3. Становлення економіко-психологічних уявлень (Ксенофонт, Аристотель, Колумела та ін.).

Становлення економічних уявлень (ідей) має тривалу історію. Вважається, що економічна думка як сукупність увлень про те як вирішувати різноманітні господарські завдання, зародилася і розвивалася разом із виникненням і розвитком людських общин, які для задоволення своїх потреб повинні були шукати найраціональніші способи використання обмежених ресурсів.

Подальший розвиток економіки повязують із появою писемності та можливістю фіксації господарської інформації у юридичних документах (збірниках законів держав) та господарських трактатів, присвячених вирішенню бульш конкретних завдань організації та управління господарськими системами. Показовим прикладом законів того часу були закони вавілонського царя Хаммурапі, викарбувані (висічені) клинописм на базальтовій плиті у ХVIII ст.. до н.е. і в яких регламентувалися відносини власності, оренди і найму, стосунки між рабами і рабовласниками, кредиторами та боржниками. Проте, найбільшого розвитку економічна думка зазнала у той час у Стародавній Греції та Стародавньому Римі.

Найбільший інтерес у цьому питанні представляють ідеї давньогрецьких філософів Ксенофонта та Арістотеля. Ксенофонт увійшов в історію економічної думки, передусім, як творець терміну «економіка», яке походить від двох грецьких слів – дім, господарство та закон,вчення. Відповідно, основне призначення економіки за Ксенофонтом – це мистецтво ведення домашнього господарства. Він є автором праці «Економікос», в якій виклав думки про управління господарством. Згідно його поглядів, економіка – це наука, за допомогою якої можна забезпечувати своє господарство. Ксенофонт мав свій погляд на цінність, вважаючи, що цінним є те, від чого можна мати користь. Наприклад, купці, щоб мати гроші, не продають хліб будь-де, а везуть продавати туди, де ціна хліба менша. Заслуговують на повагу також його погляди на поділ праці як простір для розвитку таланту та здібностей працівника згідно його нахилам. Продовжуюч цю ідею, Ксеноіфонт говорить про вимоги до людини, задіяної в економіку. На його думку, економічні дії вимагають залучення людей розумних, наділених спостережливістю, які б могли брати від природи усе необхідне для задоволення людських потреб і уникнення дискомфорту.

Арістотель розглядає низку етичних проблем в процесі реалізації економічної діяльності. Це, зокрема, знаходить свій відбиток у його розумінні двох складових економіки: економії як уміння створити власне виробництво і господарювати, метою якого є споживання і хрематистики, або хрематики (від грецького хрема – статок, володіння) як мистецтва наживати статки шляхом торгівля або лихварства. Саме ця друга складова економічної діяльності розглядається ним крізь призму «неправильності» виробництва, спрямованого на здобуття максимальної вигоди як жадоби до грошей. Особливо неморальним на його думку, є шлях позики грошей за процент (лихварство), який треба сурово засуджувати. У своєму відомому твори «Політика», Арістотель поставий у центр аналізу активно діючу людину, якій притаманна не лише мотивація діяльності, але й інші атрибути, зокрема, власність. На його думку, власність є частиною дому, частиною сімейної організаці, адже навіть без предметів першої необхідності не можна не тільки добре жити, але й жити взагалі.

На відміну від Стародавньої Греції, економічна думка Стародавнього Риму різнилася меншим розвитком і поступалася мистецтву правління державою. Проте. В межах розвитку публічного та приватного права, виникає юридична економіка, яка звертає увагу на проблеми приватної власності. Тут розглядаються: обмін, як передача права в користуванні, ціна, як результат вільної домовленості двох партнерів, і гроші, як індивідуальна власність і тому проценти за позики є дозволеними. Стародавні Рим як імперія мав сприятливі умови для формування землевласників-латифундистів, які володіли рабами, використовуючи їхню працю. Це було однією із причин розвитку економічної думки, пов’язаної із аграрними справами. Колумелла вбачав кризу великих латифундій у відірваності власників від власного господарства, низькій мотивації праці рабів, радив господарям частіше бувати у своїх маєтках, розвивати дрібні вузькоспеціалізовані господарства (вілли) і розширити діапазон стосунків між господарем та рабами – від традиційної маєткової в’язниці до дружньої, навіть жартівливої розмови. Це є свідченням розуміння у тогочасних вчених важливості психологічних аспектів у діловому й просто життєвому спілкуванні для розвитку виробничих стосунків.

Інший бік погляду на усю систему стосунків в економічній сфері представило раннє християнство, яке в межах Римської імперії у І-ІІ ст.. н.е. виявилося носієм цілком інших економічних уявлень. Нова релігія, соціальною базою якої були спочатку раби, колони й інші неспроможні прошарки населення, висунули ідею рівності людей перед Богом, у тому числі і майнової. Вона засуджувала поділ на багатих і бідних, лихварство, ледарство, корисливість, звеличувала прцю. Ідея осуду приватної власності як продукту непсправедливості отримала широке поширення, яке знайшло відображення в працях батьків церкви, так званій патристиці.