ми дізнаємось з роману про лікаря Ріє? Опишіть його портрет. Які риси характеру йому притаманні? Доведіть свою відповідь посиланнями на текст роману. Як лікар сприймає епідемію чуми? Що він робить для того, аби протистояти лихові? В яких епізодах роману вони виявляють себе найбільш чітко? В чому особливість філософських поглядів Ріє? Чому він не вірить у перемогу над чумою, але усе ж продовжує з нею боротись? Чому саме Ріє автор обирає на роль «літописця» оранських подій? Яким є ставлення до Ріє з боку інших героїв роману? В якій мірі Ріє відбиває у романі позицію самого автора?

(Образ лікаря Ріє є одним з центральних у романі. Він зявляється вже на перших сторінках роману і перебуває в центрі уваги читача до останніх його сторінок. В романі він виступає як один з “літописців”-розповідачів (поряд з Тарру), очима якого ми бачимо змальовані у творі події. Про лікаря ми дізнаємось, що він походить з родини робітників, що у нього смертельно хвора дружина і що він дбайливо ставиться до виконання своїх лікарських обовязків. Портрет Ріє у романі подається зі слів Тарру: «На вигляд років тридцяти п'яти. Зріст середній. Плечи­стий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці випнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеться дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, мало не завше стиснені. Скидається чимось на сіцілійського селянина — такий самий засмаглий, з синясто-чорним заростом і до того ж ходить завжди в темному, а втім, йому це пасує. Хода прудка. Переходить через вулицю, не сповільнюючи кроку, і майже щоразу не просто ступає на протилежний пішохід, а легко вискакує на узбіччя. Машину водить неу­важно і дуже часто забуває відключити стрілку повороту, .навіть повернувши в потрібному напрямку. Ходить завжди без капелюха. Вигляд людини, що добре знає свою справу». Моральну позицію Ріє визначає абсолютно безкомпромісне ставлення до лиха, перед лікарем і в силу його професійних обов’язків, і, головне, у відповідності до його поглядів, не стоїть питання: боротися чи ні з чумою. Ріє прекрасно розуміє власну обмеженість і усю безперспективність боротьби із чумою і, незважаючи не це, без будь-яких ввагань включається в цю боротьбу і бореться до кінця. Близький до героїв Достоєвського – він не сприймає як Божий (розумно організований) світ, у якому дитина приречена на страждання і загибель. Світ безглуздий, але, подібно Сізіфу (попередньому герою Камю) Ріє робить свідомий вибір і в тисках своєї “сізіфової долі” робить усе, що може залежати у цьому світі особисто від нього. Його моральна опора у цьому нетривкому світі – власна незламаність і бодай щонайменша корисність для справи, що робиться задля загального блага. Моральну позицію Ріє ілюструють його репліки в розмові з Тарру: “коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою”.

• Ріє здатний і на самопожертву, але у виконанні своїх обов’язків не бачить нічого героїчного. Про це він говорить Рамберу: “Мушу, проте ось що вам сказати: причому тут, власне, геройство? Це не геройство, а звичайнісінька чесність. Можливо, ця думка здається вам сміховинною, але єдина зброя проти чуми — це чесність”. Аналізуючи образ Ріє, потрібно звернути увагу учнів не лише на визначеність і обгрунтованість його моральної позиції, але й на її зв’язок з авторською концепцією буття, яку вона, без сумніву, відбиває. Це, насамперед, невизнання того, що світ влаштований розумно. Ця істина з особливою очевидністю вікривається перед Ріє, коли він бачить, як помирають люди і, зокрема, в сцені смерті від чуми маленького, безвинного (від гріхів, за які, на думку священника Панлю, Бог карає людей хворобою) сина слідчого Оттона. “І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей”, - кидає в обличчя Ріє священнику Панлю.

Як і самого Камю, невизнання законів, що визначають людське життя розумними, веде його до бунту проти ідеї Бога, але й водночас до того, що сам Камю називав “праведництвом без Бога”, тобто до ідеї, попри абсурдність світу, не миритись із його злом, а боротись із ним, скільки стане сил. Він говорить Тарру: “Так от, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підво­дячи очей до небес, де він так уперто мовчить". Лікар розуміє, що чуму не здолати, як не здолати і абсурдність світу, але сенс власного буття і буття кожної людини він вбачає у тому, щоб не зламатись перед тиском безглуздя, не скоритись йому, спільними зусиллями протистояти йому і хоча б у цій ідеї людської солідарності віднайти сенс, який виправдає особисте існування кожного).