4. Меркантилізм у поглядах на економічну дію.

Подальший розвиток економічної думки пов'язаний із вченням меркантилістів (купець, торгівець). Меркантилізм як система економічних уявлень відображав погляди вчених Західної Європи (Бекхер, Ман, Монкретьєн, Кольбер) на багатство та його джерела в епоху первинного нагромадження капіталу і великих географічних відкриттів ХV-XVIII ст.. Це був перехід від схвального уявлення про людину-завойовника з властивими йому методами збагачення (завоювання, пограбування) до кардинального зміщення акцентів у напрямку купці, ремісника, на кінець, національної держави, яка за доби Відродження була націлена на торгівлю, особливо зовнішню. Як наслідок, проголошення основною метою господарської діяльності – збагачення, а основний спосіб реалізації даної мети – збільшення кількості грошей в країні.

У залежності від рекомендованих методів вирішення поставленої мети в економічній теорії виокремлюють ранній та пізній меркантилізм.

Ранній меркантилізм ґрунтувався на політиці грошового балансу, тобто прагненні залишити в країні більше грошей, аніж вивесзи за її кордом. Однак зясувалось, що збільшення кількості грошей не стільки збагачує країну, скільки веде до росту цін і падіння доходів населення.

Пізній меркантилізм ґрунтувався на ідеї активного торгівельного балансу: метою держави повинно бути намагання більше експортувати, ніж імпортувати, щоб таким чином в країну надходило більше грошей. Як наслідок, розвиток експортного виробництва, покровительство держави власним торговцям шляхом надання їм пільг та преференцій, також створення митних барєрів на шляху іноземних товарів. Таким чином меркантилісти особливу увагу приділяли місцю держави в регулюванні економічних відносин, торгівлі, проблемам грошового обігу. Окрім того, багато місця у їхніх поглядах посідає проблема ефективності праці для збільшення обсягів продукції. При цьому вони закликали враховувати оптимальне використання здібностей робітників, пропонували залучення широких верствв населення до праці, зокрема, жебраків, жінок, а також закликали до посилення інтенсивності праці через обєднання в мануфактури тощо.

5. Фізіократи (ф.Кене, а. Тюрбо) і проблема ціноутворення (обміну).

Подальший розвиток економчної думки повязаний із виникненням класичної школи (ХVII – початок XIX ст..), яка проголосила невтручання держави (відомий принцип – нехай люди роблять свої справи, а справи йдуть своєю чергою) в економічні сферу та свободу дій господарюючих субєктів у досягненні своїх цілей. На перше місце тут вийшли проблеми приватної власності, визначення цінової політики і пошуки продуктивних сил. Особливе місце у процесі становлення школи займали погляди фізіократів (physis – природа, kratos – влада), які вважали, що додаткова вартість створюється лише сільськогосподарською працею, а також виступали проти меркантилізму, обстоюючи вільну торгівлю.

Франсуа Кене та Тюрго. Кене намагався застосувати до дослідження економічних проблем методи природничих наук, оскільки для нього економіка – це живий організм, який регулюється дією природничих закономірностей. Окрім цього він описав класову структуру суспільства, виокремивши три основні класи: а) класс землевласників, б) продуктивний класс (фермери) та в) непродуктивний класс – представники, які зайняті за межами сільського господарства (промисловці, торговці). Ці ідеї Кене в подальшому доповнив Тюрго, який всередині продуктивного і непродуктивного класів на основі ставлення до засобів виробництва виділив найманих працівників та підприємців-капіталістів. Також говорив Тюрго про механізм ринкового обміну та встановлення на його основі ціни. Ціноутворення він пояснює субєктивними оцінками сторін, які вступили у процесс обміну. Згідно його поглядів, обмін – це порівняння обопільної потреби товаровласників у продуктах один одного. У процесі обміну кожен його учасник на основі субєктивної оцінки визначає важливість запропонованої речі для задоволення його особистих потреб. Ціна речі є тим більшою, чим більша необхідність цієї речі для споживача. При цьому кожен вважає, що він виграє при обміні й отримує більше, ніж віддає. Якщо обмін відбувся, значить булла знайдена рівність субєктивних оцінок ціності, тобто субєктивна вигода збігається із субєктивною вигодою іншого. Знайдена рівність і є ціною.

Важливість категорії «обміну» була усвідомлена соціальними психологами лише у середині ХХ століття і використана стосовно аналізу механізмів міжособової взаємодії з використанням таких термінів як «соціальний обмін», «психологічний обмін».