Тема 4. Утворення київської держави (іх-х ст.)

1. Початок князювання династії Рюриковичів.

2. Зовнішня політика Олега.

3. Князювання Ігоря.

4. Реформування держави за часів Ольги.

5. Походи Святослава.

Початок князювання династії Рюриковичів

Київська Русь (умовна назва першої Давньоруської держави з центром у Києві) в ІХ - ХІІІ ст. об’єднувала фактично усі східнослов’янські землі і була однією з найбільших держав середньовічної Європи. Територія держави охоплювала величезний простір (на початку ІХ ст. складала 1,1 млн. кв. км.), проте кількість людей, що на ній проживала, була невеликою (близько 4,5 млн. чол.).

У той час, як Давньоруська держава розвивалась і міцніла, на півночі слов’янські племена ворогували між собою. Для наведення порядку новгородські старійшини в 862 р. запросили до себе варягів. Три брати Рюрик, Синеус та Трувор прибувши до північних слов’ян, силоміць підкоряють їх своїй владі. По смерті Синеуса та Трувора, які не мали власних дітей, їхні володіння підпорядковувалися Рюрику. Після смерті Рюрика (879 р.) регентом при малолітньому синові Рюрика Ігорю став його воєвода Олег. У 882 р. Олег організовує похід на Київ, прагнучи його об’єднання з Новгородом, аби підпорядкувати собі ці два головних центри на торговельному шляху “у греки”.

У середині ХVIII ст. російська імператриця Катерина ІІ запросила німецьких істориків Г.Байєра та Г.Міллера, які, посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, розробили концепцію про скандинавське походження давньоруської держави. Проте нині нормандська теорія втратила своє наукове значення. Яскравим свідченням цього є вислів західного дослідника Г.Штокля: “Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів”.

Зовнішня політика Олега

Олег (882 – 912) проголосив Київ “матір’ю міст руських” і почав створювати централізовану державу із самодержавною формою правління (до цього була федерація племен). Олег поступово підкорив полян, древлян, сіверян, радимічів, пізніше – вятичів, хорватів, дулібів, тіверців. На міжнародній арені змушений був відвойовувати відновлення виплати Русі данини Візантією. На чолі 80-тисячного війська у 907 р. зробив похід на Константинополь. Візантійський імператор вимушений був заплатити кожному з 2 000 кораблів по 12 гривень, а також дати викуп містам Київської Русі і сплачувати щорічну данину. Також встановлювалися пільги купцям і послам. На згадку про похід Олег прибив щит на ворота Царграду. Однак греки не дотримувалися умов договору, і князь у 911 р. зробив новий похід на Константинополь. Після цього загадково помер.

Князювання Ігоря

По смерті Олега великим київським князем став Ігор (912 – 945). Народився в 875 р., а 903 р. одружився на псковитянці Ользі. Його князювання почалося традиційно для князів цього періоду із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв підкорених народів. Племена древлян і уличів відмовилися підкорятися київському князю і сплачувати данини. Древляни були підкорені, уличі відійшли в нові місця. Головним напрямком зовнішньої політики Ігоря було зміцнення авторитету держави та забезпечення інтересів торгівлі з іноземними державами, особливо Візантією. Щоб змусити Візантію дотримуватися підписаного з Олегом договору, Ігор у 941 р. пішов у похід на 10 000 кораблях, які були спалені “грецьким вогнем”. У 944 р. – новий похід. До вирішальної битви не дійшло. Підписали мирний договір (гірший, ніж з Олегом). Руське військо не взяло здобичі і почало ремствувати. Щоб заплатити дружині, Ігор вирішив зібрати данину з древлян, що не брали участі у поході. Проте древляни зібрали військо і розбили дружину, а самого Ігоря жорстко вбили (розірвали, прив’язавши за ноги до двох дерев, сказавши: “якщо унадиться вовк до овець, то виносить усю отару, аж поки не вб’ють його”).

Реформування держави за часів Ольги

Вдова Ігоря Ольга (945 – 964), очоливши державу від імені малолітнього сина Святослава, щоб запобігти новим виступам з боку підлеглих племен жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. На пропозицію древлян піти заміж за їхнього князя Мала Ольга убила послів. Потім зібрала військо і хитрістю заволоділа столицею древлян Іскоростенем. Проте смерть Ігоря вимагала не тільки помсти, вона гостро ставила питання про форми і методи державного управління. Ольга провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали у регламентації повинностей залежного населення; унормування процесу збирання данини (визначення її розмірів і встановлення місць збирання), створенні осередків центральної князівської влади на місцях – “становищ” і “погостів”. На міжнародній арені дипломатичним шляхом добилася того, чого не вдалося Ігореві. У 946 р. відвідала Константинополь, підписала мир з Візантією; прийняла християнство.

Походи Святослава

Святослав (964 – 972). Протягом 964 – 966 рр. змусив в’ятичів визнати владу київського князя, розгромив волзьких булгар, а потім Хозарський каганат, який знищив повністю (проте відкрив дорогу печенігам на південь сучасної території України). Коли зав’язалась війна між болгарською державою (потенційним противником) і Візантією, виступив на стороні останньої. На чолі 60 тисячного війська у 968 р. розбив болгар, завоював 80 болгарських міст і осів у Переяславці. Візантія, злякавшись Святослава, відновила дружні відносини з Болгарією і нацькувала на Київ печенігів. Святослав змушений був повернутися до Київа. Для зміцнення своєї влади по всій території він посадив у Києві Ярополка, у древлян - Олега, а у Новгороді-Володимира (позашлюбний син від ключниці княгині Ольги - Малуші). В 969 р. Святослав знову вирушив у Болгарію. Вимушений був знову відвойовувати міста у болгар, проте на заваді стало візантійське військо. Багатогодинна січа не виявила переможця, тому візантійський імператор запропонував переговори. Від послів Святослав не прийняв золота, але із задоволенням узяв меч, тому візантійський імператор пішов на мир. У 971 р. Візантія пішла з війною на Святослава. Закрили його в Доростолі. 3 місяці тривала облога. В липні 971 р. відбулася генеральна битва, загинуло 16 000 русичів, з рештою Святослав закрився в Доростолі. Візантійський імператор Іоан Цимісхій, щоб не випробовувати долю, пішов на запропонований Святославом мир. Умови були почесними з дозволом повернутися з усім військом на Русь. Проте візантійці домовилися з печенігами, ті перетнули шлях по Дніпру, змусивши Святослава зазимувати на Білобережжі, а при повторній спробі навесні 972 р. пробитися через дніпровські пороги дружину було розгромлено, а Святослава вбито.

Діяльність Святослава важко оцінити однозначно. Дбаючи про зміцнення міжнародних позицій своєї держави, він мало займався її внутрішніми проблемами. Його військові походи свідчать про недостатнє розуміння реальної обстановки і разом з тим відбивають зростання ролі Київської держави у вирішенні міжнародних питань. В історію Київської Русі він увійшов як видатний полководець, улюбленець свого війська, справжній лицар у ставленні до суперників. Коротке князювання Святослава стало подібним до останнього помаху меча, який створив основу Київської держави.