Тема 17. Північна війна і україна (1700 - 1721 рр.)

1. Внутрішня і зовнішня політика Івана Мазепи.

2. Північна війна. Полтавська битва. Крах великого плану.

Внутрішня і зовнішня політика Івана Мазепи

Новий гетьман Іван Мазепа у зовнішній політиці відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину і, розуміючи безнадійність боротьби з Росією, він тривалий час підкорявся останній і цим забезпечував Україні максимум можливої автономії. До того ж з приходом молодого Петра І Іван Мазепа скеровував його політику на розширення території України. У внутрішній політиці гетьман опирався на козацьку старшину, роблячи з неї національну аристократію (хоч і намагався захищати інтереси народних мас), що призводило до все більшого розриву між старшиною та народом і зумовило кінцеву невдачу спроби вибороти Україні незалежність.

Щойно ставши гетьманом, І. Мазепа прийняв разом з українським військом участь у війні Росії з Кримом. Наслідки російсько–турецького договору 1700 року були для України невдалими (вона позбавлялася надійного виходу в Чорне море). За наказом Петра І в 1704 р. Іван Мазепа здійснив похід в Польщу і приєднав до України Київщину і Волинь, а правобережного гетьмана С. Палія, як можливого конкурента, заарештував, після чого цар заслав його до Сибіру.

Північна війна. Полтавська битва. Крах великого плану

У 1700 р. почалася Північна війна між Росією, Саксонією, Данією і Польщею з одного боку та Швецією з іншого боку. Петро І у цій війні дивився на Україну як на свою звичайну провінцію, посилав козаків воювати під командуванням іноземних генералів, квартирував на Україні російські війська, що грабували і кривдили населення. Це призвело до утворення серед козацької старшини опозиції, на чолі якої став Іван Мазепа. Почалися переговори (проводились у великій таємниці) з Карлом ХІІ, шведським королем, про союз. Карл ХІІ обіцяв незалежність Українській державі і повернення Україні всіх земель, які населяють українці, якщо ці землі будуть відвойовані шведами. Тому коли Петро І у 1708 р. наказав гетьманові з військом йти до нього, І. Мазепа, всупереч наказові, перейшов на бік Карла ХІІ. Петро І наказав у всіх церквах піддавати І. Мазепу анафемі, а численні відозви закликали не вірити “цьому зрадникові”.

В той же час за наказом Петра І гетьманська столиця Батурин була взята військами Меншикова, а все населення, включаючи старих і немовлят було вбито. Петру І також дісталися гетьманська скрабниця, артилерія і припаси продовольства. Після цього почалося фізичне винищення гетьманських прибічників по всій Україні. І хоч Запорізька Січ не вся приєдналася до І. Мазепи і Карла ХІІ, проте Чортомлицьку Січ було зруйновано царськими військами. Таким чином, від І. Мазепи і Карла ХІІ були відрізані татари – вірогідні союзники. Шведська армія стояла на порозі знищення у зв’язку з затягуванням війни. Тому на початку травня шведи почали облогу Полтави, де були зосереджені значні запаси продовольства і зброї. Це прискорило час вирішальної битви, що почалася 27 червня (8 липня за новим стилем) 1709 р. і була повністю програна шведами і українцями (Карл ХІІ був тяжко поранений і доручив командування генералу Реншільду, що припустився кількох помилок). Після поразки Карл ХІІ з рештою шведів та І. Мазепа з кошовим Гордієнком та запорізькими козаками відірвалися від погоні і знайшли притулок на турецьких землях. Іван Мазепа не пережив краху свого великого плану і 22 серпня 1709 р. помер у м. Бендерах.

Козацька старшина, що знаходилася в антимосковській опозиції, вимушена була покинути Україну і стати першою українською політичною еміграцією. Гетьманом в еміграції було обрано Пилипа Орлика. А на Україні за наказом Петра І гетьманом став Іван Скоропадський (1708 – 1722). Сама ж Україна фактично ставала звичайною провінцією Російської імперії.

Трагедія Мазепи полягала в тому, що, ясно розуміючи інтереси України, він повинен був, на підставі Коломацьких статтей, виконувати вимоги Москви в її дипломатичних та мілітарних планах: Україна повинна була брати участь у війні з Кримом і Туреччиною, супроти бажання української старшини, переважно південних полків.

Примусова участь в політиці царя робила Мазепу непопулярним серед старшини. Стиснутий з усіх боків, Мазепа не міг своєчасно підготовити серед української людності громадської думки: після закликів боротися зі шведами, не тільки селяни, а навіть старшини не знали, що шведи прийшли не як вороги, а як “ визволителі”.

Полтавська катастрофа, за словами М. Грушевського, “дала царству Російському не тільки рішучу перемогу в Східній Європі, але пхнула його на стежку імперіалізму, екстенсивної політики, нових завоювань і прилучень на цілі століття”.

Для України це була колосальна катастрофа. Визвольні плани її зруйновані. Але ім`я Івана Мазепи залишилося для дальших поколінь символом боротьби за незалежність України.