3.3. Процес виникнення та існування Галицько – Волинського князівства, як спадкоємця державних і соціально – культурних традицій Київської Русі.

З великих князівств, що існували в період ІХ – ХІV ст. на території України вирізнялося Галицько – Волинське, створене в 1199 році Романом Мстиславичем.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення;

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича та Данила Романовича Галицького;

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства;

— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

— модернізувало давньоруську державну організацію;

— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню візантійського впливу;

— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

Роль і значення Галицько – Волинського князівства були дуже великі. Вона оберігала Україну від передчасного поневолення. Вона виконала свою високу місію – бути містком єднання між Україною і Європою.

Державний лад Галицько-Волинської землі хоча і відрізнявся своєрідністю, але у головному був подібний до державного ладу Київської Русі.

У культурі Галицько – Волинської доби ще виразніше, ніж раніше спостерігається оригінальне поєднання слов’янської спадщини і нових рис зумовлених зв’язками з Європою. Державницькі традиції доби Київської Русі відіграли важливе значення для розвитку традицій Галицько – Волинського князівства і в сукупності для збереження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.

Роль Галицько-Волинського князівства як основного політичного центру всієї України після занепаду Києва була дуже значною. Саме воно формувало ідею державності на українських землях, оберігаючи їх від поневолення сусідніми державами. Продовжуючи кращі традиції української національної культури Київської Русі, Галицько-Волинське князівство разом із тим забезпечило плідний вплив на цю культуру західноєвропейських цивілізацій

Таким чином, Галицько – Волинське князівство було яскравим спадкоємцем державних і соціально – культурних традицій Київської Русі.

3.4. Причини роздробленості давньоруських земель та розпад Української Русі.

Протягом ХІІ ст. виникло від 10ти до 15 князівств, кожне з яких мало незалежний політичний і економічний статус. З відокремленням князівств, багатства, населення, землі Києва набагато зменшилися и ослабли.

Економічний застій вплинув на занепад Давньоруської держави. Почало зменшуватися значення торгового шляху «із варяг в греки», що призвело до згубних наслідків. Давньоруська держава почала втрачати єдність і розпадатися на князівства. Розпочався період роздробленості.

Причини роздробленості Русі:

1)Велика територія держави і неоднорідність населення. Низька густота населення, відсутність розвинутих засобів комунікації, робила неможливим управління держави з єдиного центру.

2)Прагнення окремих князівств до самостійності. Воно було зумовлено зростанням кількості міст, пануванням замкнутого князівства. Каталізатором децентралізованих процесів стала реалізація рішення Тюбецького з’їзду князів(1097р) про вотчин принцип успадкування земель. Унаслідок переходу володінь від батька до сина, зміцнювалися князівські династії.

3) Відсутність сталого порядку успадкування влади.

4) Занепад торгівлі. Торгівельні шляхи Русі зв’язували Епропу і Азію. З кінця ХІст. торгівля почала занепадати у зв’язку з появою середземноморського шляху і блокування половцями старого.

Головною причиною більшість дослідників вважає розвиток феодал землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми. Попри ензоротність розпаду і зростаючу самост земль-князівств, Київ.Русь до сер13ст. була єдиною держ з єдиною терит, спільними законами та єдиною церквою.

Київ лишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом і за право покняжити в ньому змагалися руські князі.

Політ роздробленість та моно голо-татар навала прискорили розпад Київ.русі, за яким настав період політ й ек занепаду. Монголо-татар навала поставила під сумнів виживання укр.культури. знелюдніли міста й села, багато освічених людей попали у неволю. У вогні феодальної боротьби із завойовниками згоріло багато цінних книг та док. Церква як і раніше зберігала роль основної ідеологічної установи і разом за школою була осередком збереження самобутньої духовності укр. освітянських традицій.

Освітні, культурні традиції, які були закладені в Киів.русі не вмерли в період феодал роздроб продовжували працювати школи грамоти, організаторами яких були міські громади, перекладалися книги, велося літописання.