8.5. Розкрити проблему політ репресій 20-30р. 20 ст в Укр

У 20-30роках на території України здійснювалися комуністичні перетворення,які без терору були неможливі,тому і розгорталися масові політичні репресії,до цього явища можна віднести розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу». Сам термін «репресії» використовується для визначення методу покарання людей, які вважалися антиреволюційними елементами і ворогами народу. Вони торкнулися представників багатьох груп суспільства: інтелігенції, селян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями).

У січні 1933 р Й. Сталін наділив П. Постишева диктаторськими повноваженнями в Україні для того,щоб той навів лад у колгоспах після здійсненої Молотовим і Кагановичем каральної реквізиції продовольчих запасів у селян та «втихомирив» українську інтелігенцію як потенційного носія сепаратизму.

У липні 1933 р. покінчив життя самогубством зацькований П. Постишевим М. Скрипник. У концтабори потрапила більшість діячів української культури. 1 грудня 1934 р. С. Кірова спіткала смерть від кулі вбивці.

Безпосередньо проти Сталіна не міг виступати ніхто,томущо це було смертельно небезпечно.Сталін розумів, що найбільшим ворогом його планам є клас заможного селянства і тому партія взяла курс на ліквідацію куркульства. Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу» Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності . Найпоширенішою його формою стала депортація.

Та найстрашнішим засобом боротьби сталінської влади проти українського селянства став Голодомор 1932—1933 років.

А у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе,Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську.

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних кадрів.Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел,їх називали так званими «шкідниками»Найвідомішими справами проти "шкідників" була Шахтинська справа,тобто відкритий процес, що відбувся в 1928 на Донбасі. 53 інженери і керівника звинуватили у навмисному шкідництві, створенні підпільної шкідницької організації. 11 чоловік засуджені до розстрілу.Також відомі:Справа Промпартії,Справа Трудової селянської партії,"Пулківська справа" ,Справа «Союзного бюро». 

Трагічною сторінкою історії України стало знищення радянською владою цілого покоління української інтелігенції, що увійшло в історію під назвою розстріляне відродження. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки були розстріляні понад 100 представників української інтелігенції, серед яких Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович,Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.Наступного, 1938 року були розстріляні Гнат Хоткевич та Василь Верховинець. Протягом кінця 1930-х років також було розстріляно за різними оцінками від 200 до 337 бандуристів.

8.6. процес примусової колектив в УКр та голодомору 32-33р

У 1929 р. почала розгортатися масова колективізація, що стала трагічною сторінкою в історії українського селянства і всієї України. Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. Засуха зменшила урожай, ціни на зерно піднялися, і селяни відмовлялись продавати державі хліб за цінами, які держава їм диктувала. У відповідь до селян було вжито репресивних заходів: конфіскація зерна, великі штрафи, розкуркулювання, депортації, як і в часи воєнного комунізму. Щоб залякати і зламати селянство, починається масове розкуркулення (за виразом Сталіна, «ліквідація куркульства як класу»). Куркулями називали заможних селян, які мали великі господарства і використовували найману робочу силу. Для бідняків винайшли термін — підкуркульник. Тих, хто чинив впертий опір колективізації, розстрілювали або масово вивозили в табори. У решти конфісковувалася власність, а господарів із сім´ями викидали з будинків. Але найчастіше їх теж вивозили на північ, де скидали серед арктичної пустелі без їжі та притулку.

Восени починається друга хвиля колективізації. Тепер селян примушували вступати в колгоспи шляхом накладання колосальних податків на одноосібників і надання значних податкових пільг членам колгоспів. Поряд з цим була зроблена значна поступка колгоспникам: їм дозволялося мати присадибну ділянку і підсобне господарство. Створювалися державні машинно-тракторні станції (МТС), у яких зосереджувалася основна частина сільськогосподарської техніки для обробітку колгоспних полів. Це було засобом економічного контролю над колгоспами.

Особливо фатальну роль у погіршенні становища в сільському господарстві відіграла жорстока сталінська хлібозаготівельна політика. В результаті в ряді районів України весною 1932 р. почався голод. У відповідь селяни приховували зерно, розтягували при нагоді те, що було ще не оприбутковане, недообмолочували солому, а пізніше обмолочували її вдруге — для себе. За кишеню зерна, принесеного з поля голодуючій сім´ї, колгоспник отримував строк у концтаборах. Жителі сіл опинилися в безвихідному становищі.

Голод був продовженням процесу розкуркулювання. Найважче він проходив весною і влітку 1933 р. Люди їли трупи тварин, траву, кору дерев, траплялися випадки канібалізму. Втекти з України було важко: кордон з Росією і Білорусією перекрили війська і міліція. Терор голодом 1933 p., спрямований проти українського народу, передовсім селянства України, був найстрахітливішим серед численних злочинів сталінщини.

У 1933 р. відбувся поворот у розвитку колгоспного виробництва: замість безрозмірної хлібозаготовки, згідно з Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 19 січня 1933 р., у колгоспів вилучалася твердо фіксована частина продукції, а решту вони могли ділити між собою чи продавати. Це пробуджувало у колгоспників зацікавленість у розширенні посівних площ і сприяло поступовому подоланню безгосподарності. У другій п´ятирічці партійно-державне керівництво СРСР здійснило низку заходів для зміцнення колгоспів, а також для деякого поліпшення життя колгоспників. До кінця 1934 р. криза в сільськогосподарському виробництві була подолана і в усьому СРСР відбулося скасування карткової системи розподілу продовольчих товарів. Поліпшення матеріального становища селян, матеріальна їх заінтересованість виявилися більш вигідними державі, ніж вилучення врожаю насильницькими методами.